3. Определите фрагмент, в котором представлен пейзаж. А) «Тут через трубу одной хаты клубами повалился дым и пошел тучею по небу, и вместе с дымом поднялась ведьма верхом на метле».
В) «Мать кузнеца Вакулы имела от роду не больше сорока лет. Она была ни хороша, ни дурна собою. Трудно и быть хорошею в такие года».
С) «Вступивши в четвертую, он невольно подошел к висевшей на стене картине. Это была пречистая дева с младенцем на руках. «Что за картина! что за чудная живопись! – рассуждал он, – вот, кажется, говорит!»
D) « Последний день перед рождеством Зимняя, ясная ночь поступила. Глянули звезды. Месяц величаво поднялся на небо посветить добрым людям и всему миру, чтобы всем было весело колядовать и славить Христа».

У МЕНЯ СОЧ

Однажды я приехал снова в свой родной город. На то время мне было 20 лет. Я до сих пор помнил свою мать, я помнил девочку Марусю, часто ходил к ней на могилу. Могила уже совсем разрушилась , а старой часовни и вовсе не было. Я помнил моего друга Валера, которого давно не видел. Я помню всю картину детства, ведь её нельзя забыть. Вспоминая детство, я столкнулся с каким-то богатым человеком и спросил:

Вы кто?  

Он ответил:

Я Валек. А мы с вами не встречались? А то уж больно лицо знакомое. Но сначала скажите, как вас зовут?

Меня Василий, для друзей просто Вася.

А у вас есть сестра?

Конечно! Сестру зовут Соня, а у вас?-

Эх… Была когда-то, но умерла ранним детством, а звали её Маруся.

Я удивлёнными глазами смотрел на человека и думал: «Неужели это Валек, друг моего детства! Как он изменился, как похорошел,» потом спросил:

А вы случайно не из «дурного общества»?

В детстве был. А что?

Я вас знаю! И вы меня тоже! Пойдёмте за мной, я вам кое-что покажу.

Я отвёл его могиле Маруси, а он сказал:

Это же моя сестра! Вася, это ты?

Да! Как мы давно не виделись! Ты так преобразился.

Это всё благодаря вашим деньгам. Отец нанялся на работу, получил зарплату, купил большой дом, а потом и одежду всем нам.

Так мы разговаривали до самого вечера, вспоминали детство и теперь всегда были вместе. Мы ходили в кафе, любили погулять и ходили к могиле Маруси.

Объяснение:

Література кінця XVIII — початку XIX століття характеризувалася бурлескно-травестійним, бароковим та романтичним стилями. Хоч як не захоплювалися "Енеїдою" І. П. Котляревського, однак письменники цього періоду прагнули облагородити мову, піднести її до високої літератури. Творчість поетів-романтиків якраз і ставила перед собою таке завдання.

Вперше про високі естетичні висоти народної мови заговорив Євген Гребінка, потім Григорій Квітка-Основ'яненко, Л. Боровиковський, А. Метлинський та інші.

Що було властиве українським поетам-романтикам? Для стилю поетів-романтиків характерний піднесений виклад сюжету, мелодійність, пестливі мовні форми. Так, Віктор Забіла, відомий своїми романтичними поезіями про нещасливе кохання, писав:

Гуде вітер вельми в полі!

Реве, ліс ламає;

Плаче козак молоденький,

Долю проклинає.

Повтори й народнопісенна лексика зробили цю поезію народною піснею.

Поет-романтик М. Петренко відомий своєю піснею "Дивлюсь я на небо", що й сьогодні є популярною, її знають і співають вже не одне покоління українців.

Взагалі вірші поетів-романтиків тяжіли до ліро-епічних балад, у їх тематиці переважала туга за минулою славою рідного краю, любовна лірика, відчувався деякий меланхолізм нарікання на долю:

Чому я не сокіл, чому не літаю,

Чому мені, Боже, ти крилець не дав?

Левко Боровиковський започаткував романтизм як творчий метод в українській літературі. Найбільше досягнення поета-романтика — дванадцять балад, написаних на сюжет українських народних переказів, здебільшого це балади про щиру любов молодих людей, як, наприклад, балада "Маруся".

За минулою звитяжною славою козацтва сповнені суму й туги поезії А. Метлинського. Поет тривожиться тим, що гинуть прадавні звичаї. Вірші "Гетьман", "Козача смерть", "Степ", "Смерть бандуриста" — це крик-розпач поета, що закликає шанувати нашу історію, звичаї й обряди.

Всесвітньовідомі романси Євгена Гребінки "Очи черные, очи страстные",

"Ні, мамо, не можна нелюба любити" — це теж твори українського романтизму, які й нині чарують нас своєю народнопісенною довершеністю.

Отже, поети-романтики своєю творчістю сприяли популяризації української мови на народній основі, дбали про її визнання.