1) Прочитайте фрагмент рассказа Д. Г. Шеварова «Первый клоун на деревне». От чьего имени идёт повествование? Какие языковые средства это понять?
Всё есть в Вёдрышках — и кино, и пожарная каланча, и киоск с мороженым, и детский парк с каруселью, и пристань с теплоходами, и даже кукольный театр. Есть даже две бани!
Только одной важной вещи в Вёдрышках не хватает — цирка. Но почти каждый день представления открываются в нашем 1«а».
Ни с того, ни с сего смешинка вдруг начинает гулять по классу, за- хватывая всех-всех и даже учительницу Юль-Николавну. <...>
И почему нам так нравится быть смешными? Наверное, это от- того, что мы всем классом очень любим Юрия Никулина, хотя видим его только в кино. Никулин как-то незаметно внушил нам, что хоро- шему человеку не страшно быть немножечко смешным. А иногда это необходимо, чтобы положение.
Недавно наступил час и моей персональной славы. Я к ней не стремился, но обстоятельства, как волна, выбросили меня на сцену. А дело было так. Забыл я дома мешок со сменкой и, пока бежал в школу, заляпался в рыжей глине. Ботинки от глины стали тяжёлы- ми, и я еле доковылял до нашего класса. Звонок прозвенел, а я стою в дверях огорчённый, что не успел к своей парте.
Юль-Николавна смотрит на меня, как будто я не ученик её, а комок грязи, неизвестно как закатившийся в класс. И все ребята смотрят на меня как на чужого. Мне тоже захотелось посмотреть на себя: и чего это во мне такого удивительно страшного, но зеркала в классе не было. Тем временем Юль-Николавна зачем-то разворачи- вает газету «Красный Север» и стелет её на свой учительский стол. Потом вдруг хватает меня, как пушинку, и ставит на газету. Я уже догадываюсь, что это не пьедестал почёта.
— Полюбуйтесь на этого... — возмущённая Юль-Николавна не сразу находит то слово, которого я заслуживаю. Дожидаясь пригово- ра, я сквозь набегающие слёзы разглядываю свои глиняные ботинки и заголовки на спортивной странице «Красного Севера»: «Спартак расстаётся с кубком», «А штанга всё тяжелеет»... Учительница про- должает греметь.
— Полюбуйтесь на него — первый клоун на деревне! Вылитый Никулин!
И в этот момент происходит то, чего не ожидали ни я, ни учи- тельница. При слове «Никулин» девочки начинают шептаться, а мальчишки одобрительно гудят. Я потихоньку поднимаю голову и вижу сияющие глаза нашего класса. Ребята смотрят на меня, как на артиста, который выполнил какой-то опасный трюк и благополучно спустился из-под купола на арену.
Всё происходит как во сне. Ребята хлопают в ладоши, смеются. Я начинаю кланяться во все стороны. Топчусь и кланяюсь: мол, очень вам признателен за такой тёплый приём. Юль- Николавна тоже вдруг начинает улыбаться; она стаскивает меня со стола и отправляет мыть бо- тинки.
В тот день я твёрдо решил, что когда подра- сту, то обязательно пойду всерьёз учиться на клоуна. Нет, не на клоуна, а именно на Никулина.
Творчество этого писателя было долгое время как бы в тени, его заслоняли яркие представители современников. Сегодня произведения А. Куприна вызывают большой интерес. Они привлекают читателя своей простотой, человечностью, демократичностью в самом благородном смысле этого слова. Мир героев А. Куприна пестр и разнообразен. Он сам прожил яркую, наполненную многообразными впечатлениями жизнь — был и военным, и конторщиком, и землемером, и актером бродячей цирковой труппы. А. Куприн много раз говорил, что не понимает писателей, которые не находят в природе и людях ничего интереснее себя. Писателю очень интересны человеческие судьбы, при этом герои его произведений — чаще всего не удачливые, преуспевающие, довольные собой и жизнью люди, а скорее наоборот. Но А. Куприн относится к своим внешне неказистым и невезучим героям с той теплотой и человечностью, которые всегда отличала русских писателей. В персонажах рассказов «Белый пудель», «Тапер», «Гамбринус», а также многих других угадываются черты «маленького человека», однако писатель не просто воспроизводит этот тип, но заново переосмысливает его. наверное эта был правильный ответ. если неправильный извени.
