2 зе, выводы, обобщения. Аргументы Тезис Вывод Схема включает в себя основные четыре блока: голова, хвост, верхние и нижние косточки. Аргументы Дедал и Икар
ответ:Однією із найпопулярніших п'єс Бернарда Шоу є його драма "Пігмаліон". Сюжет її навіяний автору давньогрецьким міфом про скульптора Пігмаліона, який закохався у своє створіння — статую прекрасної Галатеї і силою свого кохання ожи-вив її. У п'єсі Б. Шоу історія дещо інша. Зовсім випадково відомий учений-лінгвіст Генрі Хіггінс зустрічається із молодою дівчиною Елізою, яка продавала на вулиці квіти й на парі із полковником у відставці Пікерінгом, який теж займався мовознавством, береться перетворити цю вуличну квіткарку на світську герцогиню. Полковник Пікерінг обіцяє Хіггінсу сплатити все, скільки буде коштувати цей експеримент, ще й до того обіцяє визнати професора найталановитішим педагогом у світі.
Починається незвичайний експеримент. Професор Хіггінс активно береться за справу. Але й завдання в нього не з легких: вулична квіткарка з явно визначеним мессонгрівським діалектом, яка і уявлення не має про світські манери поведінки, повинна в досить-таки короткий відрізок часу опанувати не лише літературну мову, а й набути навичок поведінки, які властиві дамі з вищого світу. Власне кажучи, професорові потрібно створити нову людину, нову особистість. Генрі Хіггінс ретельно береться за свої обов'язки вчителя: старанно й наполегливо навчає дівчину, як правильно вимовляти слова, будувати речення, працює над збільшенням її словникового запасу, слідкує за тим, щоб у мові дівчини не було нічого притаманного її колишньому оточенню. Але йому довелося не лише працювати з Елізою над правилами фонетики й орфоепії. Не менше важило й те, як дівчина вміла поводитися в суспільстві. Хіггінс водив Елізу на концерти класичної музики, в оперу, на художні виставки, навчав, як поводити себе в тій чи іншій ситуації, прищеплював гарні манери.
"Але якби ви знали, як це цікаво — узяти людину й навчити її говорити інакше, ніж вона говорила до цього часу, зробити з неї зовсім іншу, нову істоту. Адже це означає — знищити провалля, яке відділяє клас від класу, душу від душі", — каже Хіггінс.
Проте й учениця була дуже здібна: вона мала тонкий слух, неабиякі лінгвістичні здібності, відзначалася старанністю й дуже швидко у навчанні, підвищувала свою загальну культуру. Та, на свою біду, Еліза закохалася не лише у навчання, а й у свого вчителя. А він, цей експериментатор, зовсім не думав і не цікавився, що у дівчини є душа, людська гідність, що їй властиві якісь високі помисли й почуття.
Його цікавив лише експеримент і його результат, а не його маленьке "піддослідне кроленятко", на яке він зовсім не звертав уваги й не визнавав за рівну йому людину. Еліза була лише об'єктом його дослідження і застосування його методів.
Нарешті настав час іспиту. На пікніку, званому обіді, в опері Еліза поводилася як справжня герцогиня, чаруючи всіх присутніх не лише своєю незвичайною вродою, а й вишуканими манерами й бездоганною літературною мовою. Хіггінс радіє. Честолюбство його потішено. Парі виграно.
"Все-таки це була значна подія. Ми отримали блискучу перемогу", — каже полковник Пікерінг.
Експеримент закінчився вдало. І стомлений Хіггінс заявляє полковнику: "Більше я виробництвом герцогинь не займаюся". І ніхто з них — ні професор Хіггінс, ні полковник Пікерінг — не замислюються над тим, що буде далі з дівчиною. Що вона не діаманти, які на деякий час взяли в заставу, а коли вони вже непотрібні, їх можна віднести назад. Світ, з якого вона вийшла, Еліза вже давно переросла й не може й не хоче повернутися до минулого. Але й майбутнє її досить туманне, її почуттів Хіггінс не поділяє. Як складеться її доля?
