В стихотворении «Тучи» Лермонтов сначала сравнивает себя с тучками («мчитесь вы, будто как я же, изгнанники») , а потом противопоставляет себя им («чужды вам страсти и чужды страдания») . У туч нет родины, а поэту очень жаль расставаться с «милым севером» , с местами, где остаются его друзья и единомышленники. В стихотворении Лермонтов называет причины возможного гонения человека. Что может вынудить лирического героя покинуть милый край? Среди причин, кроме «судьбы решения» , Лермонтов называет все то, что исходит от человека: зависть, сплетни, злоба, преступления и самое страшное — клевета:
Кто же вас гонит: судьбы ли решение?
Зависть ли тайная? злоба ль открытая?
Или на вас тяготит преступление?
Или друзей клевета ядовитая?
Как же должен быть одинок такой человек! На кого ему надеяться? Поэт не дает ответа, а в заключительной строфе звучит слово «нет» :
Нет, вам наскучили нивы бесплодные…
Чужды вам страсти и чужды страдания;
Вечно холодные, вечно свободные,
Нет у вас родины, нет вам изгнания.
В стихотворении выражена мысль о разобщенности природы и человека. Эта мысль раскрывается в ряде намеков, недоговоренных противопоставлений: свободная природа — скованный властью поэт-изгнанник, холодность — пламенность, бесчувствие — страдание. Через все стихотворение проходит мысль, что поэт не отдал бы своих страданий за безмятежность, не променял бы тяжкую участь изгнанника на холодное блаженство. Тучи — символ свободы и вечного поиска. Поэт изображает страдания лирического героя, вынужденного стать изгнанником. Мотив изгнания передает драму целого поколения передовых людей 1840-х годов. Чувство личной несвободы, чувство одиночества — вот что с особой силой звучит в финале стихотворения «Тучи».
Люди завжди бажають своїм рідним, близьким, друзям щастя. І у святкові дні, і у будні звучить щире зичення: "Хай тобі щастить!" — і враз теплішає на душі, бо бути щасливим — заповітна мрія кожного. Та, говорять, щастя дуже вибагливо вибирає людину, перш за все, зважаючи на її духовні якості.
Можна бути матеріально багатою людиною, а почуватися нещасним, тому що у душі твоїй, сповненій прагнення до заможності, вже не лишається місця для добра. А можна, навпаки, не мати багато грошей, а все ж таки бути щасливим, бо душа твоя бажає до захистити і близьку, і чужу людину, захопитися красою природи і самому творити красу, гаряче відгукнутися на чужий біль і поділити радість перемоги. Одним словом, мати щиру й красиву душу, щоб бути корисним, а не пройти по життю сірою тінню. Але, я гадаю, перш за все, для цього треба бути дуже вимогливим до себе і до своїх власних вчинків.
...Здавна наші пращури склали символічну систему духовних цінностей, яка передається від покоління до покоління. З часом вона дещо змінюється, доповнюється, але головними завжди залишаються людська доброта, порядність, почуття гідності, любов до рідної землі та її народу, працелюбність, лагідне піклування про малих та старих, протистояння злу... Можна ще дуже довго перелічувати ті якості, які роблять людину Людиною. Та я впевнений, що праматір'ю, їх основою, є доброта. її нам дарують з перших хвилин життя батьки, потім — вихователі, вчителі, сторонні люди. Ця доброта немовби стає в душі тим ґрунтом, на якому зростають-квітнуть усі інші духовні цінності.
І от, коли доброта стає твоїм натхненням і зіркою — дороговказом, ти можеш і собі, й іншим щиро зізнатися: "Я — щаслива людина!"
В стихотворении «Тучи» Лермонтов сначала сравнивает себя с тучками («мчитесь вы, будто как я же, изгнанники») , а потом противопоставляет себя им («чужды вам страсти и чужды страдания») . У туч нет родины, а поэту очень жаль расставаться с «милым севером» , с местами, где остаются его друзья и единомышленники. В стихотворении Лермонтов называет причины возможного гонения человека. Что может вынудить лирического героя покинуть милый край? Среди причин, кроме «судьбы решения» , Лермонтов называет все то, что исходит от человека: зависть, сплетни, злоба, преступления и самое страшное — клевета:
Кто же вас гонит: судьбы ли решение?
Зависть ли тайная? злоба ль открытая?
Или на вас тяготит преступление?
Или друзей клевета ядовитая?
Как же должен быть одинок такой человек! На кого ему надеяться? Поэт не дает ответа, а в заключительной строфе звучит слово «нет» :
Нет, вам наскучили нивы бесплодные…
Чужды вам страсти и чужды страдания;
Вечно холодные, вечно свободные,
Нет у вас родины, нет вам изгнания.
В стихотворении выражена мысль о разобщенности природы и человека. Эта мысль раскрывается в ряде намеков, недоговоренных противопоставлений: свободная природа — скованный властью поэт-изгнанник, холодность — пламенность, бесчувствие — страдание. Через все стихотворение проходит мысль, что поэт не отдал бы своих страданий за безмятежность, не променял бы тяжкую участь изгнанника на холодное блаженство. Тучи — символ свободы и вечного поиска. Поэт изображает страдания лирического героя, вынужденного стать изгнанником. Мотив изгнания передает драму целого поколения передовых людей 1840-х годов. Чувство личной несвободы, чувство одиночества — вот что с особой силой звучит в финале стихотворения «Тучи».
Роль духовних цінностей у житті людини
Люди завжди бажають своїм рідним, близьким, друзям щастя. І у святкові дні, і у будні звучить щире зичення: "Хай тобі щастить!" — і враз теплішає на душі, бо бути щасливим — заповітна мрія кожного. Та, говорять, щастя дуже вибагливо вибирає людину, перш за все, зважаючи на її духовні якості.
Можна бути матеріально багатою людиною, а почуватися нещасним, тому що у душі твоїй, сповненій прагнення до заможності, вже не лишається місця для добра. А можна, навпаки, не мати багато грошей, а все ж таки бути щасливим, бо душа твоя бажає до захистити і близьку, і чужу людину, захопитися красою природи і самому творити красу, гаряче відгукнутися на чужий біль і поділити радість перемоги. Одним словом, мати щиру й красиву душу, щоб бути корисним, а не пройти по життю сірою тінню. Але, я гадаю, перш за все, для цього треба бути дуже вимогливим до себе і до своїх власних вчинків.
...Здавна наші пращури склали символічну систему духовних цінностей, яка передається від покоління до покоління. З часом вона дещо змінюється, доповнюється, але головними завжди залишаються людська доброта, порядність, почуття гідності, любов до рідної землі та її народу, працелюбність, лагідне піклування про малих та старих, протистояння злу... Можна ще дуже довго перелічувати ті якості, які роблять людину Людиною. Та я впевнений, що праматір'ю, їх основою, є доброта. її нам дарують з перших хвилин життя батьки, потім — вихователі, вчителі, сторонні люди. Ця доброта немовби стає в душі тим ґрунтом, на якому зростають-квітнуть усі інші духовні цінності.
І от, коли доброта стає твоїм натхненням і зіркою — дороговказом, ти можеш і собі, й іншим щиро зізнатися: "Я — щаслива людина!"