1. Олжас Сулейменов 2. «Земля, поклонись Человеку!» написана в ... .
3. Жанр произведения «Земля, поклонись Человеку!»
4. Поэма — это
5. Поэма «Земля, поклонись Человеку!» посвящается
6. В выражении «И, как сердце, летит Земля» О. Сулейменов
использует приём
7. «До вчерашних туманных звёзд», пишет о. Сулейменов и
использует приём... .
​

Реальность и фантастика в сказе. Честность, добросовестность, трудолюбие и талант главного героя
Беседа
— Что фантастично, что реально в этом сказе?
Реально крепостное право, реальна работа горняков до изнеможения («Этот и вовсе изробленный»), трусливые и жестокие приказчики и надзиратели Бажов описывает домашнее хозяйство рабочих и тяжелые условия труда в забое.
Фантастична встреча с Хозяйкой Медной горы, ее превращение в ящерицу, путешествие Степана в глубь горы в забое волшебных ящерок.
— Что предложила сделать Малахитница Степану? Что понравилось Хозяйке в Степане Петровиче? Хозяйке Медной горы понравилось в Степане Петровиче то, что он не показал виду, что испугался, когда увидел Хозяйку, смело разговаривал с ней. Ему было «стыдно перед девкой хвастуном себя оказать», и он выполнил обещание, сказал приказчику, что Хозяйка велела. Когда Хозяйка Медной горы привела его свои богатства показывать, он «не обзарился» на эти богатства, «не променял свою Настеньку на каменну девку».
— Как исполнила Хозяйка свои обещания?
Когда Степана приковали в забое, она подбрасывала ему хороший малахит освободиться из крепостного состояния, затем найти нужные глыбы для столбов.
— Как закончилась жизнь Степана?
— Какими словами вы можете охарактеризовать Степана?
Ученики назовут Степана честным, смелым, трудолюбивым, гордым, верным, хорошим мастером, человеком с чистой душой. Может быть, именно поэтому полюбила его Медной горы Хозяйка.

Учому ж різниця між поетом та бертольдом? читач одразу бачить, що відмінності між вдачами цих персонажів принципові. вже в першій частині твору поет говорить про своє життя: він почуває себе вільним і багатим. його  думи  несуть його, куди він захоче, за своєї творчої уяви, особливого світосприйняття він, здається, може осягнути весь світ, тож весь світ належить поетові. поет не відчуває себе самотнім чи нещасним: його завжди оточує молодь яка дослухається його слів, подумки він завжди з людьми, з народом, з природою. бертольдові важко це зрозуміти. авторка так характеризує свого персонажа, лицаря бертольда: був він гордий та завзятий,але ж тільки на упертістьта на гордощі багатий.у житті ж бертольд має зовсім інші цілі, він приземлений та практичний. і здавалося б, нічого немає поганого в практичності, але така тонка межа між життєвою практичністю та приземленістю, бездуховністю. лицареві важко оцінити щось, що не можна побачити: краса духу, сила мистецтва йому фантомами, ілюзіями: я б віддав отой химернийтвій таємний світ надхмарнийза наземне справжнє графство,за підхмарний замок гарний.але коли лицар чує слова поета, навіть він не може встояти перед ними, навіть він визнає силу слова: довго й лицар слухав пісню,далі мовив на відході: «що за дивна сила слова! ворожбит якийсь, та й годі! » пізніше лицар не раз упевнюється в магічній силі слова: поет йому завоювати серце коханої за серенади, пісні поета війську здобути перемогу… але коли бертольд повертається з військового походу, він встановлює свої порядки в графстві: податки та мита роблять життя народу нестерпним, а про справедливість законів годі й мріяти. тоді співці знову беруться до справи: силою свого слова вони і звеселяють людей, і нагадують про те, що справедливість існує, але її треба вибороти, не миритися зі своєю долею, а боротися за краще  майбутнє. але, як виявляється, лицар бертольд визнає цілу слова тільки тоді, коли воно стоїть на сторожі його інтересів. без жодного покору сумління правитель вирішує підкупити співця, все ще вірячи в те, що за іронії все можливо. але поет знов виказує не тільки безкорисливість, а й небайдужість до житгя народу, до справедливості та рівності серед людей. поет відкиває пропозицію графа стати його придворним співцем: не поет, у кого думкине літають вільно в світі,а заплутались навікив золотії тонкі сіті.не поет, хто забуваєпро страшні народні рани,щоб собі на вільні рукизолоті надіть кайдани! своє життя поет, за наказом бертольда, доживає у темниці, проте він не боїться навіть ув’язнення, знаючи, що правда на його боці. він лишає по собі свої «пуми-чарівниці» та учнів, що продовжують його справу. за словами лесі українки, протистояння правителів та поетів триває і досі, а коли воно зникне, «то і мочиться давня казка, а настане правда нова». твір лесі українки «давня казка» побудований на суперечностях між двома героями — поетом і лицарем бертольдом — тобто між силою мистецтва слова та силою влади й примусу, між силою духу та орієнтацією на матеріальне. напевно, «правда нова» зараз набагато ближча, ніж за часів створення поеми: ми можемо вільно висловлювати свої думки, закінчилися страшні часи суперечок через ідеологічні переконання… але ми маємо пам’ятати про «давню казку» видатної української письменниці, аби не припуститися колишніх помилок і наближати «нову правду», втілювати її у нашому житті.