14. Роман «Герой нашего времени» по авторскому определению - это а) история любви; б) история души человеческой; в). история жизни.

15. Соотнесите портрет и героя, которому он соответствует.

1. «Высокий рост и смуглый цвет лица, черные волосы, черные проницательные глаза… печальная и холодная улыбка, вечно блуждавшая на губах его…»
А) Печорин
2. «…он из тех людей, которые на все случаи жизни имеют готовые пышные фразы…»
Б) Максим Максимыч
3. «Он изучал все живые струны сердца человеческого,… но никогда не умел воспользоваться своим знанием».
В) Грушницкий
4. «…смуглый цвет лица его показывал, что оно давно знакомо с закавказским солнцем…»
Г) Вернер
5. «…взгляд его, непродолжительный, но прони

цательный и тяжелый… мог бы казаться дерзким, если б не был столь равнодушно спокоен»
Д) Вулич
16. Найдите соответствие между описанием героини и её именем.

3. «…высокая, тоненькая, глаза черные, как у горной серны…»
Г) ундина
1. «Она была далеко не красавица… Необыкновенная гибкость ее стана,… длинные русые волосы, какой-то золотистый отлив ее слегка загорелой кожи…»
А) Бела
2.«…ее большие глаза, исполненные неизъяснимой грусти… ее бледные губы напрасно старались улыбнуться… ее нежные руки… были так худы и прозрачны…»
Б) Мери
4. «…у нее такие бархатные глаза… нижние и верхние ресницы так длинны, что лучи солнца не отражаются в ее зрачках».
В) Вера
17. Дайте развёрнутый ответ: "В чём трагичность судьбы Печорина?"Приведите 2-3 аргумента (не менее 70 слов).

Постараюсь объяснить на примерах, чтобы в дальнейшем знать
Эпитеты: сущ. + прил. (красивый цветок, ужасная погода)
Метафоры: автор заменяет обычные слова как бы более окрашенными (золотая роща (она же не из золота, а травы жёлтые), чёрное тело (не цвет черный, а рабочий человек))
Сравнения: автор сравнивает что либо с чем либо (как дерево роняет тихо листья, так я роняю грустные слова)
Фразеологизмы: устойчивые выражения (льёт как из ведра (сильно льёт), в ступе воду толочь (бестолку))
Олицетворения: одушевляется неодушевленное (душа обязана трудиться, солнце встаёт)
Ещё очень много средств выразительности, но это самые стандартные. Советую вникнуть и понять, потом проблем не будет)

«Життя не має ціни, а воля дорожча за життя». Ці слова — не просто відо­браження народної мудрості, а істина, вистраждана десятками поколінь.

Ми, сучасні люди, іноді не можемо зрозуміти до кінця значення таких, зда­валося б, простих речей, як воля, право самостійно приймати рішення. Маючи здоровий глузд, не можна зрозуміти, як одна людина може продати іншу, обмі­няти її на якусь річ, заборонити одружуватися чи, навпаки, силоміць одружи­ти, позбавити життя. І все це абсолютно безкарно. Більше того — це законно. І страшно навіть подумати, що люди так жили протягом кількох століть.

Більшість із них примирились зі своїм ганебним становищем, але були й та­кі, які вище за все цінували людську гідність. А чи можна було зберегти її, якщо не маєш волі?

Однозначну відповідь на це питання дали герої твору Михайла Коцюбин­ського «Дорогою ціною». Остап і Соломія є уособленням образу непримирен­ного борця за волю, який заради досягнення мети готовий заплатити найвищу ціну — життя.

На початку повісті автор зображує Остапа молодим парубком. Але, незважа­ючи на юні літа, він був справжнім чоловіком. Герой любив свою землю: «Кожен кущик, горбок, долинка, кожна стежечка — все це було йому знайоме, промовля­ло до його». І жив би Остап на цій землі, обробляв, плекав її, матір-годувальницю, якби не панщина.

Вихований на дідових розповідях про козацьку вольницю, він не міг терпіти панського свавілля, вся душа його бунтувала проти наруги над людьми. Пан по­збавив Остапа коханої жінки, віддавши її заміж за нелюба, знущається з його діда. Та погнала хлопця з рідної землі погроза пана віддати в рекрути, з живого шкуру зідрати.

Не бажаючи залишитися в панському господарстві німою худобою, Остап за­лишає рідну домівку, хоча душа його болить і за дідом, і за Соломією. Чи міг він тоді вночі, коли прощався з коханою, передбачати, що незабаром і вона вирушить у далеку путь на пошуки волі? Звичайно, ні, тому таким великим було йо­го здивування і радість у момент зустрічі.

Наші герої розуміли, що шлях до волі буде тернистим, але заради досягнен­ня своєї мети вони ладні були пройти крізь пекло.

Так і трапилось. Коли позаду лишились глибокі води Дунаю, які відділяли Остапа і Соломію від омріяної свободи, сліпа куля, випущена навмання коза­ком, стала на перешкоді. Весь тягар у пошуках порятунку ліг на плечі жінки. Але й хлопець на межі людських сил боровся з обставинами, тому що воля була так близько, а бажання жити таким великим. Мужність Остапа, його жага до волі вражає. Здається, що навіть голодний вовк не роздер поранену людину не тому, що злякався води, а тому, що зрозумів її почуття, бо і сам був сином волі.

Доля зглянулась над героями, не дала їм загинути у плавнях, як подарунок по­слала циганську родину. Та цей дарунок виявився «троянським конем». За розбій турецькі жовніри разом з циганами схопили й Остапа. В одну мить воля, шлях до якої був таким довгим і кривавим, перетворилася на примару. Та Соломія не дає розпачеві перемогти себе, вона шука іб порятунку коханого. Все ж обстави­ни виявилися сильнішими за бажання свободи і кохання. Води Дунаю поглинули Соломію і разом з нею надію Остапа на вільне, щасливе життя.

Доживав свого віку Остап переможений, але не скорений, наодинці, але не са­мотній, бо вірним його супутником і співрозмовником був вільний вітер. І мав герой єдине бажання — «злучитися» зі своєю половиною, яка чекала його на дні Дунаю. А вітер і досі нас закликає любити життя, цінувати волю, берегти рідну землю, бо за все це, як колись, так і тепер, платять дорогою ціною.

Объяснение: