1) какие виды искусства в изучении ? 2) на что вы обращаете внимание в первую очередь при просмотре экранизации произведения? 3) изменяется ли ваше представление о произведении после просмотра его экранизации?
Перший, довоєнний період творчості видатного англійського драматурга Бернарда Шоу завершується п'єсою "Пігмаліон", сюжет якої взято з відомого античного міфу про великого скульптора Пігмаліона, що виліпив статую цілковитої краси. Палко закоханий у своє створіння, Пігмаліон силою свого почуття зміг вдихнути в Галатею життя, і міф закінчується їх щасливим союзом.
За Шоу, подібна історія в англійському суспільстві початку XX сторіччя виглядає інакше. Відомий вчений-лінгвіст Генрі Хіґгінс випадково зустрічається з вуличною квіткаркою Елізою Дуліттл і на парі зі своїм колегою, полковником у відставці Пікерінгом, береться за кілька місяців перетворити брутальну замазуру у світську жінку, "герцогиню".
Еліза — дівчина з характером, на життєвому дні намагається зберегти свою гідність і бореться за неї, уникаючи вад та поганих звичок, що притаманні середовищу, в якому вона живе. Тверезий погляд на життя, неабиякі здібності героїні допомагають їй швидко призвичаїтись до нових обставин, нового оточення. Піц час спілкування з новим колом людей Еліза усвідомлює себе як особистість, бачить безнадійність звичного існування, серцем починає відчувати несправедливу та жорстоку безвихідь долі, яка очікує людину з низів.
Перебуваючи в чужому будинку, дівчина за особистим образним порівнянням, — дитина в чужій країні: пройшов час, вона забула рідну мову і може говорити тільки мовою чужинців. "Навіщо ви відібрали у мене мою незалежність?" — ця думка — глибинна причина всіх страждань Елізи, яка може знести всі негаразди, але "розчавити себе не дозволить". І дівчина готова скоріше вчинити самогубство, ніж залишатись іграшкою чужих примх. Вона не погоджується бути "чужою лялькою". Приносити туфлі, розкладати папери — це не для її сильної і вольової натури. І хоча вона боїться майбутнього: "На що я здатна? Куди мені йти? Що робити? Що буде далі зі мною?" — все ж залишає будинок Хіггінса.
Полностью роман «Обломов» был впервые опубликован только в 1859 году в первых четырёх номерах журнала «Отечественные записки». Начало работы над романом относится к более раннему периоду. В 1849 году была опубликована одна из центральных глав «Обломова» — «Сон Обломова», которую сам автор назвал «увертюрой всего романа». Автор задаётся вопросом: что же такое «обломовщина» — «золотой век» или гибель, застой? В «Сне…» преобладают мотивы статичности и неподвижности, застоя, но при этом чувствуется и симпатия автора, и добродушный юмор, а не только сатирическое отрицание.
Как позднее утверждал Гончаров, в 1849 году готов был план романа «Обломов» и закончен черновой вариант первой его части. «Вскоре, — писал Гончаров, — после напечатания в 1847 году в «Современнике» «Обыкновенной истории» — у меня уже в уме был готов план „Обломова“». Летом 1849 года.
Перший, довоєнний період творчості видатного англійського драматурга Бернарда Шоу завершується п'єсою "Пігмаліон", сюжет якої взято з відомого античного міфу про великого скульптора Пігмаліона, що виліпив статую цілковитої краси. Палко закоханий у своє створіння, Пігмаліон силою свого почуття зміг вдихнути в Галатею життя, і міф закінчується їх щасливим союзом.
За Шоу, подібна історія в англійському суспільстві початку XX сторіччя виглядає інакше. Відомий вчений-лінгвіст Генрі Хіґгінс випадково зустрічається з вуличною квіткаркою Елізою Дуліттл і на парі зі своїм колегою, полковником у відставці Пікерінгом, береться за кілька місяців перетворити брутальну замазуру у світську жінку, "герцогиню".
Еліза — дівчина з характером, на життєвому дні намагається зберегти свою гідність і бореться за неї, уникаючи вад та поганих звичок, що притаманні середовищу, в якому вона живе. Тверезий погляд на життя, неабиякі здібності героїні допомагають їй швидко призвичаїтись до нових обставин, нового оточення. Піц час спілкування з новим колом людей Еліза усвідомлює себе як особистість, бачить безнадійність звичного існування, серцем починає відчувати несправедливу та жорстоку безвихідь долі, яка очікує людину з низів.
Перебуваючи в чужому будинку, дівчина за особистим образним порівнянням, — дитина в чужій країні: пройшов час, вона забула рідну мову і може говорити тільки мовою чужинців. "Навіщо ви відібрали у мене мою незалежність?" — ця думка — глибинна причина всіх страждань Елізи, яка може знести всі негаразди, але "розчавити себе не дозволить". І дівчина готова скоріше вчинити самогубство, ніж залишатись іграшкою чужих примх. Вона не погоджується бути "чужою лялькою". Приносити туфлі, розкладати папери — це не для її сильної і вольової натури. І хоча вона боїться майбутнього: "На що я здатна? Куди мені йти? Що робити? Що буде далі зі мною?" — все ж залишає будинок Хіггінса.
Полностью роман «Обломов» был впервые опубликован только в 1859 году в первых четырёх номерах журнала «Отечественные записки». Начало работы над романом относится к более раннему периоду. В 1849 году была опубликована одна из центральных глав «Обломова» — «Сон Обломова», которую сам автор назвал «увертюрой всего романа». Автор задаётся вопросом: что же такое «обломовщина» — «золотой век» или гибель, застой? В «Сне…» преобладают мотивы статичности и неподвижности, застоя, но при этом чувствуется и симпатия автора, и добродушный юмор, а не только сатирическое отрицание.
Как позднее утверждал Гончаров, в 1849 году готов был план романа «Обломов» и закончен черновой вариант первой его части. «Вскоре, — писал Гончаров, — после напечатания в 1847 году в «Современнике» «Обыкновенной истории» — у меня уже в уме был готов план „Обломова“». Летом 1849 года.
Объяснение:
ответ сверху