4. Установіть відповідність між героями та назвою твору
А) «Гобсек» О. де Бальзака;
Б) «Шинель» М. Гоголя;
В) «Ревізор» М. Гоголя
1. Хлєстаков
2. Акакій Акакійович Башмачкін
3. Фанні Мальво
4. «Значна особа»
5. Городничий
6. Анастазі де Ресто
7. Петрович
8. Ляпкін-Тяпкін
5. «Значна людина» так суворо поставилася до прохання Башмачкіна, героя повісті М. Гоголя «Шинель», тому що:
А) генералові не сподобалася зовнішність відвідувача, його сміливий погляд;
Б) Башмачкін прийшов без попередження, без рекомендації;
В) чиновник знав Акакія Акакійовича як поганого виконавця;
Г) генерал так поводився з усіма підлеглими.
6. У творі якого письменника вперше з`явився тип літературного героя, до якого належить А.А. Башмачкін:
А) Д. Байрон; Б) О. Пушкін; В) М. Гоголь; Г) О. де Бальзак б життя якого героя викликає повагу у Гобсека:
А) де Гранльє; Б) Ернесто де Ресто; В) Дервіля; Б) де Трая.
8. Наприкінці п’єси Г. Ібсена «Ляльковий дім» Хельмер не дозволив Норі виховувати дітей через те, що:
А) вважав її хворою;
Б) був упевнений: брехливі матері виховують злочинців;
В) мав для цього цілий штат няньок;
Г) бажав, аби вона більше уваги приділяла собі
9. У драмі Г. Ібсена «Ляльковий дім» Крогстад вирішив шантажувати Нору тому, що:
А) заздрив багатим та успішним;
Б) прагнув помститися Норі за її неувагу до нього;
В) намагався розбагатіти;
Г) має утримувати власних дітей
10. Прототипом Елізи із драми Б. Шоу «Пігмаліон» є героїня давньогрецького міфу:
А) Персефона; Б) Еврідіка; В) Галатея; Г) Афродіта
11.У цитаті з повісті Шолом-Алейхема «Тев’є-молочар»: «Авжеж, авжеж,— кажу,— від вашої ласки, Реб Лейзер-Волф,— голова може попухнути: взимку снігу не ви це ми знаємо вже давно, ще з старих часів» використано такий засіб комічного:
А) гротеск; Б) парадокс; В) іронію; Г) гумор.
12. Поміж основних ідей роману Р. Д. Бредбері «451° за Фаренгейтом» немає ідеї:
А) осуду тоталітарного режиму;
Б) неоціненної значущості художніх книжок;
В) великого значення любові, взаєморозуміння, живого спілкування;
Г) багатства та бідності.
Объяснение:
Наприкінці ХІХ ст. письменники активно шукали шляхів оновлення літератури. Реалізм і натуралізм вже не задовольняли митців, які намагалися здійснити прорив зі світу буденного у світ Краси та Гармонії, де панує вічна Істина. Письменники мріяли про такі твори, які відображували б не об’єктивні предмети і життя людей, а духовне буття, що на їхню думку, має особливе значення. Ці прагнення знайшли втілення у теорії й практиці однієї з літературних течій модернізму – символізму, який виник і найяскравіше розвинувся у французькій поезії, справивши величезний вплив на всю світову літературу. Рубіж XX ст. в історії західноєвропейської літератури позначений потужним підйомом драматичного мистецтва. Драматургію цього періоду сучасники назвали «новою драмою», підкреслюючи радикальний характер змін, що стались у ній. «Нова драма» виникла в атмосфері культу науки, викликаного надзвичайно бурхливим розвитком природознавства, філософії й психології, і, відкриваючи для себе нові сфери життя, всотала у себе дух всемогутнього й всепроникаючого наукового аналізу. Біля джерел нової драми стояли Ібсен, Б’єрнсон, Стріндберг, Золя, Гауптман, Шоу, Гамсун, Метерлінк й інші видатні письменники, кожен з яких вніс неповторний вклад у її розвиток. В історико-літературній перспективі «нова драма», що послужила корінній перебудові драматургії XIX ст., ознаменувала собою початок драматургії століття XX. Основна тенденція «нової драми» - у її прагненні до достовірного зображення, правдивому показу внутрішнього світу, соціальних і побутових особливостей життя персонажів і навколишнього середовища. Точний колорит місця й часу дії - її характерна риса й важлива умова сценічного втілення. Таких принципів і дотримувався Ібсен у своїй драмі «Ляльковий дім». П’єса стала найяскравішим зразком «нової драми». П’єса є актуальною і по сьогоднішній день, адже в ній піднімаються важливі проблеми людини, сімʼї та суспільства в цілому.
Спершу, розглянемо нещасного рицаря, як нещасного божевільного, що блукає по світу задля вгамування своїх рицарських фантазій та поривів до З одного боку Дон Кіхот заслуговує на співчуття, так як людина не при собі, і тільки шкодить цьому світові(у чому невинний, і отримує на горіхи). Це, постать Дон Кіхота з темного боку, але ж..
З іншого боку, головний герой роману Сервантеса заслуговує на величезну повагу, так як людина має свої мрії, свій, чудовий, внутрішній світ, йде впевнено до своєї "мети", і вірить у свою мету. Я для себе обираю другий варіант тлумачення образу Дон Кіхота, адже його характеру притаманні такі риси, які майже усі люди сьогодення втратили, і повернути вже не в змозі...