2 вопроса. первый - В чем Некрасов противопоставляет крестьянских и дворянских детей? Какого счастья по вашему мнению лишены "Барчуки"?
второй - какие две стороны медали поэт видет в жизни крестьянских детей?
(ВОПРОСЫ ПО ПРОИЗВЕДЕНИЮ "КРЕСТЬЯНСКИЕ ДЕТИ")

Про Мойсея 

Одному ізраїльському подружжю Господь подарував сина. Щоб дитина не потрапила до рук злих єгиптян, мати спочатку ховала її, а потім змушена була сплести кошика, покласти туди немовля й пустити в річку. За тим, куди попливе кошик, стежила її дочка. Кошик пристав до берега, де купалася царська донька. Добрій царівні стало жаль хлопчика, і вона взяла його. А тут підійшла дівчинка й сказала, що може знайти годувальницю для дитяти. І привела свою матір. Царівна наказала жінці взяти дитину, вигодувати її, а як та виросте, привести до неї. Мати дуже зраділа — тепер її сину ніщо не загрожує. Коли хлопчик підріс, його відвели до царівни, і та полюбила його, як рідного, назвала Мойсеєм ("той, кого дістали з води, з кошика"), багато чого навчила, тому він виріс розумною людиною. 

Якось Мойсей, побачивши, що єгиптянин немилосердно б’є робітника-єврея, заступився за бідолашного, при цьому вбив наглядача. Про це дізнався фараон — і Мойсееві довелося тікати. У чужій землі він заступився за дочок тамтешнього священика, потім одружився з однією із них 

Якось Мойсей, випасаючи овець, побачив кущ, що горів і не згорав, потім почув голос Господа, який наказав йому вивести ізраїльтян із неволі. Мойсей сказав, що люди можуть йому не повірити. Тоді Господь перетворив його жезл на змію, зі здорової руки зробив хвору і навпаки, воду обернув на кров і сказав, що Мойсей може показати ці чудеса ізраїльтянам, щоб ті повірили йому як посланцеві Божому. 

Сорок років Божий обранець вів через пустелі свій народ до землі обітованої. За цей час багато ізраїльтян зневірилися, стали нарікати й лаяти Мойсея. Коли мандрівники підійшли до гори Сінаю, то Господь передав Мойсею десять своїх заповідей, записаних на кам’яних дошках, щоб він розповів про них народові. 

Среди персонажей гоголевской поэмы «Мертвые души» Чичиков занимает особое место. Будучи центральной (с точки зрения сюжета и композиции) фигурой поэмы, этот герой вплоть до последней главы первого тома остается для всех загадкой - не только для чиновников города NN но и для читателя героя неизвестно (его биография дана не в начале повествования, а лишь в одиннадцатой главе), так же как неизвестны цели, его пребывания в городе NN. Кроме того, автор лишает Павла Ивановича своеобразия, запоминающихся черт, собственного «лица». На фоне ярких, предельно индивидуализированных образов помещиков фигура Чичикова выглядит бесцветной, неопределенной, неуловимой. Отсутствие индивидуального начала обнаруживается и в речевом поведении героя - не имея собственного «лица», он не имеет и собственного «голоса».
Именно безликость и бесцветность позволяют Чичикову перевоплощаться до неузнаваемости, когда этого требуют «интересы дела». Превосходный психолог и блестящий имитатор, он умеет с магическим артистизмом уподобиться своему собеседнику. Во всякой ситуации он говорит то, что от него хотели бы услышать, что может расположить в его пользу.