Старший, Остап, почав з того свою науку, що першого ж року втік додому. Остап мав славу одного з найкращих товаришів. Він рідко верховодив у зухвалих витівках. Один із перших ставав під знамена спритних бурсаків і ніколи й ні за яких обставин не виказував своїх товаришів; ніякі канчуки й різки не присилували б його таке вчинити. Він був твердий до всяких спокус, опріч війни та бучної гулянки; принаймні ніколи ні про що інше майже й не думав. Він був прямодушний з рівнею своєю. Він був добрий до такої міри, до якої міг бути добрий юнак із такою натурою і в такий суворий час. Коли б Остап не кинувся в саму середину: вибив ґноти в шістьох гармашів… А на Остапа вже наскочило раптом шестеро; та лихої години, видно, наскочили: з одного скотилася голова, другий перевернувся, вдступивши; списом проколото ребро третьому… – Дай же, Боже, щоб усі, які тут стоять єретики, не почули, нечестивці, як мучиться християнин! Щоб жоден із нас не промовив жодного слова. Остап терпів тортури й катування, як велетень: ні крику, ні стогону не було чутно навіть тоді, коли почали перебивати йому руки й ноги… Він не хотів би чути плачу та жалів слабосилої матері чи несамовитого голосіння жінки, що рве на собі волосся та б’є руками білі груди; хотів би він тепер побачити з твердою волею чоловіка, який мудрим своїм словом підбадьорив би його й потішив.
"Погода стояла прекрасная. Солнце поднялось по безоблачному небу к зениту. Лучи его падали на землю почти отвесно. На открытой равнине жара была бы нестерпимая, но под непроницаемым зелёным сводом её нетрудно было переносить". "Всё чаще в лесу стали встречаться заболоченные места. Под ногами хлюпала вода. Сливаясь вместе, её струйки питали притоки уже знакомой путешественникам речки. Некоторые притоки были так широки и полноводны, что приходилось искать брод...". "Низкие и топкие берега речек густо заросли тростником".
Старший, Остап, почав з того свою науку, що першого ж року втік додому. Остап мав славу одного з найкращих товаришів. Він рідко верховодив у зухвалих витівках. Один із перших ставав під знамена спритних бурсаків і ніколи й ні за яких обставин не виказував своїх товаришів; ніякі канчуки й різки не присилували б його таке вчинити. Він був твердий до всяких спокус, опріч війни та бучної гулянки; принаймні ніколи ні про що інше майже й не думав. Він був прямодушний з рівнею своєю. Він був добрий до такої міри, до якої міг бути добрий юнак із такою натурою і в такий суворий час. Коли б Остап не кинувся в саму середину: вибив ґноти в шістьох гармашів… А на Остапа вже наскочило раптом шестеро; та лихої години, видно, наскочили: з одного скотилася голова, другий перевернувся, вдступивши; списом проколото ребро третьому… – Дай же, Боже, щоб усі, які тут стоять єретики, не почули, нечестивці, як мучиться християнин! Щоб жоден із нас не промовив жодного слова. Остап терпів тортури й катування, як велетень: ні крику, ні стогону не було чутно навіть тоді, коли почали перебивати йому руки й ноги… Він не хотів би чути плачу та жалів слабосилої матері чи несамовитого голосіння жінки, що рве на собі волосся та б’є руками білі груди; хотів би він тепер побачити з твердою волею чоловіка, який мудрим своїм словом підбадьорив би його й потішив.
Джерело: https://dovidka.biz.ua/taras-bulba-harakteristika-ostapa/
"Погода стояла прекрасная. Солнце поднялось по безоблачному небу к зениту. Лучи его падали на землю почти отвесно. На открытой равнине жара была бы нестерпимая, но под непроницаемым зелёным сводом её нетрудно было переносить". "Всё чаще в лесу стали встречаться заболоченные места. Под ногами хлюпала вода. Сливаясь вместе, её струйки питали притоки уже знакомой путешественникам речки. Некоторые притоки были так широки и полноводны, что приходилось искать брод...". "Низкие и топкие берега речек густо заросли тростником".