1. Какое отношение Пугачев имеет к Казани? 2. Опишите внешность Пугачева
3. Кто такая Софья Недюжина и какую роль она играла в пленении Пугачева?
4. Кто такие яицкие казаки? (найти в интернете)
5. Что стало причиной окончательного пленения Пугачева?
6. Кто должен был доставить Пугачева к графу Панину, назначенному Екатериной Второй главнокомандующим в войне против Пугачева?
7. Каким образом Пушкин получил доступ к материалам военного архива, в которых содержалась запрещённая на тот момент информация о пугачевском бунте?
8. Пугачев был антигероем для правящей партии в России того времени, поэтому Пушкин обратился к царю Николаю Первому лично с дать разрешение на публикацию произведения о Пугачеве. Царь разрешил, но прежде рукописи прочитал и внёс исправления. Сколько исправлен й было сделано царём?
9. В чем Пушкин видел причину бунта Пугачева?
Повість М. Стельмаха вся виросла на глибокій народній основі, самий її характер пов'язаний з рідною природою, з піснею і казкою.
Юрій Лукін
Іноді я замислююсь над тим, що, ставши дорослим, обов'язково буду згадувати своє дитинство. А раптом стану відомим письменником чи режисером? Чи є у моєму житті щось цікаве, про що можна розповісти через 20, 30 років? Може, напишу книжку про літні подорожі до Криму? А може, про наші з друзями пригоди? А можливо, зняти фільм про шкільні будні, адже і в них є чимало веселого? Думаєте, це буде нікому не цікаво? А ось у повісті М. Стельмаха "Гуси-лебеді летять", яку ми нещодавно вивчали на уроках української літератури, автор дуже цікаво розповів про своє дитинство, взаємини з однолітками та дорослими.
Оповідь у творі ведеться від імені головного героя — хлопчика Михайлика. Це сам Михайло Панасович Стельмах у дитячі роки. Дитинство письменника припало на нелегкі 20-ті роки XX століття, коли відбувалося становлення нової держави, яке супроводжували холод, голод і злидні. Михайлик розповідає про своє життя й переживання, про своє ставлення до всього, що він бачить навколо, свідком й учасником чого доводиться бути йому самому. Образ Михайлика розкривається різними засобами: це і самохарактеристика, і розповідь інших про вчинки героя, про ставлення до нього батьків, дядька Себастьяна тощо. Михайлик дуже любить казки та легенди, які розповідають йому дідусь Дем'ян та бабуся. Мабуть, тому світ навколо іноді здається хлопцю чарівною казкою: зорі у високому небі, запах. жита в полі та різних трав у лісі, перепілка в житі й дятел на старій груші. Хлопець шанує й оберігає природу, тонко відчуває її красу.З великою любов'ю та пошаною герой описує людей, які прищепили йому любов до праці, книги, добра й краси в житті: це батько та мати, бабуся з дідусем, дядько Себастьян. Ці неосвічені, бідні люди мали найголовніше — великі душі й добрі серця. Ми розуміємо, що саме родина сформувала з хлопця чесну, працьовиту, порядну людину, а нестатки навчили співчувати чужому горю (пригадаймо хоча б епізод, коли Михайлик допомагає голодній жінці з дитиною, віддаючи їм гарбузове насіння).
Михайлик — допитлива дитина, любить навчатися, читати. Він перечитував усе, що тільки потрапляло під руку, навіть прочитав книжку з дивною назвою "Космографія". Згодом і сам вирішує стати письменником. Спочатку Михайлик багато перечитав книжок, особливо таких, де є стрілянина. А потім і сам захотів написати п'єсу.
Але Михайлик — не якась там ідеальна дитина: він дуже жвавий, веселий, непосидючий, любить розважатися й бешкетувати з друзями, спілкуватися з подружкою Любою.
"Прямо над нашою хатою пролітають лебеді" — так починається повість. Цим образом вона й завершується. Гуси-лебеді — своєрідний символ дитинства, який осяює все доросле життя людини: "Гуси-лебеді летять ... над моїм дитинством, ... над моїм життям!"
В русской литературе сатира впервые появилась в сатирической повести конца 17 века. Жанр сатиры развивали А. П. Сумароков, Д. И. Фонвизин, Н. И. Новиков.
Особое роль в развитии сатиры 18 века сыграло творчество А. Д. Кантемира. А. Д. Кантемир основывался на европейской литературной традиции и своими предшественниками считал Д. Ю. Ювенала, Н. Буало. Сатиры А. Д. Кантемира делились на философические и живописные. В. А. Жуковский в статье "О сатире и сатирах Кантемира" писал о том, что сатиры А. Д. Кантемира четко делятся на русские и заграничные: русские – "живописные", т. е. представляют собой галерею портретов носителей порока; заграничные сатиры – "философические", поскольку в них А. Д. Кантемир более тяготеет к рассуждению о пороке как таковом.
Жанры сатиры многообразны:
сатирический роман
сатирическая драма
комедия
эпиграмма
анекдот
сатирический фельетон
карикатура.