"На що я гідна, до чого ви мене пристосували?" — каже вона своєму вчителю. Але ці питання професора Хіггінса зовсім не хвилюють. Більше того, навчивши дівчину правильно й красиво говорити, гарним манерам, сам він у її присутності дозволяє собі нечемно поводитись із нею, навіть вживати негарні слова. Дивиться на Елізу, як на якесь бездушне створіння.
"Я сам зробив це єство із пучка гнилої моркви ковентгарденського ринку", —-виголошує Генрі Хіггінс. І це заявляє професор лінгвістики! Чи не час зайнятися вихованням його самого й завдяки якомусь експерименту розбудити його черству, егоїстичну душу.
А як шкода, що Елізі — гарній, розумній, талановитій дівчині — немає гідного місця в сучасній буржуазній Англії. Слід лише сподіватися, що все ж цей експеримент професора Хіггінса дасть можливість Елізі не розгубитися в цьому жорстокому світі, знайти пристосування своїм набутим знанням, зберегти свою людську гідність.
Ранним утром Миша Поляков прокрался в чулан, чтобы вырезать резинку для рогатки из старой велосипедной камеры, принадлежавшей дяде Семену. Мальчик заметил соседа Сергея Ивановича Полевого, бывшего матроса линкора «Императрица Мария». Сосед спрятал под собачью будку какой-то предмет. Движимый любопытством, Миша заглянул в сверток. Там был кортик, вокруг ручки которого обернулась змейка.
В этот день дядя Семен задумал чинить велосипед. Мише пришлось сбежать, но скандала было не избежать. В наказание его посадили под домашний арест. За обедом разговаривали о Валерии Никитском, возглавлявшим местную банду. Вечером Полевой рассказал о линкоре, где он служил. Корабль затонул из-за взрыва, но никто не знал, по какой причине это вышло.
На следующий день во дворе двое рабочих пилили дрова. Миша скучал под арестом и вытащил кортик. Обратно положить не успел и спрятал его в диване.
Гена Петров, лучший друг, выманил мальчика через окно и позвал в дом на дереве. Оттуда ребята и заметили, как в город ворвались белые. Миша побежал домой. Там уже шла борьба – хотели связать Полевого. Никитский требовал у него кортик. Мужчина молчал, и тогда его хотели увести, но Миша сунул оружие в руку Полевого. Сергей Иванович сбежал. Никитский тоже не стал задерживаться.
Вскоре в гости пришел Полевой, который показал секрет кортика: из ручки вываливалась пластина с шифром. Вторая часть пластины была в ножнах, которыми владел Никитский.
Миша и Генка уехали в Москву. Полевой отправился на фронт, подарив Мише кортик.
Год спустя Миша посвятил в тайну кортика двух друзей – Гену и Славу. Между ребятами и Борькой, по прозвищу Жила, были постоянные трения. Борька хотел их напугать подвалами и спрятанными там мертвецами, но ребята нашли лишь ящики с товарами, по соседству со складом, заведующим которого был Филин, отец Борьки. А еще они увидела в подвалах незнакомца, похожего на Никитского.
Однажды ребята решили организовать театральный кружок. На реквизит Мише выделили деньги. На рынке его обворовал беспризорник Коровин. Впоследствии они подружились.
Ребята подозревали Филина и вели наблюдение за ним. Они увидели странного незнакомца и проследили его до филателистического магазина. После того стали наблюдать и за магазином. Вскоре они увидели ножны от кортика в руках старика-филателиста. Филин и филателист передавали ножны друг другу через Борьку. Тогда ребята подговорили Коровина выкрасть передачу.
Из-за увлечения шифрами на уроке Миша попал к директору школы, которого тоже пришлось посвятить в тайну. Он найти имя владельца кортика, Владимира Терентьева.
С большим трудом друзьям удалось отыскать дом матери Терентьева. На тот момент надпись уже расшифровали – змейка заводила часы, внутри которых ребята обнаружили тайник со списками координат затонувших кораблей и сокровищ, перевозимых на них.
