1. Какие обстоятельства жизни писатели повлияли на формиро- нание его мировоззрения?
2. Когда и за что Салтыков-Щедрин был арестован и отправлен в
ссылку?
3. Почему Салтыков-Щедрин ушел с государственной службы?
4. В каких журналах работал писатель? 5 В какой обстановке проходили последние годы жизни статистика?​

Кожної людини повинні бути Краса, Натхнення, Радість і Таємниця. Вони виховують і вивищують нашу душу, вони роблять нас Людьми, дають нам можливість творити і мріяти, сили прагнути до мети і боротися. У них ми черпаємо заспокоєння і надію, вони дають нам відчуття впевненості у нашому мінливому світі. Ця розповідь показує, що Краса, Натхнення і Радість – навколо нас, потрібно тільки придивитися, помітити їх і зрозуміти, що все не так погано, якщо ми можемо це бачити і відчувати. І Таємниця не тільки в тому, що Краса вічна, а ще і в тому, що вона – у всьому, що нас оточує, від величезного неба до маленького листочка, від крихітної квітки в траві до птиці в небі. І коли ми розуміємо, що це – назавжди, розуміємо і те, що не може бути все погано, що ще є чому радіти і чим надихатися. І це – вже щастя.На мене справила сильне враження саме картина Леонардо да Вінчі – «Мона Ліза дель Джоконда». Нечіткий зеленувато-сірий пейзаж у серпанку створює перспективу і загадковість, контрастуючи з темним одягом Джоконди, що, у свою чергу, підкреслює її обличчя, повне внутрішнього світла, ніжною сили і таємниці.Здається, що вона поза часом, тому що дізналася щось важливе, і тепер це оберігає її і дає надію і впевненість. Але Мона Ліза, незважаючи на м’яку посмішку, справляє враження дуже впевненої жінки, тільки впевненість ця непомітна і не показна,  просто це – невід’ємна частина її натури. Її обличчя полонить жіночністю і мудрістю, і не вікової, а жіночої, і це робить Джоконду еталоном жіночності ще на довгі роки, адже не дарма ж кажуть: «посмішка Джоконди».Мені і справді Джоконда здається вічною. Вічний пейзаж за її спиною, його сірувато-блакитна холодність і таємнича димка, вічні невимушені складки сукні Мони Лізи, вічна її м’яка, загадкова і нескінченно жіночна усмішка. Неначе вона існувала завжди, дивилася на людей з рами картини і терпляче чекала зміни століття. Чекала, поки людина повірить у себе, розкриє всі можливості свого тіла і розуму та стане вільною. Саме з таким настроєм і в таку епоху писав її Леонардо да Вінчі. І, судячи з мудрості і впевненості її погляду, цей день настане. А до тих пір Джоконда буде чекати в своїй терплячій мудрості, даруючи все новим і новим поколінням загадку своєї посмішки.Не дарма сказано, що той, хто не поважає свого минулого, не може будувати майбутнє. Культурні пам’ятники іноді – це єдине, що залишилося нам від наших предків. Пам’ятки старовини можуть багато розповісти і про історію нашого народу, і про його культурні традиції. Звичайно, правильно і повно розшифрувати їх можуть тільки фахівці, але це ж не значить, що ми не повинні поважати і берегти свідоцтва минулого.Виховання такої поваги та бережливого ставлення повинно входити в кожну загальноосвітню програму і мати місце в кожній родині, особливо зараз, коли відбувається становлення нашої молодої держави і нашої нації. Найчастіше зневажливе ставлення до історично цінних знахідок під час будівництва викликано стислими термінами, тому потрібно культивувати в громадянах пріоритет духовних цінностей над матеріальними. Історія не важливіше сьогодення і майбутнього, але вона їх супутниця, вона втілює те, що було, і те, чого не змінити. Її потрібно шанувати і вивчати. І ключ до неї найчастіше – саме пам’ятники культури, такі, як «Портрет пані Лізи дель Джоконди» Леонардо да Вінчі.

А источниками для Карамзина послужили многие летописи, грамоты епископов и князей и многие другие исторические памятники. Проанализировал он и судебники. Так, благодаря ему, многие из них привлекли внимание ученых-историков. Многие из них были позже утрачены. Поэтому, то, что собрал он в своей работе, является очень ценной информацией.

Использовал для работы Карамзин и иностранные свидетельства и записи. Были задействованы им и посольские дела и грамоты из архивов других государств, и древние упоминания греков о древнерусских племенах.

С последних и начинается первая глава первого тома. Она посвящена народам, которые издревле обитали на земле русской.

Далее идет история зарождения государственности. По Карамзину, все время до начала правления Ивана 3, было этапом становления монархизма, своего рода, подготовительным. А с его царствия и начинается история самодержавия.

Этот этап, согласно Карамзину, длился до окончания царствия Петра Великого. Следующий, выделенный им этап исторического развития общества и государства – послепетровские времена. В труд это не вошло, так как охватывает он время до конца правления Иоанна Грозного.

Благодаря Карамзину, большую известность приобрели многие летописи. Так же, он в своей работе, помимо исторический сведений и обзоров отношений Руси с другими государствами, уделил большое внимание и внутреннему устройству. Николай Михайлович посвятил целые отдельные главы культуре и быту народа. В своем труде постарался он передать общий национальный характер и нрав народа.

Весь труд Карамзина пронизан идеей патриотизма. Единство народа и государства являлось одной из идейных направленностей его работы. А так же, считал он, что каждый должен знать родную историю, так как она играет важную роль для каждого образованного человека.

Источник: Краткое содержание Карамзин История государства Российского за 2 минуты пересказ сюжета