Антиутопія – жанр, який ще називають негативною утопією. Це зображення такого можливого майбутнього, яке лякає письменника, змушує його переживати стан тривоги як за долю людства, так і за душу окремої людини, це опис держави, де переважають негативні тенденції розвитку.
Антиутопія у світовій літературі
Антиутопія (дистопія, какотопія) – негативна, спотворена утопія. Особливість антиутопії – критика сучасного авторові державного устрою й моделювання негативних перспектив його розвитку в майбутньому.
Художній світ антиутопії:
розвиток дії в закритому просторі;
антитоталітарна спрямованість тексту;
постановка проблеми «людинасуспільство»;
відображення процесу формування незгодної із законами суспільства особистості, яка в кінцевому підсумку виражає протест проти обставин, що склалися;
трагічна розв’язка, пов’язана з духовною або фізичною смертю головного героя;
наявність фантастичного елемента;
відображення згубних наслідків НТП
Романи антиутопістів подібні : кожен автор говорить про втрату моральності, про бездуховність сучасного покоління; світ антиутопістів – це лише голі інстинкти й «емоційна інженерія». Антиутопія відтворює картину трагічної реальності, апокаліптичного буття, дає тотальне заперечення як дійсного, так і можливого варіанту майбутнього.
Формально антиутопія веде свій початок від сатиричної традиції Дж. Свіфта, Ф. Вольтера, І. Ірвіна, С. Батлера. Але антиутопічні елементи знаходимо у творах:
у комедіях Аристофана (як сатиру на утопічну державу Платона); у творах письменників XVII—XVIII століття як своєрідну поправку на реальність до утопії Т. Мора, Ф. Бекона, Т. Кампанелли;
у фантастичних творах письменників XIX ст. (М. Шеллі «Франкенштейн»; С. Батлер «Едін», «Повернення в Едін»; Г.Веллс «Машина часу», «Сучасна утопія» та інші).
До антиутопії І половини XX ст. належать романи «Ми» Є.Замятіна, «Сонячна машина» В. Винниченка, «Котлован» А.Платонова, «Цей дивовижний світ» О.Гакслі, «Безглузда погоня» Ф. Уоррена, «1984» Дж. Орвелла, «Володар мух» В.Голдінга, «451° за Фаренгейтом» Р. Бредбері та інші.
Одним із найвідоміших творців антиутопії у світі вважають В. Голдінга. Ідеї, які висуває письменник, багато в чому збігаються з фундаментальними положеннями філософії екзистенціалізму. Привабливість цієї філософії для покоління Голдінга, – покоління, що пережило кошмари однієї війни, щоби невдовзі зіштовхнутися із загрозою нової, куди страшнішої, – полягає насамперед у тому, що вона намагається осмислити проблему людини, взятої в критичній, кризовій ситуації – так би мовити, на краю безодні.
Джордж Орвелл – автор поняття «холодна війна», але найбільше він став відомим за культовим антиутопічним романом «1984» та повістю «Скотний двір». І хоча вони були написані в середині минулого століття, і передбачення Орвелла про жахи тоталітарних режимів не стали реальністю, однак, на жаль, в наші дні – ці тексти знову набувають досить тривожного звучання. А цитати письменника набувають пророчого смислу
Казати правду в часи всезагальної брехні – це екстремізм.
Війна – це іб розбивати вщент, розпорошувати в стратосфері, топити в морській безодні матеріали, які могли б поліпшити народу життя і тим самим в кінцевому рахунку зробити його розумнішим.
І якщо всі приймають брехню, нав’язану партією, якщо в усіх документах одна і та ж пісня, тоді ця брехня поселяється в історії і стає правдою…
Якщо дотримуєшся дрібних правил, можна порушувати великі.
Абсолютно біле, як і абсолютно чорне, здається якимось дефектом зору.
єрархічне суспільство можливе лише на основі бідності та невігластва.
Щоби бачити те, що відбувається прямо перед вашим носом, необхідно відчайдушно боротися.
Якщо ти в меншості – і навіть в однині, – це не означає, що ти божевільний.
Яких поглядів дотримуються маси і яких не дотримуються – байдуже. Їм можна надати інтелектуальну свободу, бо інтелекту у них немає.
Антиутопія у своїй основі завжди містить конфлікт. Його суть зведено до протистояння тоталітарного режиму й особистості героя. Чи спроможна людина зберегти духовну свободу, людське в людині, а чи вона приречена на зникнення, стирання?
П'єса пронизана почуттям віри в Людину, яка, завдяки своїм численним науково-технічним, а головне — душевним здобуткам (пізнанню істинних Радощів і Блаженств) стає володарем світу рослин, тварин, речей та навіть стихій[1]. Подорож дітей символізує мандри у нескінченних глибинах свого «я», яке впливає на два сутнісні начала — Світло й Темряву.
Символіка в цьому творі набуває казкового, гуманістичного забарвлення. Чітко простежуються оптимістичні тенденції – віра в майбутнє, у науковий прогрес, кращу долю людини.
