У статті дібрані основні цитати, котрі до вам охарактеризувати героя твору Михайла Стельмаха “Гуси-лебеді летять” діда Демяна (діда Михайлика). Даний матеріал можна використати для цитатної характеристики образу.
Дід Дем’ян — найстарший із родини Стельмахів. Добрий, розумний, працьовитий, веселий, відчайдушний, талановитий хазяїн, стельмах. Його поважали усі люди. Любив та цінував свою дружину. Чесно працював на своїй землі.
Цитатна характеристика.
• «Серед майстрового люду найбільшої слави зажив мій дід Дем’ян, якого знав увесь повіт. Чого тільки не вмів мій дідусь! Треба десь зробити січкарню, драча, крупорушку чи керата,— співаючи зробить, дайте тільки заліза, дерева і ввечері добру чарку монопольки. А хочете вітряка, то й вітряка вибудує під самі хмари; у кузні вкує сокиру, у стельмашні злагодить воза й сани, ще й дерев’яні квіти розкидає по них. Залізо й дерево аж співали у діда, поки сила не повиходила з його рук. Міг чоловік нехитрим інструментом вирізати і просту людину, і святого».
• «…Через те що мого діда знали по всіх довколишніх селах, йому не так просто було дійти до кінської торговиці — його одразу потягли в ті незаконні «дімки», де люди по-різному залишали свої гроші: одні набиралися за них веселощів, а інші — смутку. Дід саме був із тих, що купляють веселощі на душу, а рум’янці на вид».
• «Найдорожчим для бідного чоловіка є земля, вірна жінка і пісня».
• «З незвичайної делікатності дідуся дивувались і потроху посміювалися наші вуличани. Де ж це видно так жалувати в селянстві жінку, як жалував він? Коли дідусь пізно повертався з роботи чи заробітків, то шкодував будити свою дружину, а сідав на призьбі коло її вікна і отут, припадаючи росою, засинав до ранку. За це не раз його сварила бабуся. Дід обіцяв, що більше цього не буде, і знову робив по-своєму».
• «…Біля вікна дружини і прихопив мого діда останній осінній сон і простуда. Прокинувся він на світанку з хворобою в грудях. Її вже не змогли вигнати ні піч, ні парене зерно, ні добра чарка. Через три дні спочивав у домовині. На подушці біля його голови востаннє лежали любисток, материнка і шавлі…»
С детства наша жизнь связана с книгами. Сначала нам читают мамы, папы, бабушки. Чаще всего это сказки на ночь, небольшие стихи, которые заучиваются легко.
Мы подрастает, выбираем книги для чтения сами.
У меня есть любимая книга, которую могу перечитывать много раз. И я с уверенностью могу посоветовать прочитать её своим друзьям, знакомым.
Эта книга «Маленький принц». Её написал французский писатель Антуан де Сент – Экзюпери.
Он пишет о вечных проблемах человечества, о тех качествах, которые мешают людям жить: равнодушии, черствости, жадности, эгоизме.
В основе сюжета лежат воспоминания летчика, который оказался в пустыне из-за крушения самолета. Вскоре он встречает мальчика, прилетевшего с крохотной планеты, Маленького принца.
Путешествуя по планетам, этот мальчик встречает прекрасную, таинственную, но в то же время капризную Розу. Он ухаживает за ней, но потом покидает её, так как принцу надоело терпеть её капризы, хотя он очень любил её.
Благодаря следующей встрече, мальчик узнает, что такое дружба. «Вот мой секрет, он очень прост: зорко одно лишь сердце. Самого главного глазами не увидишь», - говорил Лис.
Змея приведет главного героя к пониманию важности любви, дружбы, чистоты души. Мальчик встречает множество взрослых людей, которые считают себя важными на своей планете, но на самом деле они ничего из себя не представляют. Каждый из них не видит той страшной беды, которая окружает их. Лишь Маленький принц со своей детскостью, но чистой душой видит всё это, но не перестает удивляться красоте мира: мерцающим звездам, закатам и благоуханию роз.
Прочитав книгу впервые, я не поняла, что хотел донести до нас автор, вернувшись еще раз, я долго размышляла над главной мыслью и поняла: доброта, чистая душа, человечность, открытость – это самые главные качества человека, именно это надо ценить в людях.