Так трое ребят сумели разгадать тайну, оказавшуюся не под силу взрослым. Многое можно сделать, если действовать сообща.
ответ:Однією із найпопулярніших п'єс Бернарда Шоу є його драма "Пігмаліон". Сюжет її навіяний автору давньогрецьким міфом про скульптора Пігмаліона, який закохався у своє створіння — статую прекрасної Галатеї і силою свого кохання ожи-вив її. У п'єсі Б. Шоу історія дещо інша. Зовсім випадково відомий учений-лінгвіст Генрі Хіггінс зустрічається із молодою дівчиною Елізою, яка продавала на вулиці квіти й на парі із полковником у відставці Пікерінгом, який теж займався мовознавством, береться перетворити цю вуличну квіткарку на світську герцогиню. Полковник Пікерінг обіцяє Хіггінсу сплатити все, скільки буде коштувати цей експеримент, ще й до того обіцяє визнати професора найталановитішим педагогом у світі.
Починається незвичайний експеримент. Професор Хіггінс активно береться за справу. Але й завдання в нього не з легких: вулична квіткарка з явно визначеним мессонгрівським діалектом, яка і уявлення не має про світські манери поведінки, повинна в досить-таки короткий відрізок часу опанувати не лише літературну мову, а й набути навичок поведінки, які властиві дамі з вищого світу. Власне кажучи, професорові потрібно створити нову людину, нову особистість. Генрі Хіггінс ретельно береться за свої обов'язки вчителя: старанно й наполегливо навчає дівчину, як правильно вимовляти слова, будувати речення, працює над збільшенням її словникового запасу, слідкує за тим, щоб у мові дівчини не було нічого притаманного її колишньому оточенню. Але йому довелося не лише працювати з Елізою над правилами фонетики й орфоепії. Не менше важило й те, як дівчина вміла поводитися в суспільстві. Хіггінс водив Елізу на концерти класичної музики, в оперу, на художні виставки, навчав, як поводити себе в тій чи іншій ситуації, прищеплював гарні манери.
"Але якби ви знали, як це цікаво — узяти людину й навчити її говорити інакше, ніж вона говорила до цього часу, зробити з неї зовсім іншу, нову істоту. Адже це означає — знищити провалля, яке відділяє клас від класу, душу від душі", — каже Хіггінс.
Проте й учениця була дуже здібна: вона мала тонкий слух, неабиякі лінгвістичні здібності, відзначалася старанністю й дуже швидко у навчанні, підвищувала свою загальну культуру. Та, на свою біду, Еліза закохалася не лише у навчання, а й у свого вчителя. А він, цей експериментатор, зовсім не думав і не цікавився, що у дівчини є душа, людська гідність, що їй властиві якісь високі помисли й почуття.
Його цікавив лише експеримент і його результат, а не його маленьке "піддослідне кроленятко", на яке він зовсім не звертав уваги й не визнавав за рівну йому людину. Еліза була лише об'єктом його дослідження і застосування його методів.
Нарешті настав час іспиту. На пікніку, званому обіді, в опері Еліза поводилася як справжня герцогиня, чаруючи всіх присутніх не лише своєю незвичайною вродою, а й вишуканими манерами й бездоганною літературною мовою. Хіггінс радіє. Честолюбство його потішено. Парі виграно.
"Все-таки це була значна подія. Ми отримали блискучу перемогу", — каже полковник Пікерінг.
Експеримент закінчився вдало. І стомлений Хіггінс заявляє полковнику: "Більше я виробництвом герцогинь не займаюся". І ніхто з них — ні професор Хіггінс, ні полковник Пікерінг — не замислюються над тим, що буде далі з дівчиною. Що вона не діаманти, які на деякий час взяли в заставу, а коли вони вже непотрібні, їх можна віднести назад. Світ, з якого вона вийшла, Еліза вже давно переросла й не може й не хоче повернутися до минулого. Але й майбутнє її досить туманне, її почуттів Хіггінс не поділяє. Як складеться її доля?
