ответ:Повесть «Жень-шень», написанная в 1933 году. Она является одной из жемчужин всей русской литературы. Это поэма в прозе. В повести корень Женьшень был поврежден оленем, но он остался цел и только на время замер, но затем нашёл в себе силы и дал новый цвет на стебле.
Поиски смысла жизни – извечная проблема. Многие писатели пытались найти решение этой проблемы (Ф. М. Достоевский, Л.Н. Толстой, А.П. Чехов, М.А. Булгаков и др.) Именно книги этих писателей открывать нам всё новые грани красоты и души человеческой. Герои стремятся найти смысл жизни, понять себя. Своё «Я». И поступки героев, как бы соотносятся со словами Гёте: «Как познать себя? Не путем созерцания, а только путем деятельности. Попробуй выполнить свой долг, и ты узнаешь, что в тебе есть».
А в чём смысл жизни видит герой? В чём корень жизни? Он находит его не сразу. Для этого ему понадобилось время, умение заглянуть в себя и найти себя. А что нужно для успеха в поиске корня жизни? (Чистую совесть и никогда не оглядываться назад, в ту сторону, где все уже измято и растоптано. «А если чистая совесть есть, то никакой завал не испортит пути») . Корень – понятие многозначное (предки, оседлость, стержень души, источник жизни).
(долг; обман-смерть, унижение, совесть-гордость, гармония-любовь, свобода – главное дело жизни, умение преодолевать трудности!)Все это корень нашей жизни! Все эти нравственные критерии вы должны усвоить. Вы уходите в жизнь, где много-много дорог!У каждого человека свой путь. За время существования земли не повторилась ничья судьба. Повторение невозможно. У одного дорога длинна, извилиста, крута, многообразна. У другого – от порога дома в поле и назад. Каждому свое. Как нельзя дважды войти в одну реку, так нельзя повторить чужой путь. Но мы все идем путем земли: мы люди – дети своей планеты и живем по её законам. Не так-то идя путем земли разбираться в поворотах дорог, троп, тропинок. Все люди разные и все выбирают свой путь, свою дорогу жизни. Разные люди по-разному могут смотреть на один и тот же факт жизни. А сколько противоречий порой у одного человека. Найти гармонию – вот предел мечтаний, но это не так -то сделать. Каждый приходит в эту жизнь, чтобы выполнить свою миссию, проделать свой путь. И бывает , что этот путь далеко нелегкий. Тема произведения-найти свой путь, вечные поиски смысла жизни, что хорошо, что плохо, в чем суть нашей жизни, как правильно жить, не причиняя вред другим и природе.
1.Кого увидеть можно было из укромного места в зарослях маньчжурского ореха и дикого винограда? ( самку пятнистого оленя Хуа-лу (Цветок-олень)).
2. Куда отвел меня Лувен после гудка парохода? (Он сдержал слово и отвел в тайгу, где двадцать лет назад был найден "мой" корень и оставлен еще на десять лет.)
3. О чем мечтал главный герой? (В своих мечтах я хотел, кроме приручения новых животных, "оевропеить" работавших со мной китайцев, чтобы они не зависели от таких, как я, и могли постоять за себя сами.)
4.Куда идет герой, когда уже умер Лувен, и тоска завладевает его сердцем?( Однако временами беспокоит одна мелочь, ни на что не влияющая, но о которой надо сказать. Каждый год, когда олени сбрасывают старые рога, какая-то боль и тоска гонит меня из лаборатории, из библиотеки, из семьи. Я иду на скалу, из трещин которой вытекает влага, будто скала эта вечно плачет. Там в памяти воскресает Какое дело создал главный герой? (Питомник рос, богател. Всему свои сроки: в моей жизни вновь появилась женщина. Это была не та женщина, которая когда-то появилась, как обернувшаяся царевной Хуа-лу, Цветок-олень. Но я нашел в ней собственное мое существо и полюбил. В этом и есть творческая сила корня жизни: преодолеть границы самого себя и самому раскрыться в другом. Теперь у меня есть все; созданное мной дело, любимая жена и дети.)
ответ:Пародія на лицарські романи XVI століття побачила світ на початку XVII століття. Саме в цей час відомий іспанський письменник епохи Відродження Мігель Сервантес написав свій роман "Дон Кіхот". Метою твору, за словами автора, було знецінення лицарських романів, які монополізували книжковий ринок XVI століття.
Замисливши написати пародію на лицарський роман, Сервантес постійно вводить у свій твір ситуації з лицарських романів, нещадно їх спотворюючи. Лицарський роман під пером письменника втрачає свою романтичну "впевненість". Усе найкраще, що було в такому романі, втрачає свою привабливість.
