в своём маленьком домике, и вся её жизнь заполнена лишь заботами о хозяйстве.
2. Примитивность этой «бедной вдовы» отражается в её манере говорить. С первобытной простотой она заявляет Чичикову: «Эх, отец мой, да у тебя-то, как у борова, вся спина и бок в грязи!» Когда Чичиков, покупая мёртвые души, не вытерпел и стал повышать тон, она в страхе воскликнула: «Ах, какие ты забранки пригинаешь!» 3.Узенький дворик Коробочки полон птицы и всякой другой домашней твари, а за двориком тянутся пространные огороды, в которых есть фруктовые деревья.
В её комнатах все больше старинные предметы: портрет старика с красными обшлагами на мундире, «какие нашивали при Павле Петровиче», старинные маленькие зеркала с тёмными рамками, старые часы с шипеньем вместо боя, старая колода карт.
1.Портрет Ноздрева 2.Речевые характеристики 3.Дом Ноздрева
1.Ноздрёв - третий помещик, у которого Чичиков пытается купить мёртвые души. Это молодцеватый 35-летний «говорун, кутила, лихач». Непрерывно врёт, задирает всех без разбору; он очень азартен, готов «нагадить» лучшему другу без какой-либо цели.
2.Там он насмерть ссорится с Чичиковым: тот не согласен играть в карты на мёртвых душ, а также не хочет купить жеребца «арабских кровей» и получить души в придачу. Наутро, забыв обо всех обидах, Ноздрёв уговаривает Чичикова сыграть с ним в шашки на мёртвые души. Уличённый в жульничестве, Ноздрёв приказывает избить Чичикова, и только появление капитан-исправника успокаивает его. Именно Ноздрёв едва не погубит Чичикова.
3. Домашняя обстановка в полной мере отражает сумбурный характер Ноздрёва. Дома у него все бестолково: посередине столовой стоят козлы, в кабинете нет книг и бумаг и т. д.
Був вересень. Марійка з Костиком говорили, що цей місяць знаковий для них: у вересні почали зустрічатися, у вересні Марійка полюбила Костика. Їхні весняні душі були непідвладними ні трохи сумовитій осені, ані депресивній нульградусній зимі. Дівчина пропонує знову кудись поїхати, наприклад, в Антарктиду. Марійці не важливо, де жити, головне – з Костиком.
Задзвенів дзвінок, сповіщаючи початок чи то першого, чи то шостого уроку.
Кохання – це пір'їнка невідомого. Подув – і нема. Кохання – це обмін серцями. Бо коли хтось не віддає свого, від нього слід якнайхутчіш тікати. Кохання – це волосина, загублена нею і збережена ним.
…Жив собі хлопчик і жила собі дівчинка. Хлопчик любив похмурі та суворі краєвиди своєї землі. Вона була менше прив'язана до своєї землі, але, побачивши, що хлопчик справді любить ті місця, які не любив ніхто, вона полюбила хлопчика. Хлопчик став юнаком, а дівчинка – юнкою. Юнак вирушив у мандри світом. Дівчина залишилася заради нього вдома. У неї було багато залицяльників, але вона всім відмовляла. Юнак, здобувши освіту і спізнавши багато пригод, поволі забував про свою дівчину. Одного разу він приїхав глянути на понурі краєвиди рідної землі. Вони здалися йому непривабливими й сірими. Також він сказав своїй дівчині, яка вірно чекала, що він не знає, чи вони зараз є такою гарною парою, як колись. Дівчина плакала. Але він покинув її і поїхав геть. Проминуло ще кілька літ. Юнакові перестало таланити в житті. Від нього поволі відверталися віроломні друзі. Він невдало одружився. І настала така мить, коли він раптом збагнув, що те, чого він прагнув, було завжди біля нього.
не знаеш как делать делай сам
1.Портрет коробочки 2.Речевая характеристика 3.Усадьба коробочки
1.Небогатая помещица, «коллежская регистраторша» Коробочка спокойно живет
в своём маленьком домике, и вся её жизнь заполнена лишь заботами о хозяйстве.
2. Примитивность этой «бедной вдовы» отражается в её манере говорить. С первобытной простотой она заявляет Чичикову: «Эх, отец мой, да у тебя-то, как у борова, вся спина и бок в грязи!» Когда Чичиков, покупая мёртвые души, не вытерпел и стал повышать тон, она в страхе воскликнула: «Ах, какие ты забранки пригинаешь!» 3.Узенький дворик Коробочки полон птицы и всякой другой домашней твари, а за двориком тянутся пространные огороды, в которых есть фруктовые деревья.
В её комнатах все больше старинные предметы: портрет старика с красными обшлагами на мундире, «какие нашивали при Павле Петровиче», старинные маленькие зеркала с тёмными рамками, старые часы с шипеньем вместо боя, старая колода карт.
1.Портрет Ноздрева 2.Речевые характеристики 3.Дом Ноздрева
1.Ноздрёв - третий помещик, у которого Чичиков пытается купить мёртвые души. Это молодцеватый 35-летний «говорун, кутила, лихач». Непрерывно врёт, задирает всех без разбору; он очень азартен, готов «нагадить» лучшему другу без какой-либо цели.
2.Там он насмерть ссорится с Чичиковым: тот не согласен играть в карты на мёртвых душ, а также не хочет купить жеребца «арабских кровей» и получить души в придачу. Наутро, забыв обо всех обидах, Ноздрёв уговаривает Чичикова сыграть с ним в шашки на мёртвые души. Уличённый в жульничестве, Ноздрёв приказывает избить Чичикова, и только появление капитан-исправника успокаивает его. Именно Ноздрёв едва не погубит Чичикова.
3. Домашняя обстановка в полной мере отражает сумбурный характер Ноздрёва. Дома у него все бестолково: посередине столовой стоят козлы, в кабинете нет книг и бумаг и т. д.
Був вересень. Марійка з Костиком говорили, що цей місяць знаковий для них: у вересні почали зустрічатися, у вересні Марійка полюбила Костика. Їхні весняні душі були непідвладними ні трохи сумовитій осені, ані депресивній нульградусній зимі. Дівчина пропонує знову кудись поїхати, наприклад, в Антарктиду. Марійці не важливо, де жити, головне – з Костиком.
Задзвенів дзвінок, сповіщаючи початок чи то першого, чи то шостого уроку.
Кохання – це пір'їнка невідомого. Подув – і нема. Кохання – це обмін серцями. Бо коли хтось не віддає свого, від нього слід якнайхутчіш тікати. Кохання – це волосина, загублена нею і збережена ним.
…Жив собі хлопчик і жила собі дівчинка. Хлопчик любив похмурі та суворі краєвиди своєї землі. Вона була менше прив'язана до своєї землі, але, побачивши, що хлопчик справді любить ті місця, які не любив ніхто, вона полюбила хлопчика. Хлопчик став юнаком, а дівчинка – юнкою. Юнак вирушив у мандри світом. Дівчина залишилася заради нього вдома. У неї було багато залицяльників, але вона всім відмовляла. Юнак, здобувши освіту і спізнавши багато пригод, поволі забував про свою дівчину. Одного разу він приїхав глянути на понурі краєвиди рідної землі. Вони здалися йому непривабливими й сірими. Також він сказав своїй дівчині, яка вірно чекала, що він не знає, чи вони зараз є такою гарною парою, як колись. Дівчина плакала. Але він покинув її і поїхав геть. Проминуло ще кілька літ. Юнакові перестало таланити в житті. Від нього поволі відверталися віроломні друзі. Він невдало одружився. І настала така мить, коли він раптом збагнув, що те, чого він прагнув, було завжди біля нього.