Приблизно із середини XII століття в Європі поволі набирає розвитку новий культурний рух — Відродження, або Ренесанс. Біля першовитоків цього руху стояв Данте Аліг'єрі. Деякі історики літератури вважають його водночас останнім представником середньовіччя і першим з титанів Відродження.
Непідготовленого читача турбує питання, чому цей величний і абсолютно серйозний твір названий "комедією"? Відповідь дуже проста: за часів Данте комедією називали не лише смішне, а взагалі будь-яке видовище.
"Божественна комедія" є твором надзвичайно гармонійним. Поетика цього твору досі вважається неперевершеною з технічної точки зору. "Божественна комедія" складається з трьох частин — "Пекло", "Чистилище" та "Рай". Головні дійові особи "Божественної комедії" — сам Данте та його проводир Вергілій, давньоримський поет, якого вважають найпершим язичником, що перейнявся християнською вірою. Своїм твором великий італієць прагнув "вирвати усіх живих з кігтів недолі й повести їх до щастя". Зробити це Данте вирішив на власному прикладі. Проводячи своїх героїв та читача через кола пекла та чистилище до раю, автор продемонстрував усьому людству шлях до надії та ння душі. Для розуміння змісту "Божественної комедії" важливо те, що Данте намагається висвітлити в ній глибокий зміст буття, його тришаровий склад: свою власну життєву драму, світ природи, історію людства. Таким чином, автор звертався не тільки до сучасників, але й до найвіддаленіших нащадків.
Подорож потойбіччям починається з пекла. Спочатку Данте описує похмурий ліс, який асоціюється в нього з тогочасною Італією. Головною бідою своїх сучасників Данте вважав егоїзм, гордість у суміші з насильством, схильність до земних радощів. Три звіра — пантера, лев та вовчиця, які послідовно з'являються перед нами, — символізують згадані вади людської вдачі.
Однією з вершин світової літератури вважається опис дев'яти кіл пекла. Над пекельною брамою накреслено напис:
Ніщо не вічне, я ж на всі віки.
Лишайте сподівання всі, хто входить.
Ці рядки нагадують про те, що людське життя, позбавлене жодних сподівань, перетворюється на справжнє пекло. Данте неодноразово підкреслює, що чим глибше гріх проникає в людську душу, тим страшніша кара чекає на неї. Отже, у першому колі пекла знаходяться нехрещені немовлята і доброчесні нехристияне, у другому караються порушники шлюбної вірності, у третьому — черевоугодники, у четвертому — скнари і марнотратники, у п'ятому — гнівливці, у шостому — єретики, у сьомому — насильники, у восьмому — обманщики, звідники, спокусники, підлесники, святокупці, віщуни, хабарники, лицеміри, злодії, лукаві порадники, призвідники розбрату, фальшивники металів, фальшивники людей, грошей і слів, у дев'ятому — найрізноманітніші зрадники на чолі з Іудою, Брутом та Касієм. Данте висловлює думку, що людина, яка у своїх вчинках не керується вірою, надією та любов'ю, вкидає себе до пекла ще за земного життя.
Згодом Данте потрапляє до Чистилища. Там він піднімається нагору і знаходить те, що втратило людство, тобто совість та самостійність волі.
Третя частина "Божественної комедії" відкриває читачеві новий світ, сповнений краси і добра. На берегах Святосяйної річки пламеніють вогняні квітки — душі праведників, Вище розташований престол Бога. Він ніби обіймає весь Всесвіт:
Уяву сила зрадила була,
Та, мов колеса, ясні і веселі,
Жадобу й волю далі повела
Любов, що водить сонце й зорні стелі.
Данте приходить до розуміння, що світом рухає любов. Саме вона дає гармонію і красу світобудові.
Сам Данте вважав "Божественну комедію" твором, осяяним горнім світом, Головною метою людства, за думкою автора, є вивільнення з пут егоїзму та інших вад, що кінець кінцем призведе до повного злиття людського і божественного начал у межах цільної людської особистості.
Объяснение: вот ;)