Видатний лицар чарівної вроди завжди був окрасою лицарського роману. Герой Сервантеса зовсім не схожий на цей образ. Це не юнак, а людина середнього віку, непривабливої зовнішності. Лицарські романи так вплинули на свідомість героя, що Алонсо Кехано назвав себе Дон Кіхотом з Ламанчі та подався шукати подвигів. Він натяг на себе іржаву зброю, сів на стару шкапу, обрав собі даму серця та пустився у мандри. Дамою серця Дон Кіхота стала сільська дівчина, яку він називав Дульцінеєю Тобоською. Незабаром у нашого лицаря з'являється зброєносець Санчо Панса, який також мало скидався на зброєносців лицарських романів. Мирний землероб Санчо Панса ніколи не був відважною та мовчазною людиною, якою зображувався завжди зброєносець у лицарських романах. Проте він дає розумні поради Дон Кіхоту. Наприклад, коли вони опинилися серед скель і Дон Кіхот вирішив розірвати на собі одяг та битися головою об каміння, Санчо Панса радить йому не вбитися з першого разу. Це зауваження відразу ж викриває усю химерність лицарських романів. Традиційні ситуації, звеличені у них, стають комічними дурницями у романі Сервантеса. Бій Дон Кіхота з вітряками або з баранами спотворює "великі подвиги" лицарів середньовіччя.
Кумедність та божевілля Дон Кіхота дивним образом поєднуються з його мудрістю. На думку Санчо Панси, у красномовстві та мудрості Дон Кіхот не поступався відомим церковним проповідникам. Але Дон Кіхот мріє не про небесне, а про земне щастя для всього людства, і завжди готовий дати пораду та до тому, хто їх потребує. Дон Кіхот закликає Санчо Пансу судити про все, не керуючись "законом особистого свавілля". "Нехай сльози бідняка викликають у тебе більше співчуття, ніж нарікання багатія", — каже Дон Кіхот.
Проте, наділяючи свого героя привабливими рисами, зображуючи його борцем за справедливість, Сервантес у той же час постійно ставить його у кумедні ситуації. Метою автора було показати, що навіть такій доброзичливій людині, як Дон Кіхот, не під силу змінити щось у цьому світі, де панує егоїзм та влада грошей. Хоча Дон Кіхот позитивно впливав на Санчо Пансу, проте щодо всього людства йому не вдалося відновити золотий вік лицарства.
Роман завершується поверненням до героя здорового глузду. Перед смертю Дон Кіхот відмовляється від лицарських романів та усіх своїх химерних ідей. Іронізуючи над безглуздими витівками свого героя, Сервантес у той же час захоплюється моральною красою, що так рідко зустрічалась у часи корисливості, егоїзму та бездуховності.
ответ:Повесть «Жень-шень», написанная в 1933 году. Она является одной из жемчужин всей русской литературы. Это поэма в прозе. В повести корень Женьшень был поврежден оленем, но он остался цел и только на время замер, но затем нашёл в себе силы и дал новый цвет на стебле.
Поиски смысла жизни – извечная проблема. Многие писатели пытались найти решение этой проблемы (Ф. М. Достоевский, Л.Н. Толстой, А.П. Чехов, М.А. Булгаков и др.) Именно книги этих писателей открывать нам всё новые грани красоты и души человеческой. Герои стремятся найти смысл жизни, понять себя. Своё «Я». И поступки героев, как бы соотносятся со словами Гёте: «Как познать себя? Не путем созерцания, а только путем деятельности. Попробуй выполнить свой долг, и ты узнаешь, что в тебе есть».
А в чём смысл жизни видит герой? В чём корень жизни? Он находит его не сразу. Для этого ему понадобилось время, умение заглянуть в себя и найти себя. А что нужно для успеха в поиске корня жизни? (Чистую совесть и никогда не оглядываться назад, в ту сторону, где все уже измято и растоптано. «А если чистая совесть есть, то никакой завал не испортит пути») . Корень – понятие многозначное (предки, оседлость, стержень души, источник жизни).
(долг; обман-смерть, унижение, совесть-гордость, гармония-любовь, свобода – главное дело жизни, умение преодолевать трудности!)Все это корень нашей жизни! Все эти нравственные критерии вы должны усвоить. Вы уходите в жизнь, где много-много дорог!У каждого человека свой путь. За время существования земли не повторилась ничья судьба. Повторение невозможно. У одного дорога длинна, извилиста, крута, многообразна. У другого – от порога дома в поле и назад. Каждому свое. Как нельзя дважды войти в одну реку, так нельзя повторить чужой путь. Но мы все идем путем земли: мы люди – дети своей планеты и живем по её законам. Не так-то идя путем земли разбираться в поворотах дорог, троп, тропинок. Все люди разные и все выбирают свой путь, свою дорогу жизни. Разные люди по-разному могут смотреть на один и тот же факт жизни. А сколько противоречий порой у одного человека. Найти гармонию – вот предел мечтаний, но это не так -то сделать. Каждый приходит в эту жизнь, чтобы выполнить свою миссию, проделать свой путь. И бывает , что этот путь далеко нелегкий. Тема произведения-найти свой путь, вечные поиски смысла жизни, что хорошо, что плохо, в чем суть нашей жизни, как правильно жить, не причиняя вред другим и природе.
