1.Подготовить сообщение о творчестве Пушкина в период Болдинской осени.
- Как карантин повлиял на творчество Пушкина?С чем был связан этот карантин?
- Какие известные произведения были написаны в этот период?
- Какое место занимает этот период в творчестве А.С.Пушкина?
Явление I
Г-жа Простакова, Митрофан, Еремеевна.
Г-жа Простакова (осматривая кафтан на Митрофане). Кафтан весь испорчен. Еремеевна, введи сюда мошенника Тришку. (Еремеевна отходит.) Он, вор, везде его обузил. Митрофанушка, друг мой! Я чаю, тебя жмет до смерти. Позови сюда отца.
Митрофан отходит.
Явление II
Г-жа Простакова, Еремеевна, Тришка.
Г-жа Простакова (Тришке). А ты, скот, подойди поближе. Не говорила ль я тебе, воровская харя, чтоб ты кафтан пустил шире. Дитя, первое, растет; другое, дитя и без узкого кафтана деликатного сложения. Скажи, болван, чем ты оправдаешься?
Тришка. Да ведь я, сударыня, учился самоучкой. Я тогда же вам докладывал: ну, да извольте отдавать портному.
Г-жа Простакова. Так разве необходимо надобно быть портным, чтобы уметь сшить кафтан хорошенько. Экое скотское рассуждение!
Тришка. Да вить портной-то учился, сударыня, а я нет.
Г-жа Простакова. Ища он же и спорит. Портной учился у другого, другой у третьего, да первоет портной у кого же учился? Говори, скот.
Тришка. Да первоет портной, может быть, шил хуже и моего.
Митрофан (вбегает). Звал батюшку. Изволил сказать: тотчас.
Г-жа Простакова. Так поди же вытащи его, коли добром не дозовешься.
Митрофан. Да вот и батюшка.
Явление III
Те же и Простаков.
Г-жа Простакова. Что, что ты от меня прятаться изволишь? Вот, сударь, до чего я дожила с твоим потворством. Какова сыну обновка к дядину сговору? Каков кафтанец Тришка сшить изволил?
Простаков (от робости запинаясь). Me… мешковат немного.
Г-жа Простакова. Сам ты мешковат, умная голова.
Простаков. Да я думал, матушка, что тебе так кажется.
Г-жа Простакова. А ты сам разве ослеп?
Простаков. При твоих глазах мои ничего не видят.
Г-жа Простакова. Вот каким муженьком наградил меня Господь: не смыслит сам разобрать, что широко, что узко.
Простаков. В этом я тебе, матушка, и верил и верю.
Г-жа Простакова. Так верь же и тому, что я холопям потакать не намерена. Поди, сударь, и теперь же накажи…
Явление IV
Те же и Скотинин.
Скотинин. Кого? За что? В день моего сговора! Я тебя, сестрица, для такого праздника отложить наказание до завтрева; а завтра, коль изволишь, я и сам охотно Не будь я Тарас Скотинин, если у меня не всякая вина виновата. У меня в этом, сестрица, один обычай с тобою. Да за что ж ты так прогневалась?
Г-жа Простакова. Да вот, братец, на твои глаза пошлюсь. Митрофанушка, подойди сюда. Мешковат ли этот кафтан?
Скотинин. Нет.
Простаков. Да я и сам уже вижу, матушка, что он узок.
Скотинин. Я и этого не вижу. Кафтанец, брат, сшит изряднехонько.
Г-жа Простакова (Тришке). Выйди вон, скот. (Еремеевне.) Поди ж, Еремеевна, дай позавтракать ребенку. Вить, я чаю, скоро и учители придут.
Еремеевна. Он уже и так, матушка, пять булочек скушать изволил.
Г-жа Простакова. Так тебе жаль шестой, бестия? Вот какое усердие! Изволь смотреть.
Еремеевна. Да во здравие, матушка. Я вить сказала это для Митрофана же Терентьевича. Протосковал до самого утра.
Г-жа Простакова. Ах, Мати Божия! Что с тобою сделалось, Митрофанушка?
Митрофан. Так, матушка. Вчера после ужина схватило.
Скотинин. Да видно, брат, поужинал ты плотно.
Митрофан. А я, дядюшка, почти и вовсе не ужинал.
Простаков. Помнится, друг мой, ты что-то скушать изволил.
Митрофан. Да что! Солонины ломтика три, да подовых, не помню, пять, не помню, шесть.
Еремеевна. Ночью то и дело испить просил. Квасу целый кувшинец выкушать изволил.
Митрофан. И теперь как шальной хожу. Ночь всю така дрянь в глаза лезла.
Г-жа Простакова. Какая ж дрянь, Митрофанушка?
Митрофан. Да то ты, матушка, то батюшка.
Г-жа Простакова. Как же это?
