На сторінках свого твору Ч. Діккенс позбавляється романтики у світі криміналу. До виходу у світ його роману «Пригоди Олівера Твіста», у світі панувала думка про те, що злочинці – це романтично. Злодії на сторінках інших книжок мали успішне життя, гарне вбрання, коханих жінок, купу грошей. Проте реальність інакша. Ч. Діккенс був одним із перших, хто показав жорстоку дійсність світу криміналу. Їхнє життя є по-справжньому убогим та злиденним. Ходять вони у драному лахмітті, живуть у підвалах та на вулицях, погано харчуються та змушені весь час переховуватись. Хіба таке життя може бути романтичним? Звичайно, ні. Злочинці у творах Діккенса – не герої, а звичайні покидьки суспільства, які зійшли з правильної стежки і блукають по найбрудніших місцях. Образи твору «Пригоди Олівера Твіста» уособлюють зло, яке ніколи не стане романтичним. У цьому і полягає деромантизація зличнного світу у романі.
Ольга Ильинская полюбила свою мечту, а не реального человека. Ольга полюбила в Обломове себя как «создателя», ведь всегда приятно смотреть на результат своих трудов и видеть в нем продолжение себя, и скорее всего даже не заметила нежной, трогательной, глубокой и искренней влюбленности Ильи Ильича, которая при минимальной тактичности и уважении, возможно, и могла бы преобразить его. Настойчивое давление на Обломова, которому подвергла несчастного Ольга, возникшее чувство безотчетного сопротивления заставили Обломова едва ли не бежать.
