1. справка об опричнине.

2.озаглавьте зачин поэмы и часть i.

3.составьте лексические и -культурные комментарии к словам причитывать, тешиться, гнушатися, запотчевать, молодушки, опостыли, копьё бусурманское. как они связаны с фольклором?

4.в каких словах звучит авторская оценка событий? как в ней отражаются законы народной нравственности?

5.достоверна ли картина царской трапезы? обоснуйте свой ответ.

6.какие детали царского быта воссоздаёт лермонтов?

7.каким изображён иван грозный?

8.докажите, что портреты кирибеевичаи алёны дмитриевны даны в фольклорном ключе.

9.как во фрагменте намечен основной конфликт поэмы ?
! !

История создания – произведение было создано в мае-июле 1841 г. за несколько месяцев до гибели Михаила Юрьевича. Впервые увидело мир на страницах «Отечественных записок».

Тема стихотворения – «приключения» листка, оторвавшегося от дуба; жизнь человека, который чувствует себя одиноко в чужом для него обществе.

Композиция – Стихотворение условно делится на смысловые части: рассказ о начале путешествий листика, разговор листка и чинары. Формальная его организация – 6 катренов.

Жанр – послание.

Стихотворный размер – пятистопный амфибрахий, рифмовка параллельная ААВВ.

Метафоры – «с ней шепчется ветер, зеленые ветви лаская», «поют они песни про славу морской царь-девицы», «ты пылен и желт – и сынам моим свежим не пара».

Эпитеты – «ветка родимая», «жестокая буря», «чинара молодая», «райские птицы», «чинара высокая», «отчизна суровая», «листья изумрудные».

Прямо над нашою хатою пролітають лебеді. Я дивлюся на них, і так мені хочеться, щоб вони повернулися. Птахи ніби послухалися мене й повернулися. А може, це був новий ключ. Дідусь говорить, що лебеді приносять на крилах весну, а сонце своїми ключами відмикає землю. Я уявив собі, що буде, коли сонце, як це часто буває у мами, загубить ключі, і злякався. Сказав про це дідові, чим його дуже насмішив.  Бабуся вирішила повести мене в церкву показати картину Страшного суду, щоб я покаявся. За всі гріхи була якась кара, та, на моє щастя, не було кари за те, що бігаєш босоніж по льоду й катаєшся на маминих ночовках. У нас у дворі живе стара однокрила качка. Навесні вона клопочеться біля каченят, відганяє ворон. Розбирається і в людях. Ми біжимо разом, витанцьовуємо, Слухаємо, як тріщить крига — це щука хвостом лід розбиває, дивимося на сойку, на зайця й радіємо. Під ніздрястим снігом я знаходжу ніжну голівку підсніжника й розумію, що лебеді дійсно принесли на своїх крилах весну і життя. Я пам’ятаю, як урочисто проводжали в поле плугатарів. Коли вони поверталися додому, їх стрічали старі й малі. Яка то радість була отримати шматочок причерствілого хліба від зайця! Ніколи не забути й того, коли сам уперше стаєш до чепіг. Із щедрівок я знав, що за плугом навіть сам Бог ходив, а Богоматір носила їсти орачам. Дуже я любив читати книжки, і мати гримала на мене, коли я зачитувався, боячись, щоб це мені не зашкодило. Вдень я ще міг якось хитрувати з читанням, а от увечері мати задмухувала гасову лампу. Тоді я примудрився залазити на піч із каганцем і читати й читати. Але зробити каганчика легше, ніж дістати в селі книгу. Якось дядько Юхрим пообіцяв дати почитати "Пригоди Тома Сойєра", але за чотири склянки гарбузового насіння. Де ж його взяти? Мати готувала насіння для посадки, вигрівала його на собі в поясі. Я попросив трохи, а коли нікого не було в хаті, відміряв із вузлика чотири склянки гарбузового насіння, не втримавшись від спокуси. І рапто  Невесело, каючись, бреду вулицею. Раптом бачу бідну голодну жінку з хлопчиком, яку виганяє з двору наш місцевий багатій. Згадав про насіння, підійшов і дав його хлопчику. Жінка заплакала й поцілувала мене. За дві склянки насіння Юхрим дав мені почитати лише казки, і острахом думав про повернення додому. Назбирав щавлю на борщ, а коли висипав, із кишені випали дві гарбузові насінинки.серце радісно завмирає — переді мною стоять два близнюки-красноголовці. А далі — отакенний красноголовище! Його шляпка не поміщається навіть у брилі. Буде чим похвалитися вдома! Вчився я добре, але вчився б іще краще.Буде чим похвалитися вдома! Коли похолодало і з’явився перший льодок, я мчав до школи як ошпарений. Так і навчився бігати швидше за всіх. Коли випав сніг, зажурилися і я, і мої батьки. Тоді батько вдягнув кирею і сказав, що сніг не сніг, а вчитися треба. Взяв мене на руки й поніс до школи. Спочатку всі дивувалися, а потім звикли. Батько ж говорив, що для людини головне — свіжа сорочка і чиста совість.