1что городничий знал про купцов,но не говорил? 2 для чего хлестаков ухаживает за женщинами если он скоро уедет? 3 фантазии городничего когда его дочь выйдет за городничего! ? 4зачем нужна немая сделка? ответьте ,это всё про повесть ревизор

поэма “мертвые души” была написана в 1841 году. русь крепостников и чиновников описана гоголем со всей беспощадностью великого реалиста. помещичье дворянство являлось основной политической силой россии. помещики владели не только землей, но и людьми, подобно тому, как человек может владеть какой-нибудь вещью.

основу сюжета поэмы составляет афера чичикова, который, путешествуя по провинции, скупает “мертвые души”. мертвыми душами называли крестьян, которые числились живыми по спискам до очередной ревизии, а поэтому за них нужно было платить налог. чичиков хотел купить землю в херсонской губернии и стать по бумагам владельцем крепостных. под залог этого имущества он хотел получить ссуду, а потом пустить деньги в оборот, получив большой доход.

автор, следуя за своим героем, показал самые различные типы крепостников-помещиков.

создать живописные образы помещиков гоголю искусное владение деталью в

описании и быта, и характеров героев.

один из таких помещиков — манилов. интерьер его дома, как и все имение, свидетельствует о характере хозяина. речь манилова соответствует его натуре — сладкая, бессодержательная.

он постоянно о чем-то думает, живет как-будто вне жизни. мысли его пусты, мечтания — бессмысленны. манилов не занимается своим хозяйством, а носится с какими-то идеями. гоголь подчеркивает, что манилов, находясь раньше в полку, считался одним из самых образованных офицеров. одной этой фразой гоголь раскрывает нам уровень офицеров николаевской армии. манилов — непрактичный человек. он не задумывается над странной просьбой чичикова и дарит ему мертвые души.

в отличие от манилова, коробочка жадна. знакомство с ней начинается с описания ее имения: “ дворик весь был наполнен птицею и всякой утварью”.в комнате у коробочки было множество картин с изображением животных. хозяйственность коробочки граничит с суетливой бестолковостью. гоголь описывает коробочку как ограниченную помещицу, недаром чичиков называет ее “дубинноголовой”. единственное, что ее волнует, так это деньги и чтобы как-нибудь

не продешевить.

все помещики, показанные в поэме, хотя и различны по своим внешним качествам, но все они похожи друг на друга своей бездуховностью, внутренней ограниченностью. даже живой и общительный ноздрев, который при первой встрече производит впечатление человека добродушного и веселого, поражает своей духовной нищетой. ноздрев — человек капризный, и даже злой, если что-нибудь оказывается ему не по вкусу. автор называет ноздрева человеком поступков. но все поступки ноздрева без разумной цели.

как всегда, интерьер соответствует характеру помещика: “в кабинете, в котором, впрочем, не было заметно следов того, что бывает в кабинетах, то есть книги или бумаги, висели только сабли, да два ружья”. речь ноздрева соответствует основным чертам его

характера, она стремительна, .

собакевич, такой же крепкий, как и его хозяйство. он считает, что крестьяне должны как можно больше трудиться на помещика, и добротные избы крестьян — это как залог их

работоспособности. материальный интерес — единственный интерес в его жизни. и даже за мертвые души собакевич старается поднять цену как можно выше.

крайней степенью деградации является плюшкин — “прореха на человечестве”. это — единственный помещик, чья жизни прослеживается полностью. этот образ не только комичен и сатиричен, но и трагичен. имение плюшкина напоминало “вымершее место”, и единственное, что могло привлечь, это сад, находившийся позади дома. даже внешне плюшкин был похож на нищего, хотя был богатым помещиком. но все это богатство копилось без цели, не находя никакого употребления, поэтому плюшкин становится скупы.

