2. Жизнь сравнивается с «произведением пустого, бессмысленного шутки» в стихотворении Лермонтова:

а) «Парус»;

б) «И скучно, и грустно! ..»;

в) «На дорогу иду я в одиночестве ...».

В романе «Обломов» А. А. Гончаров создал образы двух людей, каждый из которых во многом является типичным представителем определенного круга людей, выразителем идей, которые были близки соответствующим слоям современного им общества. Андрей Штольц и Илья Обломов, на первый взгляд, будто бы и не имеют ничего общего, за исключением воспоминаний о детских играх. И все же, как бы ни оценивали этих персонажей романа Гончарова, невозможно отрицать, что их связывает искренняя, бескорыстная дружба. В чем тут дело? Неужели мечтательный лентяй Обломов и расчетливый делец Штольц так много значения придают чтобы оно продолжало объединять их в настоящем, когда их пути, собственно говоря, разошлись? Ведь много других людей встречалось в жизни им обоим. Но старая дружба, как легко заметить, прочитав роман до конца, переживет даже раннюю смерть Обломова: Штольц охотно берет на себя заботу о воспитании сына покойного друга.

Действительно Обломов и Штольц разительно отличаются друг от друга образом жизни. В представлении Штольца сущность бытия заключается в движении: «Труд — образ, содержание, стихия и цель жизни, по крайней мере, моей». Обломов же, еще не начав никакого дела, уже мечтает о покое, которого у него и так предостаточно: «...Потом в почетном бездействии наслаждаться заслуженным отдыхом...»

Дівчинка гортала малюнки лицарських романів. Її приваблювати не переможці лицарських поєдинків, котрі «промовляли люто “Здайся!”», а переможені. Нехай вони і «розпростерті», до землі прибиті списом, але з уст зривається горда відповідь: «Убий, не здамся!» Маленька дівчинка Леся вже тоді, в пору свого дитинства, поважала силу духу, справедливість. Вона поважана тих, хто навіть під загрозою смерті не хотів здаватися. Можливо саме в них вона вчилася великої мужності. Ця мужність знадобилася їй у житті, допомагала боротися з власною недугою та життєвими негараздами. В іншому вірші «Як дитиною, бувало» маленька мрійниця Леся виступає мужньою і гордою дівчинкою. Гулі від падіння не викликати сліз. Вона тихо вставата і ніколи не скаржилася на біль від забиття: «Що болить?» — мене питали. Але я не признавалась — Я була малою горда, — Щоб не плакать, я сміялась. Такою була поетеса в дитинстві. Вона поважала в людині гордість і силу духу. Сльози Леся, як і лірична героїня вірша, вважала слабкістю. Але минув час, і вже доросла Леся переглянула свої погляди. Щоб не скінчилася драматична ситуація злим жартом або не зірвалося з уст в’їдливе зауваження: Безпощадній зброї сміху Я боюся піддаватись, І, забувши давню гордість. Плачу я, щоб не сміятись. Характер Лесі Українки сформувався в дитинстві. Просто з дитинства вона ввійшла в літературу — як символ мужності, стійкості, нездоланності людського духу.