3. Что вы узнали об особенностях работы Достоевского в пору создания первого романа, его привычках и ма-
нере писать? (Индивидуальное задание.)
4. Как Некрасов рекомендовал молодого писателя В. Г. Бе-
линскому? Прав ли он был?
​

1)Это молодые офицеры. Оба служат в Белогорской крепости. Гринев и Швабрин – дворяне, близки по возрасту, образованию, умственному развитию.
Гринев честен, открыт, прямодушен. Он живет и действует по велению сердца, а сердце его свободно подчинено законам дворянской чести, кодексу русского рыцарства, чувству долга. Законы эти для него неизменны. Гринев – человек слова.
Гринев благороден и готов драться на дуэли со Швабриным, оскорбившим честь Маши Мироновой.
Гринев последовательно честен, а Швабрин совершает один за другим безнравственные поступки. Этот завистливый, злобный, мстительный человек привык действовать обманом и коварством. Швабрин с умыслом описал Гриневу Машу «совершенною дурочкою» , утаил от него свое сватовство к капитанской дочке.
Гринев вскоре понял причины обдуманной клеветы Швабрина, которой он преследовал Машу: «Вероятно, замечал он нашу взаимную склонность и старался отвлечь нас друг от друга» . Швабрин готов избавиться от соперника любыми средствами. Оскорбляя Машу, он искусно доводит Гринева до бешенства и провоцирует вызов на дуэль, не считая неопытного Гринева опасным противником. Поручик задумал убийство. Этот человек не останавливается ни перед чем. Он привык, чтобы исполнялись все его желания. По словам Василисы Егоровны, в Белогороскую крепость Швабрин «переведен за смертоубийство» , за то, что на дуэли «заколол поручика, да еще при двух свидетелях» . Во время поединка офицеров Гринев, неожиданно для Швабрина, оказался искусным фехтовальшиком, но, воспользовавшись благоприятным для него моментом, Швабрин ранил Гринева.
Гринев великодушен, а Швабрин низок. После дуэли молодой офицер простил «несчастного соперника» , а тот продолжал коварно мстить Гриневу и написал донос его родителям. Швабрин постоянно совершает аморальные поступки. Высокий нравственный потенциал героя раскрылся во время сложнейших испытаний на прочность убеждений.
Авторская позиция совпадает со взглядами рассказчика. Об этом свидетельствует эпиграф к повести: «Береги честь смолоду» . Гринев сохранил верность долгу и чести. Самые важные слова он сказал Пугачеву: «Только не требуй того, что противно чести моей и христианской совести» . Швабрин же нарушил и дворянский долг, и человеческий.2)Он стал более решительным, смелым, повзрослел, характер стал твердым,  стал любить.

«Слово о полку Ігоревім» — найкраща пам'ятка літератури Київської Русі. Перед читачем, ніби живі, постають герої «Слова...» — мужні захисни¬ки Руської землі, великі патріоти. З якою любов'ю невідомий нам автор змалював їхні образи! З усього видно, що він щиро любив рідну землю. Ігор Святославич для автора є втіленням князівських доблестей. Він мужній, сповнений «ратного духа». Пристрасне бажання «іспити шоломом Дону», почуття воїнської честі відтісняють страшне віщування — затемнен¬ня сонця. Справжній лицар, він вважає, що краще вмерти від меча, ніж потрапити в полон. Описуючи першу перемогу Ігоря над половцями, автор підкреслено гіперболічно показує її результати: руські воїни захопили стільки здобичі, що дорогими тканинами і одягом мостили болота. А Ігор з цієї здобичі взяв для себе тільки бойові знаки ворога. Високе благородство Ігор виявляє під час вирішальної битви, коли він у розпалі бою повертає полки на до брату Всеволоду. Автор висловлює до Ігоря любов і симпатію, називає його соколом, сонцем. Коли Ігор зазнав поразки, печалиться вся природа, вся Русь. Розповідаючи про втечу і повернення Ігоря з полону, автор особливо виразно виявляє своє співчуття до нього, а коли Ігор повертається на Русь, то знову «сонце світиться на небесах». Співчуваючи Ігорю, пишаючись його мужністю, сумуючи через невдачі, автор водночас засуджує недалекоглядну політику цього князя, міжусобиці, що підривали міць батьківщини, її благополуччя: «Сказав-бо брат брату: «Се моє, і те — моє теж». Саме така психологія феодала-власника лежить в основі поведінки і характеру Ігоря. Гірка поразка Ігоря — це розплата за його егоїзм і самовпевненість. Звертання Святослава Київського до братів Ігоря і Всеволода свідчить, напевне, і про ставлення до них самого автора «Слова...»: «О мої синовці, Ігорю і Всеволоде! Рано єсте почали Половецькую землю мечами разити, а собі слави шукати. Та без честі одоліли, без честі-бо кров поганую ви пролляли». У цьому звертанні хоч і звинувачуються Ігор і Всеволод у марнославстві та нерозважності, проте віддається їм належне, говориться, що серця їхні викувані з міцного булату і загартовані у відвазі.