«Злочин і покарання» відкриває собою ряд «великих» романів Достоєвського. Це багато в чому новаторський твір. Воно глибоко, багатосторонньо охоплює поставлені проблеми. «Злочин і покарання» - ідеологічний роман, соціально-філософський за тематикою, трагічний за характером поставлених проблем, авантюрно-кримінальний по сюжету. Але, крім усього іншого, це твір – новаторський за своєю художньою формою. Літературознавець М. Бахтін визначав «Злочин і кара» як поліфонічний роман. Що це означає? У романі ми зустрічаємо не тільки авторський голос, який розповідає нам про героїв, їх думках і почуттях. У «Злочині і покаранні» про себе розповідають самі герої. Їх погляду на світ рівнозначні. Достоєвський не говорить, що чиясь думка краще, а чия-то гірше. Кожен з персонажів має право на свою думку, яке висловлює у весь голос на сторінках роману. А авторська точка зору – всього лише одна з-поміж багатьох. Саме тому, що твір поліфонічно за своєю структурою, воно насичене описом почуттів і думок, внутрішніми монологами і діалогами. У цьому сенсі Бахтін особливо виділяє три діалогу між Раськольниковим і Порфирієм Петровичем. На всьому їх протязі слідчий говорить натяками, намагаючись вивудити істину з Родіона. Розкольників, у свою чергу, намагається грати роль нічого не відає людини. Однак майстерному Порфірію вдається ненадовго збити Родіона, і тоді в речі Раскольникова прориваються його справжні думки і почуття. Так, під час першої зустрічі слідчого і Раскольникова з Разумихиным слідчий «витягує» з Родіона його теорію про «вищих» і «нижчих» людей. Тому ми можемо сказати, що в цьому діалозі звучить два голоси Раскольникова – удаваний і справжній, два голоси Порфирія Петровича, і один голос простого і відкритого Разуміхіна. Тільки цей герой один із усієї цієї компанії не грав, а чесно говорив все, що він думає. У третьому, останньому, діалозі між слідчим і Раськольниковим відбувається руйнування ролей героїв. Тут на перший план виходять їхні справжні позиції: «- Ні, вже який тут Миколка, голубчику Родіон Романович, тут не Миколка! - Так...хто...вбив?.. – запитав він, не витримавши, задихається голосом. Порфирій Петрович навіть відсахнувся на спинку стільця, точно так несподівано і він був здивований питанням. - Як хто вбив?.. – переговорив він, точно не вірячи власним вухам, - так ви вбили, Родіон Романович! Ви і вбили... - додав він майже пошепки, абсолютно переконаним голосом». М. Бахтін стверджує, що герой Достоєвського – це завжди людина будь-якої певної ідеї. Вона визначає її світовідчуття, думки і вчинки. У «Злочині і покаранні» основною є ідея Раскольнікова про право сильної людини на злочин морального закону. До неї стягуються і з нею ведуть діалог ідеї інших героїв: Соні, Порфирія Петровича, Мармеладова, Катерини Іванівни, Свидригайлова, Лужина, самого автора. Тому можна з упевненістю говорити, що поліфонія роману полягає і в цьому безперервному діалозі свідомостей героїв. Потрібно відзначити, Бахтін говорить, що сам Достоєвський не передає суть ідеї Раскольникова. Вона народжується і розкривається у безперервному діалозі. Так, на початку роману ми бачимо, що свідомістю головного героя заволоділи чужі думки і голоси. Розкольників думає про листі, отриманому з дому, він перебуває під враженням від сповіді Мармеладова. Все це перетворюється на гострий діалог Родіона з відсутніми співрозмовниками. Герой сперечається зі своєю сестрою, матір'ю, іншими героями. У цьому напряженнейшем діалозі Розкольників намагається свою «думку вирішити». Крім того, ніде в романі ми не знайдемо безпристрасного викладу теорії Родіона. Читач дізнається про неї з діалогу героя з Порфирієм Петровичем. Слідчий навмисно спрощує ідею Раскольникова, провокуючи героя, викликаючи його на розмову. Пізніше викладає свою теорію сам Родіон. Його весь час перебиває питаннями та зауваженнями Порфирій Петрович. Подає свої репліки і Разумихин. У підсумку ідея Раскольникова з'являється перед нами, оточена напруженою боротьбою кількох голосів, думок, свідомостей. В різних діалогах ідея головного героя поступово розкривається, виявляючи всі свої відтінки і можливості. Так, у спорах з Сонею ця теорія розкривається новими гранями, в оповіданні Свидригайлова відкривається ще одна її сторона і так відбувається на протязі всього роману. Таким чином, я повністю згоден з думкою літературознавця М. Бахтіна. На сторінках «Злочину і покарання» ідея Родіона Раскольникова стикається з різними явищами життя, випробовується, перевіряється, підтверджується або спростовується ними. Тобто, можна сказати, що ця теорія веде діалог із самим життям, яка доводить всю згубність ідеї головного героя. Я переконався, що роман Ф. М. Достоєвського «Злочин покарання» має новаторську структурою. Це поліфонічний роман, в якому постійно чути багато голосів, думки, ідеї. Саме така побудова дозволяє автору зробити роман живим, напруженим, психологічним. Саме поліфонія дозволяє передати всю глибину людської душі, з усіма її світлими і темними сторонами.