1. Пролог к Руслану и Людмиле соотносится с присказкой в волшебной сказке. Какая строчка в прологе не соответствует в присказке? Где ее место в сказке? К Какому виду сказочных форм она относится? Почему же она появляется в том тексте? Какова ее роль здесь
2. Воспринимается ли пролог как самостоятельное, законченное произведение? А как строка указывает, что это все таки вступление к поэме-сказке?
3. Перечитайте внимательно вторую часть пролога. О каких чудесах говорит поет? Что вам показалось самым невероятным, и даже в сказках такое не встречалось? Чем вы это объясните?
I
Коли мав я шість років, у книжці під назвою "Билиці" — там про тропічні ліси розповідалося — побачив якось химерний малюнок. На малюнку здоровезний удав ковтав якогось хижака. Ось копія того малюнка.
У книжці було написано: "Удав ковтає свою жертву цілою, не прожовуючи. Після цього він не може й ворухнутися, спить собі півроку, аж поки перетравить їжу".
Я чимало думав про сповнене пригод життя в джунглях та й собі намалював кольоровим олівцем мій перший малюнок. Малюнок № 1. Ось що я зобразив.
Я показав цей твір дорослим і спитав, чи не лякає він їх.
А мені на те:
— Чого б то капелюх нас лякав?
Але ж то був не капелюх. То був удав, що проковтнув слона. Тоді я зобразив удава в розрізі, аби дорослим було зрозуміліше. Їм завжди треба все тлумачити. Ось мій малюнок № 2.
Дорослі порадили мені не малювати більше гаддя ні в натурі, ні в розрізі, а краще цікавитися географією, історією, математикою та граматикою. Отак і сталося, що я в шість років зрікся блискучої малярської кар'єри. Зазнавши провалу з малюнками № 1 і №2, я геть зневірився в собі. Дорослі такі нетямовиті, а діти просто не в змозі розжовувати їм усе.
Отож я мусив обрати собі інше ремесло, і я навчився керувати літаками. Я облетів майже цілий світ. I географія, сказати по щирості, стала мені у великій пригоді.
Я умів з першого погляду одрізнити Китай од Арізони. То вельми корисно, надто як уночі з курсу зіб'єшся.
На своєму віку я зустрічав чимало всяких поважних людей і мав з ними стосунки.
Жив довго між дорослихII
Так жив я сам-один, не маючи нікого, з ким міг погомоніти-порадитися, аж до аварії, що спіткала мене шість років тому в Сахарі. Почав давати збої двигун мого літака. Ні механік, ні пасажири зі мною не летіли, довелося поратися самому, хоч ремонт був складний. Тут таке: або пан, або пропав. Питної води я мав ледве на тиждень.
Отож першого вечора я заснув на піску в пустелі за тридев'ять земель від будь-якої людської оселі. Я був ще самотніший, ніж потерпілий на плоту посеред океану. Уявіть собі мій подив, коли на зорі мене збудив якийсь чудний голосочок.
Він сказав:
намалюй мені баранця.
— Га?
— Намалюй мені баранця...
Я скочив, наче мене громом ударило. Старанно протер очі. Пильно роззирнувся навкруг. I побачив дивовижного хлопчика, що поважно мене розглядав. Ось його найкращий портрет, якого мені пощастило згодом намалювати. Та, звісно, на моєму малюнку він далеко не такий гарний, як був насправді. Не я тут виною. Коли я мав шість років, дорослі відбили у мене охоту до того, щоб стати художником, і я тільки й навчився, що малювати удавів — у натурі та в розрізі.
Отож я виряченими від подиву очима дивився на цю прояву. Не забувайте, що я був за тридев'ять земель, на безлюдді. А проте зовсім не здавалося, щоб це хлоп'я заблукало або вкрай зморилося чи вмирає з голоду, спраги або зі страху. На око годі було сказати, що це дитина, яка загубилася серед пустелі, запропастилася край світу. Нарешті до мене вернулася мова, і я сказав:
— А... що ти тут робиш?
Та він знТа він забракував і цей малюнок:
— Це надто старий. Я хочу такого баранця, щоб жив довго.
I тут мені терпець урвався — адже треба було якнайхутчій розбирати й лагодити двигун, — і я награмузляв такий малюнок.
I заявив:
— Ось тобі ящик. А в ньому той баранець, який тобі до вподоби.
Я був неабияк вражений, побачивши, як заяснів мій юний суддя:
— Саме такого я й хотів! Як ти гадаєш, багато паші треба для цього баранця?
— А хіба що?
— Таж у мене вдома все маленьке.
— Йому, певне, вистачить. Я дав тобі зовсім маленького баранчика.
Хлопчик схилив голову над малюнком.
— Не такий він і маленький! Гляньно, він заснув...
Так я познайомився з маленьким принцом.
III
Збігло чимало часу, поки я втямив, звідки він узявся. Маленький принц про все допитувався в мене, зате моїх питань, здавалося, не чув. Лише з випадково зронених слів мені помалу все стало зрозумілим. Так, побачивши мій літак уперше (я не малюватиму літака — для мене це дуже морочливо), він спитав:
— Що то за штуковина?
— То не штуковина. Ця річ літає. Це літак. Мій літак.
I я гордо розтлумачив йому, що вмію літати. Тоді він вигукнув:
— Як? Ти упав з неба?
— Авжеж, — відказав я скромно.
— От дивина!
I маленький принц так голосно зареготав, що мені стало досадно. Я хочу, щоб моєму лихові бодай співчували. Потім він додав:
— Отже, і ти прибув з неба. А з якої планети?
Ось де розгадка його таємничої появи тут, у пустелі!
— То ти потрапив сюди з іншої планети? — гостро спитав я.
Та він не відповів. Розглядаючи мого літака, він
Айзек Азимов известен всему миру как автор фантастических произведений и создатель «Трех Законов робототехники».
1. Азимов был одаренным ребенком, из которого со временем вышел разносторонний и талантливый взрослый. В 5 лет он научился читать, в 11 — сочинил и записал первую фантастическую историю, в 15 — окончил колледж, в 19 — университет по специальности «биохимия». К 21 году он получил степень магистра, а в 29 стал профессором Бостонского университета, где потом и преподавал в течение нескольких десятков лет.
В общей сложности Айзек Азимов был обладателем 14 почетных ученых степеней разных университетов мира. В 1960-х он вступил в клуб людей с самыми высокими показателями IQ «Mensa», но через какое-то время покинул его, заметив, как кичатся своим интеллектом некоторые из участников.
2. Прожив 72 года, знаменитый фантаст успел написать почти 500 книг, причем только одна его двухтомная биография занимает порядка 1600 страниц. Коллеги-писатели в шутку называли его «человеком — пишущей машинкой» из-за того, что он работал по 14 часов в сутки, набирая текст со скоростью около 90 слов в минуту.
Мало кто знает, но Азимов был автором не только научных работ и фантастических произведений. Среди его книг были стихи, юмористические сборники и даже рассказы о Бэтмене и Шерлоке Холмсе. А детский цикл романов о маленьком роботе Норби (анаграмма к имени дочери Робин) был создан им в соавторстве со второй женой Дженнет — успешным психиатром и писательницей.
Объяснение: