Ой люлі, люлі, моя дитино, Вдень і вночі. Підеш, мій сину, по Україні, Нас кленучи. Сину мій, сину, не клени тата, Не пом'яни. Мене, прокляту, я твоя мати, Мене клени. Мене не стане, не йди між люди, Іди ти в гай; Гай не спитає й бачить не буде, Там і гуляй. Найдеш у гаї тую калину, То й пригорнись, Бо я любила, моя дитино, її колись. Як підеш в села, у тії хати, То не журись. А як побачиш з дітками матір, То не дивись. Ой люлі, люлі, моя дитино, Вдень і вночі. Підеш, мій сину, по Україні, Нас кленучи. Сину мій, сину, не клени тата, Не пом'яни. Мене, прокляту, я твоя мати, Мене клени. Мене не стане, не йди між люди, Іди ти в гай; Гай не спитає й бачить не буде, Там і гуляй. Найдеш у гаї тую калину, То й пригорнись, Бо я любила, моя дитино, її колись. Як підеш в села, у тії хати, То не журись. А як побачиш з дітками матір, То не дивись. Ой люлі, люлі, моя дитино, Вдень і вночі. Підеш, мій сину, по Україні, Нас кленучи. Сину мій, сину, не клени тата, Не пом'яни. Мене, прокляту, я твоя мати, Мене клени. Мене не стане, не йди між люди, Іди ти в гай; Гай не спитає й бачить не буде, Там і гуляй. Найдеш у гаї тую калину, То й пригорнись, Бо я любила, моя дитино, її колись. Як підеш в села, у тії хати, То не журись. А як побачиш з дітками матір, То не дивись.
Мені подобаються вірші Тарса Шевченка тому що вони є важливим чинноком удосконалення особистості ,а хначить і суспільства На мою думку вони показують якою є людина чистою і чесною гуманою и правдивою .
Гоголь изображает в своей повести, как самая скромная, самая ничтожная улыбка судьбы приводит к тому, что в полуживом Акакии Акакиевиче начинает шевелиться и пробуждаться человеческое. У него еще нет шинели, а есть только мечта о ней. Но в Башмачкине уже что-то изменилось, потому что перед ним, впереди, какое-то событие. Притом, это событие, несущее радость. В кои то веки что-то происходит для него, тогда как годами этот герой существовал не для себя, а для лишенного смысла труда, поглощавшего его бытие. Ради шинели Башмачкин идет на жертвы. Акакию Акакиевичу не так трудно их нести, потому что он «питался духовно, нося в мыслях своих вечную идею будущей шинели». Очень любопытно, что у этого героя обнаруживается идея, да еще и вечная! Гоголь замечает: «С этих пор как будто бы он женился…». И далее автор описывает состояние Башмачкина: «Он сделался как-то живее, даже тверже характером… С лица и с поступков его исчезло само собою сомнение, нерешительность… Огонь порою показывался в глазах его, в голове даже мелькали самые дерзкие и отважные мысли: не положить ли, точно, куницу на воротник».
Смелость мысли обновляющегося Акакия Акакиевича не идет далее куницы на воротник; но это не вызывает смех. Куница недоступна средствам Акакия Акакиевича; мечтать о ней – это значит мечтать о чем-то свойственном «значительным лицам», с которыми ранее Акакию Акакиевичу и в голову не приходило равнять себя. Но обращает на себя внимание совсем другое. Всего лишь мечты о несчастной шинелишке на коленкоровой подкладке так разительно изменили Акакия Акакиевича. Что же было бы с ним и со всеми забитыми, униженными и опустошенными, если бы им дали существование, достойное человека, дали цель, размах, мечту?
Вдень і вночі.
Підеш, мій сину, по Україні,
Нас кленучи.
Сину мій, сину, не клени тата,
Не пом'яни.
Мене, прокляту, я твоя мати,
Мене клени.
Мене не стане, не йди між люди,
Іди ти в гай;
Гай не спитає й бачить не буде,
Там і гуляй.
Найдеш у гаї тую калину,
То й пригорнись,
Бо я любила, моя дитино,
її колись.
Як підеш в села, у тії хати,
То не журись.
А як побачиш з дітками матір,
То не дивись.
Ой люлі, люлі, моя дитино,
Вдень і вночі.
Підеш, мій сину, по Україні,
Нас кленучи.
Сину мій, сину, не клени тата,
Не пом'яни.
Мене, прокляту, я твоя мати,
Мене клени.
Мене не стане, не йди між люди,
Іди ти в гай;
Гай не спитає й бачить не буде,
Там і гуляй.
Найдеш у гаї тую калину,
То й пригорнись,
Бо я любила, моя дитино,
її колись.
Як підеш в села, у тії хати,
То не журись.
А як побачиш з дітками матір,
То не дивись.
Ой люлі, люлі, моя дитино,
Вдень і вночі.
Підеш, мій сину, по Україні,
Нас кленучи.
Сину мій, сину, не клени тата,
Не пом'яни.
Мене, прокляту, я твоя мати,
Мене клени.
Мене не стане, не йди між люди,
Іди ти в гай;
Гай не спитає й бачить не буде,
Там і гуляй.
Найдеш у гаї тую калину,
То й пригорнись,
Бо я любила, моя дитино,
її колись.
Як підеш в села, у тії хати,
То не журись.
А як побачиш з дітками матір,
То не дивись.
Мені подобаються вірші Тарса Шевченка тому що вони є важливим чинноком удосконалення особистості ,а хначить і суспільства
На мою думку вони показують якою є людина чистою і чесною гуманою и правдивою .
Смелость мысли обновляющегося Акакия Акакиевича не идет далее куницы на воротник; но это не вызывает смех. Куница недоступна средствам Акакия Акакиевича; мечтать о ней – это значит мечтать о чем-то свойственном «значительным лицам», с которыми ранее Акакию Акакиевичу и в голову не приходило равнять себя. Но обращает на себя внимание совсем другое. Всего лишь мечты о несчастной шинелишке на коленкоровой подкладке так разительно изменили Акакия Акакиевича. Что же было бы с ним и со всеми забитыми, униженными и опустошенными, если бы им дали существование, достойное человека, дали цель, размах, мечту?