1.Кого увидеть можно было из укромного места в зарослях маньчжурского ореха и дикого винограда? ( самку пятнистого оленя Хуа-лу (Цветок-олень)).
2. Куда отвел меня Лувен после гудка парохода? (Он сдержал слово и отвел в тайгу, где двадцать лет назад был найден "мой" корень и оставлен еще на десять лет.)
3. О чем мечтал главный герой? (В своих мечтах я хотел, кроме приручения новых животных, "оевропеить" работавших со мной китайцев, чтобы они не зависели от таких, как я, и могли постоять за себя сами.)
4.Куда идет герой, когда уже умер Лувен, и тоска завладевает его сердцем?( Однако временами беспокоит одна мелочь, ни на что не влияющая, но о которой надо сказать. Каждый год, когда олени сбрасывают старые рога, какая-то боль и тоска гонит меня из лаборатории, из библиотеки, из семьи. Я иду на скалу, из трещин которой вытекает влага, будто скала эта вечно плачет. Там в памяти воскресает Какое дело создал главный герой? (Питомник рос, богател. Всему свои сроки: в моей жизни вновь появилась женщина. Это была не та женщина, которая когда-то появилась, как обернувшаяся царевной Хуа-лу, Цветок-олень. Но я нашел в ней собственное мое существо и полюбил. В этом и есть творческая сила корня жизни: преодолеть границы самого себя и самому раскрыться в другом. Теперь у меня есть все; созданное мной дело, любимая жена и дети.)
Подробнее - на -
Объяснение:
ответ:Пародія на лицарські романи XVI століття побачила світ на початку XVII століття. Саме в цей час відомий іспанський письменник епохи Відродження Мігель Сервантес написав свій роман "Дон Кіхот". Метою твору, за словами автора, було знецінення лицарських романів, які монополізували книжковий ринок XVI століття.
Замисливши написати пародію на лицарський роман, Сервантес постійно вводить у свій твір ситуації з лицарських романів, нещадно їх спотворюючи. Лицарський роман під пером письменника втрачає свою романтичну "впевненість". Усе найкраще, що було в такому романі, втрачає свою привабливість.
Видатний лицар чарівної вроди завжди був окрасою лицарського роману. Герой Сервантеса зовсім не схожий на цей образ. Це не юнак, а людина середнього віку, непривабливої зовнішності. Лицарські романи так вплинули на свідомість героя, що Алонсо Кехано назвав себе Дон Кіхотом з Ламанчі та подався шукати подвигів. Він натяг на себе іржаву зброю, сів на стару шкапу, обрав собі даму серця та пустився у мандри. Дамою серця Дон Кіхота стала сільська дівчина, яку він називав Дульцінеєю Тобоською. Незабаром у нашого лицаря з'являється зброєносець Санчо Панса, який також мало скидався на зброєносців лицарських романів. Мирний землероб Санчо Панса ніколи не був відважною та мовчазною людиною, якою зображувався завжди зброєносець у лицарських романах. Проте він дає розумні поради Дон Кіхоту. Наприклад, коли вони опинилися серед скель і Дон Кіхот вирішив розірвати на собі одяг та битися головою об каміння, Санчо Панса радить йому не вбитися з першого разу. Це зауваження відразу ж викриває усю химерність лицарських романів. Традиційні ситуації, звеличені у них, стають комічними дурницями у романі Сервантеса. Бій Дон Кіхота з вітряками або з баранами спотворює "великі подвиги" лицарів середньовіччя.
Кумедність та божевілля Дон Кіхота дивним образом поєднуються з його мудрістю. На думку Санчо Панси, у красномовстві та мудрості Дон Кіхот не поступався відомим церковним проповідникам. Але Дон Кіхот мріє не про небесне, а про земне щастя для всього людства, і завжди готовий дати пораду та до тому, хто їх потребує. Дон Кіхот закликає Санчо Пансу судити про все, не керуючись "законом особистого свавілля". "Нехай сльози бідняка викликають у тебе більше співчуття, ніж нарікання багатія", — каже Дон Кіхот.
Проте, наділяючи свого героя привабливими рисами, зображуючи його борцем за справедливість, Сервантес у той же час постійно ставить його у кумедні ситуації. Метою автора було показати, що навіть такій доброзичливій людині, як Дон Кіхот, не під силу змінити щось у цьому світі, де панує егоїзм та влада грошей. Хоча Дон Кіхот позитивно впливав на Санчо Пансу, проте щодо всього людства йому не вдалося відновити золотий вік лицарства.
Роман завершується поверненням до героя здорового глузду. Перед смертю Дон Кіхот відмовляється від лицарських романів та усіх своїх химерних ідей. Іронізуючи над безглуздими витівками свого героя, Сервантес у той же час захоплюється моральною красою, що так рідко зустрічалась у часи корисливості, егоїзму та бездуховності.
Объяснение: