4.Что отвечает Пугачёву Гринёв, какие приводит доводы? 5.К чему привело решение об "оборонительных действиях" в Оренбурге? 6.Почему генерал отказался Гринёву в дочери капитана Миронова?
Мабуть, немає такої людини серед нас, яка б не хотіла бути щасливою. Але чи всі знають, як цього досягти. У кожної людини своє поняття, що таке щастя, що потрібно для того, щоб бути щасливим. Не дарма народ каже: «Не родись багатий та вродливий, а родись при долі та щасливий. » Що ж таке щастя? Щастя – це стан цілковитого задоволення життям; вияв радості від спілкування з рідними, близькими; успіх, удача. Щастя – поняття моральної свідомості, що позначає стан людини, який найбільше відповідає внутрішній задоволеності повнотою й осмисленістю життя, здійсненням свого людського призначення. Поняття щастя стосується духовного світу людини. А скільки людей – стільки світів. Тож зрозуміло, що кожен витлумачуватиме щастя по-своєму. Для когось – це задоволення, втіха; для когось – добробут. Хтось щастя розуміє як удачу, талан. Для інших щастя – це радість. Оскільки кожна людина живе своїм життям, то й відчуття втіхи від нього в кожного своє. Саме тому й найзагальніші рекомендації як жити, щоб досягти щастя, є дуже умовними. Отож, нещодавно студенти та куратор 127 групи підготували та провели годину спілування на тему: «Щастя. Як його досягти?». Для виховної години студенти створили презентацію «Мистецтво бути щасливим». Також на заході були присутні заступник директора з навчальної роботи Колесник Л.А. та заступник директора з виховної роботи Мороз Н.О. Усі присутні дійшли переконання, що щастя не існує незалежно від нас, а передумови задоволення і щастя лежать у нас самих, у наших зусиллях. Зрозумівши, що без власних зусиль ми не зможемо досягти ні успіхів, ні задоволення та щастя. Той, хто не зрозумів цього, все життя чекатиме хвилини, коли доля подарує йому щастя, замість того, щоб зосередити всі зусилля на досягненні якоїсь мети і досягти її.
"Я приехал в довольно миролюбивом расположении духа, но все это начинало меня бесить"
"Я решился предоставить все выгоды Грушницкому; я хотел испытать его; в душе его могла проснуться искра великодушия, и тогда все устроилось бы к лучшему; но самолюбие и слабость характера должны были торжествовать… Я хотел дать себе полное право не щадить его, если бы судьба меня помиловала. Кто не заключал таких условий с своею совестью"
"Грушницкий стал против меня и по данному знаку начал поднимать пистолет. Колени его дрожали. Он целил мне прямо в лоб…Неизъяснимое бешенство закипело в груди моей"
"Я до сих пор стараюсь объяснить себе, какого рода чувство кипело тогда в груди моей: то было и досада оскорбленного самолюбия, и презрение, и злоба, рождавшаяся при мысли, что этот человек, теперь с такою уверенностью, с такой спокойной дерзостью на меня глядящий, две минуты тому назад, не подвергая себя никакой опасности, хотел меня убить как собаку, ибо раненный в ногу немного сильнее, я бы непременно свалился с утеса."
"Я выстрелил… Когда дым рассеялся, Грушницкого на площадке не было. Только прах легким столбом еще вился на краю обрыва. Все в один голос вскрикнули. – Finita la comedia!– сказал я доктору. Он не отвечал и с ужасом отвернулся. Я плечами и раскланялся с секундантами Грушницкого. Спускаясь по тропинке вниз, я заметил между расселинами скал окровавленный труп Грушницкого. Я невольно закрыл глаза… Отвязав лошадь, я шагом пустился домой. У меня на сердце был камень. Солнце казалось мне тускло, лучи его меня не грели..."
Що ж таке щастя? Щастя – це стан цілковитого задоволення життям; вияв радості від спілкування з рідними, близькими; успіх, удача. Щастя – поняття моральної свідомості, що позначає стан людини, який найбільше відповідає внутрішній задоволеності повнотою й осмисленістю життя, здійсненням свого людського призначення. Поняття щастя стосується духовного світу людини. А скільки людей – стільки світів. Тож зрозуміло, що кожен витлумачуватиме щастя по-своєму. Для когось – це задоволення, втіха; для когось – добробут. Хтось щастя розуміє як удачу, талан. Для інших щастя – це радість. Оскільки кожна людина живе своїм життям, то й відчуття втіхи від нього в кожного своє. Саме тому й найзагальніші рекомендації як жити, щоб досягти щастя, є дуже умовними. Отож, нещодавно студенти та куратор 127 групи підготували та провели годину спілування на тему: «Щастя. Як його досягти?». Для виховної години студенти створили презентацію «Мистецтво бути щасливим». Також на заході були присутні заступник директора з навчальної роботи Колесник Л.А. та заступник директора з виховної роботи Мороз Н.О.
Усі присутні дійшли переконання, що щастя не існує незалежно від нас, а передумови задоволення і щастя лежать у нас самих, у наших зусиллях. Зрозумівши, що без власних зусиль ми не зможемо досягти ні успіхів, ні задоволення та щастя. Той, хто не зрозумів цього, все життя чекатиме хвилини, коли доля подарує йому щастя, замість того, щоб зосередити всі зусилля на досягненні якоїсь мети і досягти її.
"Я приехал в довольно миролюбивом расположении духа, но все это начинало меня бесить"
"Я решился предоставить все выгоды Грушницкому; я хотел испытать его; в душе его могла проснуться искра великодушия, и тогда все устроилось бы к лучшему; но самолюбие и слабость характера должны были торжествовать… Я хотел дать себе полное право не щадить его, если бы судьба меня помиловала. Кто не заключал таких условий с своею совестью"
"Грушницкий стал против меня и по данному знаку начал поднимать пистолет. Колени его дрожали. Он целил мне прямо в лоб…Неизъяснимое бешенство закипело в груди моей"
"Я до сих пор стараюсь объяснить себе, какого рода чувство кипело тогда в груди моей: то было и досада оскорбленного самолюбия, и презрение, и злоба, рождавшаяся при мысли, что этот человек, теперь с такою уверенностью, с такой спокойной дерзостью на меня глядящий, две минуты тому назад, не подвергая себя никакой опасности, хотел меня убить как собаку, ибо раненный в ногу немного сильнее, я бы непременно свалился с утеса."
"Я выстрелил… Когда дым рассеялся, Грушницкого на площадке не было. Только прах легким столбом еще вился на краю обрыва. Все в один голос вскрикнули. – Finita la comedia!– сказал я доктору. Он не отвечал и с ужасом отвернулся. Я плечами и раскланялся с секундантами Грушницкого. Спускаясь по тропинке вниз, я заметил между расселинами скал окровавленный труп Грушницкого. Я невольно закрыл глаза… Отвязав лошадь, я шагом пустился домой. У меня на сердце был камень. Солнце казалось мне тускло, лучи его меня не грели..."