2. 4. Прочитай текЗ якогл тексту ці речення ст. Установи межі речень. На місто спускається вечір затихає шум машин у вікнах будинків спалахує світло люди поспішають додому моє місто дуже красиве у сяйві вечірніх вогнів я люблю своє місто. Про що або про кого розповідається в кожному реченні? • Який розділовий знак ти поставиш у кінці кожного речення? • З якою інтонацією ти читатимеш кожне речення? • Випиши речення, яке відповідає схемі:/- - -.​

“Энциклопедией русской жизни и в высшей степени народным произведением” назвал Белинский роман Пушкина, раскрыв в своих статьях “Сочинения Пушкина” огромные достоинства романа, делающие его великим произведением русской литературы. 
    “Евгений Онегин” — реалистический роман в стихах, роман-дневник, произведение лиро-эпическое. 
    Этот роман критик называет “историческим”, связывая его содержание с общественным развитием, с ростом самосознания русского общества накануне восстания декабристов. 
    Пушкин начал писать “Евгения Онегина” в мае 1823 года в Кишиневе, а окончил 25 сентября 1830 года в Болдино. В 1831 году Пушкин вновь обращается к роману. По замыслу в романе должно было быть девять глав, но впоследствии автор изъял восьмую главу и на ее место поставил девятую. Была написана и десятая глава, но ее поэт сжег. В 1833 году роман был опубликован и содержал восемь глав. 
    В “Евгении Онегине” А. С. Пушкин размышляет о смысле жизни в определенных исторических условиях. Лучшие представители дворянской интеллигенции становились декабристами, но поэта волнует судьба молодого дворянского интеллигента, просвещенного, критически относящегося к действительности (Онегин, Ленский), неудовлетворенного светской жизнью, ее пустотой и праздностью, но не активного в своих устремлениях, хотя Белинский считал передовое дворянство носителем пробудившегося самосознания в эпоху 20-х годов XIX века. 
    В романе нет ни одного исторического лица, но Белинский назвал “Онегина” исторической поэмой, так как в ней видим “поэтически воспроизведенную картину русского общества в один из интереснейших моментов его развития” (период декабристского движения). 
    Главный герой романа “Евгений Онегин”, представитель дворянской интеллигенции, изображен реалистически. Его жизненная беда в отрыве от русского народа. Он не знает ни страны, ни жизни простых людей, ни их труда. Евгений — человек света, но человек с недюжинными задатками. Он умен, бескорыстен, благороден. “Бездеятельность и пошлость жизни душат его, он даже не знает, что ему надо, что ему хочется, но он знает, что ему не надо, что ему не хочется”, — пишет Белинский. Недовольство собой и окружающей жизнью свойственно герою Пушкина. Эта неудовлетворенность — свидетельство того, насколько Онегин выше светского общества. Его эгоизм Белинский называет страдающим эгоизмом, эгоизмом поневоле, в силу исторических обстоятельств. Критик считал болезнь Евгения болезнью века, так как причиной ее являлась уродливая атмосфера эпохи. “Силы этой богатой натуры остались без приложения, жизнь без смысла, а роман без конца”, — писал он в своих статьях. 

Повість написана навесні 1851 року, у незвичайних умовах, «під арештом, на съезжей» у Петербурзі (див. преамбулу до «Записок мисливця», с. 577). Надрукувати «Муму» удалося лише в березневому номері «Сучасника» за 1854 рік. Опублікування повести викликало крайнє невдоволення вищої цензурної влади, а цензорові «Сучасника» В. Н. Бекетову, що разрешили явно антикріпосницький добуток до печатки, було зроблене зауваження. В 1856 році, коли Тургенєв готовив тритомне видання своїх повістей і розповідей (почате з ініціативи П. В. Анненкова), для того щоб включити «Муму», довелося просити спеціальний дозвіл міністра освіти А. С. Норову. Головне управління цензури було змушено дозволити перевидання повести по міркуваннях політичного характеру, з огляду на при цьому психологію читача: заборона раніше публікувалася повести «могло б більше звернути на неї увага читаючої публіки (курсив наш.- В. (Даний матеріал до грамотно написати й по темі Муму Повість. Короткий зміст не дає зрозуміти весь зміст добутку, тому цей матеріал буде корисний для глибокого осмислення творчості письменників і поетів, а так само їхніх романів, повістей, розповідей, п’єс, віршів) Ф.) і збудити недоречні толки, тоді як поява оной у зібранні творів не зробить уже на читачів того враження, якого можна було побоюватися від поширення цей повести в журналі, із приманкою новизни» (Тургенєв. Соч., т. V, с. ™-600). Це подання Головного управління цензури й було санкціоновано міністром освіти 31 травня /12 червня 1856 року (там же).