Сказка, написанная Самуилом Яковлевичем Маршаком «Двенадцать месяцев» - добрая новогодняя история. Одной из героинь сказки является Королева. Эта юная правительница в свои 14 лет управляет королевством на свое усмотрение. Именно из-за ее детской прихоти разыгралась история с поиском подснежников в зимнем новогоднем лесу.
Королева еще совсем ребенок, но избалованный и капризный. Учится она только тому чему хочет, писать не любит, математика и география ей тоже не нравятся. Она даже судьбу своих подданных решает только по тому какое слово короче и легче писать: «казнить» меньше букв, чем «помиловать». Она истинная эгоистка и никого не хочет слушать. Ее капризы ставят в тупик всех окружающих.
Юная Королева на уроке услышала, что есть такие весенние цветы – подснежники. Она даже не знала, как они выглядят, но очень захотела их получить на новогодний бал. Даже награду пообещала – отдать золото по количеству цветов. Ее не смог уговорить Профессор, в том, что в январе подснежники не растут. Королеве очень захотелось получить цветы и никакие доводы на нее не действовали.
И даже когда она получила цветы она не успокоилась. Ей тут же захотелось самой попасть в зимний лес и собрать там и цветы, и ягоды, и грибы. Капризная девочка потянула за собой в лес всех своих подданных и заставляла их искать дорогу к волшебному озеру с цветами и ягодами.
Когда они добрались до места, она продолжала капризничать и требовать большего комфорта. То ей жарко, то мокро, то холодно. Она даже не могла попросить Падчерицу согреться и добраться во дворец. Она не умела просить, она умела только приказывать. Королева так и сказала, что ее не научили просить. Но мне кажется, что Падчерица своим поведение показала как нужно близким людям. Королева поняла, что неправильно себя вела, и стала добрее.
В своей сказке писатель показал, что в новогоднюю ночь могут исполнится все, даже самые нереальные желания. Герои сказки исполнили пожелание капризной Королевы. И все их приключения заканчиваются хорошо, потому что волшебство в новогоднюю ночь победить зло и наказать всех отрицательных героев. Но не только наказать, а иногда просто сделать их добрыми. Нельзя быть такой эгоисткой как Королева. Такие люди своим поведением только портят жизнь близким. Мне не нравятся такие люди как юная Королева.
Невеликий за обсягом вірш Р. Кіплінга "Якщо" увібрав у себе одну з головних ідей його творчості — формування ідеології особистості, панування ідеї вищого морального ґатунку. Такий світогляд, який показує автор у своєму вірші методом анафори, почав формуватися в нього з дитинства. Так, навчаючись у пансіоні, ще хлопчиком він зазнав знущань та принижень з боку вихователів. Таке життя на підсвідомому рівні сформувало його прагнення до справедливості та збереження гідності, спонукало до боротьби за власну свободу та незалежність від життєвих обставин. Ще підлітком під час навчання в чоловічій школі, він навчився протиставляти особистість насильству як організованій системі в певній спільноті.
Працюючи репортером, висвітлюючи вчинки людей в різноманітних екстремальних ситуаціях: війни, епідемії, катастрофи, тяжкі умови праці, Р. Кіплінг викарбував модель поведінки людини. Р. Кіплінг бере за взірець поведінку та вчинки "білих людей", які несуть, на його погляд, просвітницьку й позитивну місію в суспільстві. Ці люди — романтики, віддані неписаному "кодексу честі". Насамперед — це люди дії, які на краю світу в складних умовах будують дороги, мости, лікують, керують, захищають. Взагалі — розбудовують цивілізацію "білих". (За таку позицію йому часто дорікали расизмом.)
У вірші "Якщо" Р. Кіплінг ніби підсумовує свій життєвий досвід, концентрує його у фрази, що як постріл вражають свідомість людини, змушують її приміряти риси ідейної моралі та вчинків на себе, ніби запитуючи: "А чи зміг би я так діяти, як пише Р. Кіплінг у своєму вірші?" На перший погляд, модель, запропонована Р. Кіплінгом, дуже проста і направляє людину до вчинків простих категорій: "добро-зло", "життя — смерть", "дія — пасивність". Проте вражає сила глибокого проникнення у свідомість ідей письменника про місце справжньої людини в суспільстві. Спокійна рішучість у будь-якій ситуації, віра в самого себе, зневага думки натовпу, пронизує читача, немов удар струму. У своїй творчості, як правило, письменник будує моральні принципи поведінки людей, не розділяючи в абсолюті добропорядні вчинки від гріховних або неблагополучних, не розмежовуючи їх різко. Але у вірші "Якщо" він підносить до абсолюту етичну цінність таких рис людей, як мужність, енергійність, стійкість. Р. Кіплінг оспівує у вірші філософію, направлену на дію розбудови. Тільки своїми діями людина стверджує цивілізаційний шлях. Так, втративши всі сили під час досягнення мети, після поразок та невдач, людина знов і знов відновлює свої цілеспрямовані дії у вибраному напрямку. Автор показує, що взірець "справжньої" людини — це концентрація сили духу на грані неможливого. Коли всі сили вичерпані, усе втрачено, за певних умов людина спроможна, "зціпивши зуби", триматися в руслі особистих ідеалів.
