Петр Владиславич – персонаж рассказа Л. Н. Толстого «После бала», пожилой полковник, отец Вареньки Б. Это был красивый, статный и свежий старик с румяным лицом, белыми бакенбардами и подвитыми усами. С его лица не сходила ласковая улыбка, такая же, как у Вареньки. На балу он так грациозно танцевал мазурку с дочерью, что все присутствующие любовались. То, что произошло после бала, никак не вязалось с его образом любящего отца и воспитанного кавалера.
Рассказчик под утро застал совершенно иную картину. У дома Вареньки вели бедного татарина, которого били палками солдаты, а рядом шествовал сам Петр Владиславич и следил, чтобы исправно били. Если солдат промахивался, тогда он бил того по лицу. Это был человек, который мог держать рукой в замшевой перчатке талию любимой дочери и потом этой же перчаткой бить солдат по лицу. Для рассказчика, который успел на балу проникнуться уважением к седому вояке, такое раздвоение было полной неожиданностью. Ни до, ни после этого случая, он не мог понять, правильно ли это, улыбаться ангельской улыбкой в одном кругу, и жестоко бить людей – в другом.
1Уславлення краси й різноманітності світу, прагнення до його відкриття та пізнання.Висловлення співчуття простим трудівникам, чиєю працею створюється усе багатство.Наголошення на необхідності соціальної справедливості та вмінні підходити до оцінки життєвих явищ різнобічно. 2Саме такі листівки купував кожен турист із вірша Дж. Родарі «Листівки з видами міст». Італійські міста на цих листівках змальовано надзвичайно красивими. Але чи відповідає зображене дійсності? Не завжди. Світ, виявляється, не такий уже й безжурний. Є люди, які йдуть на роботу не поснідавши, інші — лягають спати не повечерявши, спати іноді доводиться на голому камені, бо іншого місця немає. Такий він, світ «без глянцю». Реальність нагадує про себе нерозв’язаними проблемами, і ліричному, героєві стає сумно і боляче через те, що у світі існує горе. І він починає розуміти, що життя набагато суворіше, ніж здається на перший погляд. А за зовнішньою красою дуже часто криється людське горе.
Рассказчик под утро застал совершенно иную картину. У дома Вареньки вели бедного татарина, которого били палками солдаты, а рядом шествовал сам Петр Владиславич и следил, чтобы исправно били. Если солдат промахивался, тогда он бил того по лицу. Это был человек, который мог держать рукой в замшевой перчатке талию любимой дочери и потом этой же перчаткой бить солдат по лицу. Для рассказчика, который успел на балу проникнуться уважением к седому вояке, такое раздвоение было полной неожиданностью. Ни до, ни после этого случая, он не мог понять, правильно ли это, улыбаться ангельской улыбкой в одном кругу, и жестоко бить людей – в другом.
2Саме такі листівки купував кожен турист із вірша Дж. Родарі «Листівки з видами міст». Італійські міста на цих листівках змальовано надзвичайно красивими. Але чи відповідає зображене дійсності? Не завжди. Світ, виявляється, не такий уже й безжурний. Є люди, які йдуть на роботу не поснідавши, інші — лягають спати не повечерявши, спати іноді доводиться на голому камені, бо іншого місця немає. Такий він, світ «без глянцю». Реальність нагадує про себе нерозв’язаними проблемами, і ліричному, героєві стає сумно і боляче через те, що у світі існує горе. І він починає розуміти, що життя набагато суворіше, ніж здається на перший погляд. А за зовнішньою красою дуже часто криється людське горе.