Митрофан. Лишь стану засыпать, то и вижу, будто ты, матушка, изволишь бить батюшку.
Простаков (в сторону). Ну, беда моя! Сон в руку!
Митрофан (разнежась). Так мне и жаль стало.
Г-жа Простакова (с досадою). Кого, Митрофанушка?
Митрофан. Тебя, матушка: ты так устала, колотя батюшку.
Г-жа Простакова. Обойми меня, друг мой сердечный! Вот сынок, одно мое утешение.
Скотинин. Ну, Митрофанушка, ты, я вижу, матушкин сынок, а не батюшкин!
Простаков. По крайней мере я люблю его, как надлежит родителю, то-то умное дитя, то-то разумное, забавник, затейник; иногда я от него вне себя и от радости сам истинно не верю, что он мой сын.
Скотинин. Только теперь забавник наш стоит что-то нахмурясь.
Г-жа Простакова. Уж не послать ли за доктором в город?
Митрофан. Нет, нет, матушка. Я уж лучше сам выздоровлю. Побегу-тка теперь на голубятню, так авось-либо…
Г-жа Простакова. Так авось-либо Господь милостив. Поди, порезвись, Митрофанушка.
Объяснение:
Объяснение:
Серед багатьох всесвітньо відомих творів В.Шекспіра ледве не надзвичайною та популярною є трагедія “Ромео та Джульєтта”. Цей твір відноситься до раннього періоду доби Шекспіра. Саме тоді у його п’єсах з’явилися ніжні і водночас мужні люди, котрі готові боротися за своє особисте щастя. Вперше п’єса була поставлена в 1595 році, вона і сьогодні продовжує хвилювати нас, і сьогодні ми поринаємо в цю незабутню атмосферу кохання, страждання, ненависті та щастя. Тема, яку піднімає автор, – трагічно перерване кохання.
А що таке кохання? Кохання для героїв поеми – це рушійна сила їх вчинків. Воно стає головним і єдиним змістом їх життя. А вірність та відданість закоханих затверджує велику цінність цього почуття. “Мене перенесла сюди любов. Її не зупиняють стіни”. Але для нас кохання – це “вічна тема”, найбільше з чудес світу, якому неможливо дати яке – небудь пояснення. Це особливий стан душі людини, це світло, яке освітлює людську душу, це праця серця й розуму, котра додає сірим життєвим будням яскраве забарвлення, це певний сенс, пробуджуючий творчі сили й натхнення. Кохання було оспіване багатьма поетами в різні часи. Однією з найяскравіших та незвичайних сторінок є повість про “Ромео та Джульєтту”, яка допомагає нам збагнути світ, перебороти всі труднощі та злигодні, які зустрінуться нам на шляху та відчути найвеличнішу на землі насолоду, ім’я якій – кохання.
Події п’єси відбуваються в італійському місті Верона, хоча проблематика твору пов’язана із тогочасною англійською дійсністю. Згідно з давньою легендою, події описані Шекспіром, дійсно відбувалися на початку XVI століття в місті Верона. Але ми не можемо знати так це, чи ні, нам залишається тільки вірити великому драматургу. Між двома сім’ями протягом багатьох століть ведеться кривава ворожнеча. Монтеккі та Капулетті вважають один одного найзаклятішими ворогами, але причину спричинену ворожнечею, ніхто вже й не пам’ятає, а помиритися, як би безглуздо це не здавалося, сім’ї не можуть.
Ця страшна ворожнеча захвачує і молодих людей на вершині їх почуттів. Кохання Ромео і Джульєтти сильніше злиднів. Двоє молодих людей зустрічаються на балу, вони з першого погляду покохали один одного. Пізніше в садку Ромео і Джульєтта зізнаються у кохані і вірності один одному. Священик Лоренцо вінчає закоханих. Тібальт , зчинивши сварку з Ромео, вбиває товариша Ромео – Меркуціо, а потім вмирає сам. За це Ромео виганяють з Верони. Тим часом, граф Паріс сватається до Джульєтти, і батько наполягає на цьому весіллі. Джульєтта, щоб не порушити вірність Ромео і не вийти заміж за Паріса, випиває зілля і засинає, наче мертва. Батьки дівчини у величезному творі. Вони переносять дочку в склеп. Довідавшись про смерть коханої, Ромео приймає отруту. А Джульєтта , прокинувшись і побачивши мертвого Ромео, заколює себе ножем, тому що життя без коханого для неї неможливе. Побачивши, яким щирим, чистим, великим, вірним, але, на жаль, трагічним було кохання їх дітей, сім’ї миряться.
«Я пам’ятник їй в золоті поставлю.
Поки Вероною місто наше зветься,
Не буде в нім чудових статуй,
Чим найвірнішій з живих колись», –