Сказка, написанная Самуилом Яковлевичем Маршаком «Двенадцать месяцев» - добрая новогодняя история. Одной из героинь сказки является Королева. Эта юная правительница в свои 14 лет управляет королевством на свое усмотрение. Именно из-за ее детской прихоти разыгралась история с поиском подснежников в зимнем новогоднем лесу.
Королева еще совсем ребенок, но избалованный и капризный. Учится она только тому чему хочет, писать не любит, математика и география ей тоже не нравятся. Она даже судьбу своих подданных решает только по тому какое слово короче и легче писать: «казнить» меньше букв, чем «помиловать». Она истинная эгоистка и никого не хочет слушать. Ее капризы ставят в тупик всех окружающих.
Юная Королева на уроке услышала, что есть такие весенние цветы – подснежники. Она даже не знала, как они выглядят, но очень захотела их получить на новогодний бал. Даже награду пообещала – отдать золото по количеству цветов. Ее не смог уговорить Профессор, в том, что в январе подснежники не растут. Королеве очень захотелось получить цветы и никакие доводы на нее не действовали.
И даже когда она получила цветы она не успокоилась. Ей тут же захотелось самой попасть в зимний лес и собрать там и цветы, и ягоды, и грибы. Капризная девочка потянула за собой в лес всех своих подданных и заставляла их искать дорогу к волшебному озеру с цветами и ягодами.
Когда они добрались до места, она продолжала капризничать и требовать большего комфорта. То ей жарко, то мокро, то холодно. Она даже не могла попросить Падчерицу согреться и добраться во дворец. Она не умела просить, она умела только приказывать. Королева так и сказала, что ее не научили просить. Но мне кажется, что Падчерица своим поведение показала как нужно близким людям. Королева поняла, что неправильно себя вела, и стала добрее.
В своей сказке писатель показал, что в новогоднюю ночь могут исполнится все, даже самые нереальные желания. Герои сказки исполнили пожелание капризной Королевы. И все их приключения заканчиваются хорошо, потому что волшебство в новогоднюю ночь победить зло и наказать всех отрицательных героев. Но не только наказать, а иногда просто сделать их добрыми. Нельзя быть такой эгоисткой как Королева. Такие люди своим поведением только портят жизнь близким. Мне не нравятся такие люди как юная Королева.
Невеликий за обсягом вірш Р. Кіплінга "Якщо" увібрав у себе одну з головних ідей його творчості — формування ідеології особистості, панування ідеї вищого морального ґатунку. Такий світогляд, який показує автор у своєму вірші методом анафори, почав формуватися в нього з дитинства. Так, навчаючись у пансіоні, ще хлопчиком він зазнав знущань та принижень з боку вихователів. Таке життя на підсвідомому рівні сформувало його прагнення до справедливості та збереження гідності, спонукало до боротьби за власну свободу та незалежність від життєвих обставин. Ще підлітком під час навчання в чоловічій школі, він навчився протиставляти особистість насильству як організованій системі в певній спільноті.
Працюючи репортером, висвітлюючи вчинки людей в різноманітних екстремальних ситуаціях: війни, епідемії, катастрофи, тяжкі умови праці, Р. Кіплінг викарбував модель поведінки людини. Р. Кіплінг бере за взірець поведінку та вчинки "білих людей", які несуть, на його погляд, просвітницьку й позитивну місію в суспільстві. Ці люди — романтики, віддані неписаному "кодексу честі". Насамперед — це люди дії, які на краю світу в складних умовах будують дороги, мости, лікують, керують, захищають. Взагалі — розбудовують цивілізацію "білих". (За таку позицію йому часто дорікали расизмом.)
У вірші "Якщо" Р. Кіплінг ніби підсумовує свій життєвий досвід, концентрує його у фрази, що як постріл вражають свідомість людини, змушують її приміряти риси ідейної моралі та вчинків на себе, ніби запитуючи: "А чи зміг би я так діяти, як пише Р. Кіплінг у своєму вірші?" На перший погляд, модель, запропонована Р. Кіплінгом, дуже проста і направляє людину до вчинків простих категорій: "добро-зло", "життя — смерть", "дія — пасивність". Проте вражає сила глибокого проникнення у свідомість ідей письменника про місце справжньої людини в суспільстві. Спокійна рішучість у будь-якій ситуації, віра в самого себе, зневага думки натовпу, пронизує читача, немов удар струму. У своїй творчості, як правило, письменник будує моральні принципи поведінки людей, не розділяючи в абсолюті добропорядні вчинки від гріховних або неблагополучних, не розмежовуючи їх різко. Але у вірші "Якщо" він підносить до абсолюту етичну цінність таких рис людей, як мужність, енергійність, стійкість. Р. Кіплінг оспівує у вірші філософію, направлену на дію розбудови. Тільки своїми діями людина стверджує цивілізаційний шлях. Так, втративши всі сили під час досягнення мети, після поразок та невдач, людина знов і знов відновлює свої цілеспрямовані дії у вибраному напрямку. Автор показує, що взірець "справжньої" людини — це концентрація сили духу на грані неможливого. Коли всі сили вичерпані, усе втрачено, за певних умов людина спроможна, "зціпивши зуби", триматися в руслі особистих ідеалів.