Антиутопія – жанр, який ще називають негативною утопією. Це зображення такого можливого майбутнього, яке лякає письменника, змушує його переживати стан тривоги як за долю людства, так і за душу окремої людини, це опис держави, де переважають негативні тенденції розвитку.
Антиутопія у світовій літературі
Антиутопія (дистопія, какотопія) – негативна, спотворена утопія. Особливість антиутопії – критика сучасного авторові державного устрою й моделювання негативних перспектив його розвитку в майбутньому.
Художній світ антиутопії:
розвиток дії в закритому просторі;
антитоталітарна спрямованість тексту;
постановка проблеми «людинасуспільство»;
відображення процесу формування незгодної із законами суспільства особистості, яка в кінцевому підсумку виражає протест проти обставин, що склалися;
трагічна розв’язка, пов’язана з духовною або фізичною смертю головного героя;
наявність фантастичного елемента;
відображення згубних наслідків НТП
Романи антиутопістів подібні : кожен автор говорить про втрату моральності, про бездуховність сучасного покоління; світ антиутопістів – це лише голі інстинкти й «емоційна інженерія». Антиутопія відтворює картину трагічної реальності, апокаліптичного буття, дає тотальне заперечення як дійсного, так і можливого варіанту майбутнього.
Формально антиутопія веде свій початок від сатиричної традиції Дж. Свіфта, Ф. Вольтера, І. Ірвіна, С. Батлера. Але антиутопічні елементи знаходимо у творах:
у комедіях Аристофана (як сатиру на утопічну державу Платона); у творах письменників XVII—XVIII століття як своєрідну поправку на реальність до утопії Т. Мора, Ф. Бекона, Т. Кампанелли;
у фантастичних творах письменників XIX ст. (М. Шеллі «Франкенштейн»; С. Батлер «Едін», «Повернення в Едін»; Г.Веллс «Машина часу», «Сучасна утопія» та інші).
До антиутопії І половини XX ст. належать романи «Ми» Є.Замятіна, «Сонячна машина» В. Винниченка, «Котлован» А.Платонова, «Цей дивовижний світ» О.Гакслі, «Безглузда погоня» Ф. Уоррена, «1984» Дж. Орвелла, «Володар мух» В.Голдінга, «451° за Фаренгейтом» Р. Бредбері та інші.
Одним із найвідоміших творців антиутопії у світі вважають В. Голдінга. Ідеї, які висуває письменник, багато в чому збігаються з фундаментальними положеннями філософії екзистенціалізму. Привабливість цієї філософії для покоління Голдінга, – покоління, що пережило кошмари однієї війни, щоби невдовзі зіштовхнутися із загрозою нової, куди страшнішої, – полягає насамперед у тому, що вона намагається осмислити проблему людини, взятої в критичній, кризовій ситуації – так би мовити, на краю безодні.
Джордж Орвелл – автор поняття «холодна війна», але найбільше він став відомим за культовим антиутопічним романом «1984» та повістю «Скотний двір». І хоча вони були написані в середині минулого століття, і передбачення Орвелла про жахи тоталітарних режимів не стали реальністю, однак, на жаль, в наші дні – ці тексти знову набувають досить тривожного звучання. А цитати письменника набувають пророчого смислу
Казати правду в часи всезагальної брехні – це екстремізм.
Війна – це іб розбивати вщент, розпорошувати в стратосфері, топити в морській безодні матеріали, які могли б поліпшити народу життя і тим самим в кінцевому рахунку зробити його розумнішим.
І якщо всі приймають брехню, нав’язану партією, якщо в усіх документах одна і та ж пісня, тоді ця брехня поселяється в історії і стає правдою…
Якщо дотримуєшся дрібних правил, можна порушувати великі.
Абсолютно біле, як і абсолютно чорне, здається якимось дефектом зору.
єрархічне суспільство можливе лише на основі бідності та невігластва.
Щоби бачити те, що відбувається прямо перед вашим носом, необхідно відчайдушно боротися.
Якщо ти в меншості – і навіть в однині, – це не означає, що ти божевільний.
Яких поглядів дотримуються маси і яких не дотримуються – байдуже. Їм можна надати інтелектуальну свободу, бо інтелекту у них немає.
Антиутопія у своїй основі завжди містить конфлікт. Його суть зведено до протистояння тоталітарного режиму й особистості героя. Чи спроможна людина зберегти духовну свободу, людське в людині, а чи вона приречена на зникнення, стирання?
П'єса пронизана почуттям віри в Людину, яка, завдяки своїм численним науково-технічним, а головне — душевним здобуткам (пізнанню істинних Радощів і Блаженств) стає володарем світу рослин, тварин, речей та навіть стихій[1]. Подорож дітей символізує мандри у нескінченних глибинах свого «я», яке впливає на два сутнісні начала — Світло й Темряву.
Символіка в цьому творі набуває казкового, гуманістичного забарвлення. Чітко простежуються оптимістичні тенденції – віра в майбутнє, у науковий прогрес, кращу долю людини.