1. Какую профессию выбрал Джордж? Чем она его привлекла? 2. Что такое День Чтения и День Образования? 3. Что произошло с Джорджем в День Образования? 4. Почему Джордж не вписался в систему образования? ответьте
Во время Шенграбенского сражения Андрей Болконский не чувствует своей связи с народом, этому мешает его ложный аристократизм. А, по Толстому, чтобы понять народ, следует прежде всего жить по правде. Исходя из этого можно заключить, что Шенграбен еще не конец пути, не обретение истины, и дальнейший поиск правды князем Андреем будет, безусловно, тесно связан с судьбой народа и последующим единением с ним. Война становится судьбой для многих героев, и именно с этой позиции следует рассматривать эволюцию главного героя романа Андрея Болконского. Не случайно князь Андрей называет войну “величайшей войной”. Ведь здесь, на войне, наступает перелом в его сознании; ища правду, он вступает на “дорогу чести”, на путь нравственных исканий.
Герой однієї з найвідоміших комедій Мольєра "Міщанин-шляхтич" — такий собі пан Журден. Нажив він собі грошенят, а от роду був ну зовсім не аристократичного. А так хотілося панові Журдену стати одним із них — тобто дворянином. Це бажання настільки заволоділо його думками і всім його єством, що він став виглядати наївно, часом кумедно, а часом і зовсім по-дурному.
Мольєр часто зустрічався у житті з такими міщанами-шляхтичами, засліпленими бажанням "стрибнути вище голови". Про це свідчать афоризми видатного драматурга. Скажімо, такий: "Доброчесність — це перша ознака шляхетності, іменам я надаю набагато менше значення, ніж вчинкам".
Для того, щоб трохи зрівнятися зі шляхтичами, пан Журден винайняв для себе вчителів музики, танців, фехтування. Вони швидко зрозуміли недолугість свого учня і почали грати на його почуттях. Розмовляючи між собою, вчителі музики і танців визнають, що пан Журден вдає із себе галантного шляхтича, а сам анічогісінько не тямить у мистецтві, проте добре платить, і це найголовніше. Це, може, і добре, що пан Журден людина темна і аплодує кожній нісенітниці, бо за його гроші можна пробачити Журдену всяку дурість. Учитель музики наголошує на тому, що пан прославить їхній хист серед вельможного товариства: "...він нам плататиме за інших, а вони нас вихвалятимуть за нього".
Можна було б привітати бажання пана Журдена вивчати не лише мистецтво, а й науки, зокрема філософію, якби всі його зусилля не були спрямовані лише на те, щоб виглядати шляхетним в очах інших. До того ж через складність він відкинув логіку і процеси мислення, віддавши перевагу орфографії. Адже це заняття не вимагало ніяких розумових зусиль. Задоволений уроком, пан Журден звернувся до вчителя з проханням до написати ніжну записочку до однієї шляхетної дами. Вчитель погодився. Він тільки запитав, прозою чи віршем хоче написати пан. Журден був спантеличений. Вчителеві довелося пояснити значення слів "проза" і "вірш". Здивований Журден не втримався від репліки: "Далебі, понад сорок років розмовляю я прозою, а мені це ніколи й на думку не спадало".
Герой однієї з найвідоміших комедій Мольєра "Міщанин-шляхтич" — такий собі пан Журден. Нажив він собі грошенят, а от роду був ну зовсім не аристократичного. А так хотілося панові Журдену стати одним із них — тобто дворянином. Це бажання настільки заволоділо його думками і всім його єством, що він став виглядати наївно, часом кумедно, а часом і зовсім по-дурному.
Мольєр часто зустрічався у житті з такими міщанами-шляхтичами, засліпленими бажанням "стрибнути вище голови". Про це свідчать афоризми видатного драматурга. Скажімо, такий: "Доброчесність — це перша ознака шляхетності, іменам я надаю набагато менше значення, ніж вчинкам".
Для того, щоб трохи зрівнятися зі шляхтичами, пан Журден винайняв для себе вчителів музики, танців, фехтування. Вони швидко зрозуміли недолугість свого учня і почали грати на його почуттях. Розмовляючи між собою, вчителі музики і танців визнають, що пан Журден вдає із себе галантного шляхтича, а сам анічогісінько не тямить у мистецтві, проте добре платить, і це найголовніше. Це, може, і добре, що пан Журден людина темна і аплодує кожній нісенітниці, бо за його гроші можна пробачити Журдену всяку дурість. Учитель музики наголошує на тому, що пан прославить їхній хист серед вельможного товариства: "...він нам плататиме за інших, а вони нас вихвалятимуть за нього".
Можна було б привітати бажання пана Журдена вивчати не лише мистецтво, а й науки, зокрема філософію, якби всі його зусилля не були спрямовані лише на те, щоб виглядати шляхетним в очах інших. До того ж через складність він відкинув логіку і процеси мислення, віддавши перевагу орфографії. Адже це заняття не вимагало ніяких розумових зусиль. Задоволений уроком, пан Журден звернувся до вчителя з проханням до написати ніжну записочку до однієї шляхетної дами. Вчитель погодився. Він тільки запитав, прозою чи віршем хоче написати пан. Журден був спантеличений. Вчителеві довелося пояснити значення слів "проза" і "вірш". Здивований Журден не втримався від репліки: "Далебі, понад сорок років розмовляю я прозою, а мені це ніколи й на думку не спадало".