1. Определите основные черты характера Сильвер. Чем отличается главарь пиратов от обычного ,, злодея "? Обоснуйте свое мнение. (По роману ,, Остров Сокровищ" 2. Что повлияло на духовную смену Эбенезера Скруджа? (По повести ,, Рождественская песнь в прозе "(Нужно на 1 пункт 5 предложения ответы))

Татьяна – образ русской женщины в романе в стихах «Евгений Онегин» Александра Пушкина. История Татьяны, ее характер показываются в романе с разных сторон, в развитии. В начале произведения она еще почти ребенок, которая только-только становится взрослой. Татьяна молчалива, застенчива, любит погрустить у окна, не любит шумные игры и девичьи разговоры своей сестры и ее подруг. Поэтому в своей семье Татьяна представляется «чужой девочкой», она не умеет попросить родных о ласке. В то время, когда все вокруг любуются ее озорной сестрой Ольгой, Татьяна всегда одинока.Однако Татьяне знакомы тончайшие душевные порывы: они просто не раскрываются для других. Она - романтическая личность. Татьяна обожает читать книги, ярко переживает с их героями разнообразные чувства и приключения. Ее привлекает все таинственное, загадочное. Поэтому Татьяна любит слушать народные легенды, мистические истории, которые рассказывает старая няня;«Татьяна верила преданьямПростонародной старины,И снам, и карточным гаданьям,И предсказания луны».Когда Татьяна влюбляется, глубина ее романтической натуры раскрывается. Вчерашняя робкая девушка оказывается неожиданно смелой. Она первая признается Онегину в любви, пишет ему письмо. Ее любовь идет от самого сердца, это чистое, нежное, застенчивое чувство. Даже циник Онегин видит, какая мечтательная девушка стоит перед ним, он не решается играть с ней. Однако оценить глубину, страсть ее любви он тоже не умеет. Татьяна, влюбившись, становится очень чувствительна, она даже предвидит трагедию убийства Ленского и отъезд любимого.Образ Татьяны через несколько лет в Петербурге уже другой. Ушли наивность, детская вера в сказки. Татьяна теперь умеет держать себя в высшем свете, недоступно и по-царски величественно. И при этом она не отрекается от самой себя, ведет себя естественно. Татьяна считается королевой столицы, и Онегин вдруг влюбляется в нее. Но тут Татьяна обнаруживает собственное достоинство. Она остается верной своему мужу, хотя в глубине души еще живет ее девичья любовь к Онегину. Сила воли ей соблюсти честность, благородство по отношению к своей семье.Таким образом, Татьяна Ларина является эталоном чувствительной, женственной, мечтательной личности. Но одновременно образ Татьяны – это образ сильной, честной и порядочной женщины.

Твір "Майстер і Маргарита" Михайло Булгаков писав більше десяти років, декілька разів змінював задум, але відомо, що в першому варіанті в центрі роману був Воланд — уособлення містичного шару твору.

Волана — повелитель тіней, злий дух, йому і його почту належить фантастичний світ, чистилище, де спокутує свій гріх Понтій Пілат.

Сучасність, у яку увірвалися Воланд і його почет, проходить важке випробування істинами. Москва — столиця держави, що проголошувала себе царством істини, але тут люди встигли натворити стільки зла, що на його тлі нечиста сила здається доброю. У романі вона справедлива, допомагає тим, хто причетний до вічності, і карає справжніх грішників, виводить їх на чисту воду.

Воланду у всіх справах допомагають його помічники: кіт Бегемот, Коров'єв, Азазелло.

Кіт Бегемот — майстер побешкетувати, розіграти якогось грішника; Коров'єв володіє усіма мовами й жаргонами; суворий Азазелло надзвичайно винахідливий, коли треба когось вигнати з квартири №50, із Москви чи перенести з цього світу в той. І то по черзі, то втрьох чи вдвох вони створюють або страшні, або комедійні ситуації, але підкоряються всі вони силі Воланда.

З приходом нечистої сили в Москві стали відбуватися дивні речі. Директора вар'єте Стьопу Лиходєсва асистенти Воланда викидають із Москви в Ялту за те, що він нічого не розуміє у дорученій справі, дарма державну машину ганяє; великому театральному начальнику Семплеярову, який страждає тими ж вадами, дістається грандіозний сімейний скандал; без важких наслідків закінчується зустріч з нечистою силою Никанора Івановича, який бере хабарі, бюрократів і ледарів.

Зате суворе покарання чекає людей без фантазії. Фіндиректору Римському Воланд і його почет організували гаку сцену жахів, що він за хвилину стає старим сивим дідом. Страшно карають вони і буфетника за його жадібність. Маючи купу грошей, він їх береже, і Воланд говорить, що такі чоловіки, які не люблять вина, жінок, розваги, або важко хворі, або таємно ненавидять усіх навкруги.

Та найбільше покарання отримав Берліоз, керівник письменницької організації. Він вільно цитує Канта і Шиллера, але при цьому залишається невиправним догматиком. Розповідь Воланда про Ієшуа Га-Ноцрі захоплює його, та все одно він наполягає на своєму: ніякого Ієшуа, ніякого Ісуса Христа не було. І ні обізнаність Воланда, ні поява із повітря незвичайної фігури не можуть примусити Берліоза відмовитися від своїх переконань. Воланд терпіти не може слів "цього не може бути". Особливо якщо ці слова говорить безнадійним догматик.

Можливо, й без участі Воланда Берліозу трамваєм відрізало голову, але перетворити похорон у фарс — це вже справа нечистої сили.

Воланд вражає своїм незвичним виглядом. "Праве око із золотою іскрою на дні, що сверлило будь-кого до дна душі, ліве — порожне та чорне... Обличчя Воланда було скривлене набік, правий кутик вуст відтягнений донизу, на високому полисілому лобі були прорізані паралельні до гострих брів зморшки. Шкіру на обличчі Воланда, здавалось, навіки спалила засмага".

Михайло Булгаков неначе грається словом, легко і невимушено придумує образи, розповідає про дії, вмотивовуючи їх незвичними поглядами нечистої сили на Добро і Зло, Бога і Диявола, Світло і Темряву. Але за фантастичним сюжетом, ховається складна філософська концепція роману.

Не тільки сучасність перевіряється вічними істинами, але й вічні істини, стикаючись із сучасністю, заставляють задуматися про складність їхнього втілення в реальному, а не в ідеальному світі. Реальність світу така, що вічні істини перевіряються не тільки Богом, а й нечистою силою.