1. О каких особенностях Аси поведал Гагин господину Н.Н.? Может ли читатель после этого эпизода предполагать, какой будет развязка сюжета? Обоснуйте ответ.
2. При чего автор показывает внутренний мир героев? Чем наполнены Гагин, Ася, господин Н.Н.? Дайте развернутый ответ.

Так или иначе можно соотнести каждую из этих пословиц со сказкой “Болтливая баба”. Приведу каждую пословицу по мере ее соответствия к главной мысли сказки: 1. “Лучше с умным потерять, чем с дураком найти” - пословица подходит для главной мысли сказки лучше остальных, так как если бы не смекалка мужика, найденный им клад отобрал бы барин из за болтливости жены мужика. 2. “На голове густо, а в голове пусто” - выражение “на голове густо” подразумевает женскую голову с густыми волосами, при которой ум бабки не осознать, что рассказав всем о кладе можно ее лишиться. 3. “Не копьем побивают, а умом” - мужик, проявив смекалку, образно говоря “побил” и барина, и болтливую свою бабу и всю деревню. 4. “Был бы ум, будет и рубль” - поняв, что найденное добро при болтливой жене не принесет никакой пользы, а возможно только и вред, мужик сумел найти сохранить богатство благодаря своему уму. 5. “Глупый разум по миру пускает” - глупость бабы проявляется в ее болтливости, из за которой семья едва не лишилась клада, а ведь в наказание барин мог бы и вовсе обобрать семью до ниточки.

Скільки існує людство, стільки точаться суперечки про духовне та матеріальне в житті людини. На жаль, у наш прагматичний час духовність відходить на дру­гий план, але матеріальне не може витіснити потяг людини до прекрасного, не може вбити справжніх почуттів, бо на сторожі духовності стоїть творчість справ­жніх митців.

Ліна Василівна Костенко усім своїм життям і творчістю доводить, що люди­на мусить мати крила, які піднесуть її над буденністю, дадуть відчуття польоту.

Справжній митець зуміє віднайти поетичні образи в найбуденніших речах. Перебуваючи ранньою весною у Польщі, Ліна Костенко замилувалася могутнім природним явищем: на річці Одрі скресала крига. Здавалося, зима ще не сказала свого останнього слова, «та не встигла огледіться, як проснулись дерева і на Одрі лід потемнів». Буйно ломилася крига, кришився лід, і ось «на останній крижи­ні самотня чайка пливе». Куди вона розігналася, що буде, як майже прозору кри­жину «розмиє вода весняна», і цей непевний прихисток затріщить, відломиться і піде під воду? Та нащо вільній пташині ґрунт під ногами, якщо вона має широ­кі й сильні крила? Картина могутнього льодоходу й образ безстрашного крилато­го птаха стали основою першого у диптиху вірша Ліни Костенко «Чайка на кри­жині». Другий твір «Крила» став логічним продовженням першого, адже письмен­ниця знову повертається до образу птаха, який житиме в небі, якщо не буде зем­лі; не матиме багатства, «то буде воля», а хмари у високості розвіють відчуття са­мотності. «А як же людина? А що ж людина?» — тривожно звучать риторичні пи­тання. Поетеса знає відповідь. Людина

Живе на землі.
Сама не літає.
А крила має.
А крила має!

Ті крила — це правда, чесність, довір’я, вічне поривання, щирість, щедрість. У когось вони створені з пісні, у когось — з надії чи поезії і мрії, та у будь-якому разі «Людина нібито не літає… А крила має. А крила має!» Останні слова вірша, що звучать рефреном, стверджують позицію поетеси: людина мусить мати крила, щоб піднестися над буденністю, щоб матеріальне не засліпило їй очі, не знищи­ло особистість кожного з нас.