Благодаря этой сказке, я над многим задумалась и осознала, что надо сохранять в себе чистоту души, умение дружить, понимать другого человека в трудную минуту.
Дід Дем’ян — найстарший із родини Стельмахів. Добрий, розумний, працьовитий, веселий, відчайдушний, талановитий хазяїн, стельмах. Його поважали усі люди. Любив та цінував свою дружину. Чесно працював на своїй землі.
Цитатна характеристика.
• «Серед майстрового люду найбільшої слави зажив мій дід Дем’ян, якого знав увесь повіт. Чого тільки не вмів мій дідусь! Треба десь зробити січкарню, драча, крупорушку чи керата,— співаючи зробить, дайте тільки заліза, дерева і ввечері добру чарку монопольки. А хочете вітряка, то й вітряка вибудує під самі хмари; у кузні вкує сокиру, у стельмашні злагодить воза й сани, ще й дерев’яні квіти розкидає по них. Залізо й дерево аж співали у діда, поки сила не повиходила з його рук. Міг чоловік нехитрим інструментом вирізати і просту людину, і святого».
• «…Через те що мого діда знали по всіх довколишніх селах, йому не так просто було дійти до кінської торговиці — його одразу потягли в ті незаконні «дімки», де люди по-різному залишали свої гроші: одні набиралися за них веселощів, а інші — смутку. Дід саме був із тих, що купляють веселощі на душу, а рум’янці на вид».
• «Найдорожчим для бідного чоловіка є земля, вірна жінка і пісня».
• «З незвичайної делікатності дідуся дивувались і потроху посміювалися наші вуличани. Де ж це видно так жалувати в селянстві жінку, як жалував він? Коли дідусь пізно повертався з роботи чи заробітків, то шкодував будити свою дружину, а сідав на призьбі коло її вікна і отут, припадаючи росою, засинав до ранку. За це не раз його сварила бабуся. Дід обіцяв, що більше цього не буде, і знову робив по-своєму».
• «…Біля вікна дружини і прихопив мого діда останній осінній сон і простуда. Прокинувся він на світанку з хворобою в грудях. Її вже не змогли вигнати ні піч, ні парене зерно, ні добра чарка. Через три дні спочивав у домовині. На подушці біля його голови востаннє лежали любисток, материнка і шавлі…»
С детства наша жизнь связана с книгами. Сначала нам читают мамы, папы, бабушки. Чаще всего это сказки на ночь, небольшие стихи, которые заучиваются легко.
Мы подрастает, выбираем книги для чтения сами.
У меня есть любимая книга, которую могу перечитывать много раз. И я с уверенностью могу посоветовать прочитать её своим друзьям, знакомым.
Эта книга «Маленький принц». Её написал французский писатель Антуан де Сент – Экзюпери.
Он пишет о вечных проблемах человечества, о тех качествах, которые мешают людям жить: равнодушии, черствости, жадности, эгоизме.
В основе сюжета лежат воспоминания летчика, который оказался в пустыне из-за крушения самолета. Вскоре он встречает мальчика, прилетевшего с крохотной планеты, Маленького принца.
Путешествуя по планетам, этот мальчик встречает прекрасную, таинственную, но в то же время капризную Розу. Он ухаживает за ней, но потом покидает её, так как принцу надоело терпеть её капризы, хотя он очень любил её.
Благодаря следующей встрече, мальчик узнает, что такое дружба. «Вот мой секрет, он очень прост: зорко одно лишь сердце. Самого главного глазами не увидишь», - говорил Лис.
Змея приведет главного героя к пониманию важности любви, дружбы, чистоты души. Мальчик встречает множество взрослых людей, которые считают себя важными на своей планете, но на самом деле они ничего из себя не представляют. Каждый из них не видит той страшной беды, которая окружает их. Лишь Маленький принц со своей детскостью, но чистой душой видит всё это, но не перестает удивляться красоте мира: мерцающим звездам, закатам и благоуханию роз.
Прочитав книгу впервые, я не поняла, что хотел донести до нас автор, вернувшись еще раз, я долго размышляла над главной мыслью и поняла: доброта, чистая душа, человечность, открытость – это самые главные качества человека, именно это надо ценить в людях.
Благодаря этой сказке, я над многим задумалась и осознала, что надо сохранять в себе чистоту души, умение дружить, понимать другого человека в трудную минуту.