18:14 ээ
ч
go.ails (54)
Литература Что сблизило Мартына лодыжкина,
Сергея и собаку? Только ли нужда? 2.
Можно ли перевоспитать Трилли? Если
нет, почему? 3. В каких случаях можно
применить фразу Лодыжкина: «. не всё
продаётся, что покупается»? 4. Почему в
названии рассказа упоминается пудель?
Как бы вы по-другому могли назвать этот
рассказ?​

I. Роман "Батько Горіо" — торжество французького реалізму. (Роман був написаний 1834 року після того, як Бальзак вирішив пов'язати між собою всі наступні твори одним або кількома спільними персонажами. Життя Парижа зображене письменником зсередини, без зовнішнього блиску. За словами Вотрена, тут панують "диявольські махінації". Це життя, як воно є. "Все це не краще від кухні — смороду стільки ж...")

II. "Бальзаківські" герої. (Пов'язавши між собою велику кількість романів і повістей, Бальзак створив особливий тип героїв, які в літературі дістали назву — бальзаківські. Це люди, одержимі пристрастями, невпинний розвиток яких призводить до цілковитої руйнації особистості. Це одна з найбільш яскравих рис майстерності Бальзака.)

1. Образ Горіо. (Це яскравий приклад із галереї бальзаківських героїв. Батьківська любов Горіо, за задумом автора, одержима пристрастю. Вона наче ракова пухлина розростається, поїдає душу і зрештою домінує над іншими почуттями. На початку роману батька Горіо, здається, ще можна врятувати. Хоча він уже й витратив на дочок більшу частину статків, але має ще гроші і становище. Живе самотньо в пансіоні. Однак, за задумом автора, батьківська любов штовхає його від однієї поступки до іншої, від однієї жертви до іншої, аж поки він не наближається до повного краху. Така доля майже усіх бальзаківських героїв. Батьківська любов Горіо по-своєму прекрасна, але вона настільки сліпа і всеохоплива, що перетворюється на якесь безумство. "Горіо не розмірковує, — говорить Бальзак, — він не судить, він любить... Він любить Растиньяка тому, що того любить його донька".)

Объяснение:

2. Інші персонажі роману. (Навколо центрального персонажа, який у полоні

своїх пристрастей навіть не думає про суспільство, Бальзак розташовує образи другорядних персонажів — саме вони і втілюють життя суспільства. Адже будь-який роман має бути тісно пов'язаний з реальним світом. Такі принципи реалізму. Один із персонажів роману — Растиньяк. Він щойно приїхав з провінції, і на початку твору його ще не встигло зіпсувати паризьке життя. Він по-синівськи доглядає батька Горіо і разом з його слугою йде за труною Горіо на цвинтар. Але наприкінці роману Растиньяк уже інший. Кинувши кілька лопат землі на труну покійника, він жадібним поглядом спробував охопити панораму Парижа, особливо ті жадані місця, де мешкав паризький вищий світ і звисока кинув: "А тепер — хто переможе: я чи ти!" Вотрен — образ скептика, циніка, людиноненависника. Його висловлювання інколи шокують. У Растиньяка вони викликали відразу і страх. Бальзак дуже вимогливо ставився до створення образів. Всі вони підсилювали і виокремлювали риси головного героя і втілювали задум автора роману.)

III. Уроки життя в романі Бальзака "Батько Горіо". (Світ недосконалий — ця теза червоною ниткою проходить крізь роман. На порозі смерті батько Горіо з сумом відзначає, що, помираючи, нарешті розумієш, що таке діти. Він радить Растиньякові не заводити дітей. "Ви їм даруєте життя, вони вам — смерть..." Він жалкує, що передчасно віддав донькам гроші і все своє багатство. А якби притримав, доньки стояли б зараз біля його ліжка. Критика відзначала, що Бальзак надзвичайно милосердний у ставленні до своїх персонажів. Він з пастирською безпристрасністю прощає їм усі гріхи, а читачам дає можливість винести з його творів чимало уроків.)

Сам образ Левши и комичен и трагичен одновременно: мы смеемся над его забитостью, но ведь на самом деле это совсем не смешно. Возможно, это особенность национального характера - смеяться над собой. По-моему, уж кого-кого, а россиян всегда оценить все свои беды со смешной стороны. На долю Левши выпадает немало испытаний, но даже в предсмертный час герой помнит лишь об одном — о военном секрете, незнание которого гибельно для русской армии. Лесков показывает трагический парадокс русской жизни. Простой тульский мастер Левша в большей степени озабочен проблемой военной мощи России, чем военный министр граф Чернышев или сам император. Что касается оформления, то в “Левше” оно в высшей степени превосходно и органично сочетается с содержанием и главным героем. Комизм достигается благодаря игре слов, своеобразной речи героев. Лесков в речи героев употребил множество искаженных слов, например, “мерблюзьи” (верблюжьи), “студинг” (от пудинг и студень), Аболон полведерский, граф Кисельвроде и т. д. Комичны и англичане, живущие возле “Твердиземного моря”, одетые “в тужурные жилеты” и обутые “в толстые щиглеты с железными набалдашниками”. Неестественно и тоскливо их веселье: “Придет праздник, соберутся по парочке, возьмут в руки по палочке и идут гулять чинно-благородно”. Н. С. Лесков, показывая талант Левши и его товарищей, с горечью утверждает, что правительство России не по достоинству оценить его. Силы гениальных людей тратились по пустякам, хотя и достойные восхищения (подковки у блохи). Об этом прямо сказали Левше и англичане, когда он заявил им, что арифметики не знает, а всю науку русские люди проходят “по Псалтирю да по Полусоннику”. В заключение мне хотелось бы немного рассказать об истории опубликования “Левши”. Образ талантливого мастерового не был понят современной Лескову критикой. Журналы “Отечественныезаписки”, “Дело” усмотрели в сказе славянофильские настроения. Лесков, по мнению рецензента “Отечественных записок”, парит высоко над Европой, превознося русские таланты. Газета “Новое время”, наоборот, вступилась за русский народ, которого якобы принижал автор “Левши”. Гениальный Левша преображается в забитого, безличного рабочего. Лескову пришлось ответить на критику и разъяснить подлинный замысел сказа. Прежде всего, Лесков с негодованием отверг обвинения в принижении народа. “Этого не было в моих намерениях, и я даже недоумеваю, из чего могли быть выведены такие крайние противоречивые заключения?” - писал он. Лесков соглашается только с тем, что Левша - это символ русского народа. Позже Лесков вновь повторяет, что его герой - “выразитель русского народа”.