"На що я гідна, до чого ви мене пристосували?" — каже вона своєму вчителю. Але ці питання професора Хіггінса зовсім не хвилюють. Більше того, навчивши дівчину правильно й красиво говорити, гарним манерам, сам він у її присутності дозволяє собі нечемно поводитись із нею, навіть вживати негарні слова. Дивиться на Елізу, як на якесь бездушне створіння.
"Я сам зробив це єство із пучка гнилої моркви ковентгарденського ринку", —-виголошує Генрі Хіггінс. І це заявляє професор лінгвістики! Чи не час зайнятися вихованням його самого й завдяки якомусь експерименту розбудити його черству, егоїстичну душу.
А як шкода, що Елізі — гарній, розумній, талановитій дівчині — немає гідного місця в сучасній буржуазній Англії. Слід лише сподіватися, що все ж цей експеримент професора Хіггінса дасть можливість Елізі не розгубитися в цьому жорстокому світі, знайти пристосування своїм набутим знанням, зберегти свою людську гідність.
Краткое содержание Рыбаков Кортик :
Ранним утром Миша Поляков прокрался в чулан, чтобы вырезать резинку для рогатки из старой велосипедной камеры, принадлежавшей дяде Семену. Мальчик заметил соседа Сергея Ивановича Полевого, бывшего матроса линкора «Императрица Мария». Сосед спрятал под собачью будку какой-то предмет. Движимый любопытством, Миша заглянул в сверток. Там был кортик, вокруг ручки которого обернулась змейка.
В этот день дядя Семен задумал чинить велосипед. Мише пришлось сбежать, но скандала было не избежать. В наказание его посадили под домашний арест. За обедом разговаривали о Валерии Никитском, возглавлявшим местную банду. Вечером Полевой рассказал о линкоре, где он служил. Корабль затонул из-за взрыва, но никто не знал, по какой причине это вышло.
На следующий день во дворе двое рабочих пилили дрова. Миша скучал под арестом и вытащил кортик. Обратно положить не успел и спрятал его в диване.
Гена Петров, лучший друг, выманил мальчика через окно и позвал в дом на дереве. Оттуда ребята и заметили, как в город ворвались белые. Миша побежал домой. Там уже шла борьба – хотели связать Полевого. Никитский требовал у него кортик. Мужчина молчал, и тогда его хотели увести, но Миша сунул оружие в руку Полевого. Сергей Иванович сбежал. Никитский тоже не стал задерживаться.
Вскоре в гости пришел Полевой, который показал секрет кортика: из ручки вываливалась пластина с шифром. Вторая часть пластины была в ножнах, которыми владел Никитский.
Миша и Генка уехали в Москву. Полевой отправился на фронт, подарив Мише кортик.
Год спустя Миша посвятил в тайну кортика двух друзей – Гену и Славу. Между ребятами и Борькой, по прозвищу Жила, были постоянные трения. Борька хотел их напугать подвалами и спрятанными там мертвецами, но ребята нашли лишь ящики с товарами, по соседству со складом, заведующим которого был Филин, отец Борьки. А еще они увидела в подвалах незнакомца, похожего на Никитского.
Однажды ребята решили организовать театральный кружок. На реквизит Мише выделили деньги. На рынке его обворовал беспризорник Коровин. Впоследствии они подружились.
Ребята подозревали Филина и вели наблюдение за ним. Они увидели странного незнакомца и проследили его до филателистического магазина. После того стали наблюдать и за магазином. Вскоре они увидели ножны от кортика в руках старика-филателиста. Филин и филателист передавали ножны друг другу через Борьку. Тогда ребята подговорили Коровина выкрасть передачу.
Из-за увлечения шифрами на уроке Миша попал к директору школы, которого тоже пришлось посвятить в тайну. Он найти имя владельца кортика, Владимира Терентьева.
С большим трудом друзьям удалось отыскать дом матери Терентьева. На тот момент надпись уже расшифровали – змейка заводила часы, внутри которых ребята обнаружили тайник со списками координат затонувших кораблей и сокровищ, перевозимых на них.
Так трое ребят сумели разгадать тайну, оказавшуюся не под силу взрослым. Многое можно сделать, если действовать сообща.