3. Соотнеси понятие с его значением? Родной язык национальный язык русского народа
государственный язык язык того народа, к которому относит себя человек.
Русский язык язык, который выполняет объединяющую роль в политической, социальной,
экономической и культурной жизни данного государства.​

1. Метелица - уменьшительный суффикс ИЦ. Русская народная песня: "Вдоль по улице метелица метет". Пословица:"Как не злись, метелица, всё весною пахнет". Сказка братьев Гримм "Госпожа Метелица"
2. Воробышки - уменьшительно- ласкательный ЫШК. Русская народная сказка "Воробышек-воробей".  Русская народная песня "Воробушка-воробея"  Примета: "Быть дождю, если стая воробушков купается в пыли и щебечет". Здесь суффикс другой, но тоже уменьшительно-ласкательный.
3. Детки - уменьшительно-гласкательный суффикс К. В некоторых вариантах сказки волк и семеро козлят "козлятушки-ребятушки", а в других у козы - детки. Пословица: "Маленькие детки — маленькие бедки, а вырастут велики — большие будут". Небывальщина:"На дубу свинья гнездо свила, гнездо свила, деток вывела." В русской народной песне "Солдатушки"тоже встречаются "детки": Солдатушки, бравы ребятушки, где же ваши детки?- Наши детки - пули наши метки, вот где наши детки!...
4. Пташки малые. Закличка на весну: "Ты пропой-ка, пропой, пташка малая, пташка малая, голосистая". Пословицы:"У каждой пташки — свои замашки" "Молодость пташкой, старость черепашкой". В сказках  герои обращаются  в пташку резвую.
       Образ из фольклора в подтверждение  использования народом уменьшительно- ласкательных суффиксов  - русская народная песня «Птичка»

Птичка в кустиках летала,
Без умолку щебетала:
Тио-тио, чик-чик-чик, да кругом
Все летала над своим гнездом.

А из гнездышка на ветки
К ней порхали малы детки.
Тио-тио, чик-чик-чик – кличет мать:
Вы учитесь, детушки, летать.

Будут крылышки сильнее,
Будем, пташки, мы смелее;
Тио-тио, чик-чик-чик запоём,
Сами в лес зеленый мы порхнем.

Таким образом, мы видим, что С.А.Есенин в своем стихотворении следует народным традициям.

Це була ніч на 13-цяту п'ятницю. Був темний вечір, було тихо як в морзі. Поряд з невеликим двох поверховим будинком стояла дерев'яна чорна лавочка, і на ній сиділа безтурботна маленька дівчинка. Вона тримала у руці клаптик паперу та умивалась гіркими слізми. До неї підійшов середнього зросту молодий чоловік і спитав, що з нею трапилося і що робить дівчинка вночі на вулиці. А вона спочатку не відповіла, але потім підняла очі - і сказала - Це лист...не має більше мами... війна прийшла, громадянська війна. Вона впала і почала стукати кулачками землю й кричати - Чому? Чому це сталося зі мною, що я таке зробила, Боже? Чоловік стояв і дивився як зачарований, в цей час у нього полилися сльози з очей - Що це? питав він собі. Він почав кричати і побіг. - Війна? А де моя сім'я? Де майбутнє. А поруч був парк, і у парку тім ліхтар. І більше не було горя, плачу, повісився наш чоловік. Ну а що дівчинка, а дівчинка це була його совість, за те що покинув помирати свою голодну сім'ю без грошей.