Однажды, ранним утром, я как обычно проснулся, почистил зубы, пошёл во двор, ведь там играли мои друзья в футбол. У меня, как вы поняли, были каникулы. Это замечательная пора в жизни ребёнка, ведь можно ни о чём не беспокоиться и жить со спокойной душой. Вот однажды, доиграв в футбол, мы с друзьями решили пойти в магазин и купить воды, но вот беда, у нас не было денег. Я жил ближе всех и поэтому я побежал домой, попросить у моей мамы денег, чтобы купить лимонада. Была тёплая и солнечная погода, казалось, что дорога до магазина была бесконечной и вот удача, мы заметили прекрасный фонтан, он восхищал меня своей величественностью и красотой переливающейся в нём воды. Не долго думая мы пошли купаться, веселья было ну уж очень много. Спустя пару минут мы решили продолжить наш путь, но не дойдя до магазина я понял, что деньги пропали. Я сразу же побежал к фонтану, но кроме весёлых детей, купающихся в том же фонтане, я ничего не заметил. Это потеря была велика, ведь это были мои первые карманные деньги, которые дала мне мама, не выдержал всего этого я начал громко плакать. Один добрый мужчина подошёл ко мне и спросил: мальчик, что же случилось? Собравшись с мыслями и утерев слёзы, я сказал: мои деньги, я их потерял, хотел купить лимонада, но я не нашёл их. Мужчина замешкался, достал из заднего кармана кошелёк и дал мне бумажечку. Я улыбнулся ему и обнял, в тот момент я был счастлив до самой глубины души. Мы сходили в магазин, купили лемонад и по дороге домой я увидел, что на траве лежит небольшой клочок бумаги, я не думая подобрал его. Что же я увидел? Это оказалась моя разноцветная бумажечка, которую я потерял, но я не был рад, ведь я уже купил лемонад и мне не нужны деньги. Вечером, возвращаясь домой, я встретил того мужчину и отдал ему ту самую денюжку, мы оба были счастливы.
Олександр Олесь цікаві факти Олександр Олесь, справжнє ім’я якого Олександр Кандиба народився 5 грудня 1878 року на Сумщині в селянсько-чумацькій сім’ї. З малечку він був дуже здібним і людяним хлопчиком. В 4 роки вже навчився читати, відбулося його перше знайомство з творами Т. Шевченка. Коли йому було 11 років його батько втопився в ставку і він залишися з мамою і двома сестрами. В 1893 році він вступає до хліборобської школи, але жаги до знань не мав. Вчився аби закінчити. Саме в цій школі відбувся його творчий дебют – у рукописних журналах з’являються його перші вірші «Комета» та «Первоцвіт». Після школи стає слухачем вільних та безкоштовних курсів Харківського ветеринарного інституту і паралельно працює на скотобійні «Дарниця». Високу оцінку за свої твори він отримав від першої у царській Росії жінки-професора Олександри Єфименко, що спонукало його творити далі. Визначною подією у його житті стала поїздка до Полтави на відкриття пам’ятника Котляревському у 1903 році. Саме там він знайомиться та заводить хороші товариські відносини з Л. Українкою, Б. Грінченком, М. Коцюбинським. Знайомство з велетнями українського слова спонукало його перейти на написання творів тільки українською. В тому ж році він знайомиться зі своєю дружиною Вірою Свадковською, яка подарувала йому сина Олега Ольжича та вперше підписує твори Олесь. В 1905 році в альманасі «Багаття» вперше публікуються його твори. Заводить міцну дружбу з О.Кобилянською та В. Гнатюком, знайомиться з І. Франком та П. Тичиною. Останній вважав Олеся своїм вчителем і наставником і навіть свою першу збірку посвятив Олександру Олесю. Після Жовтневої революції 1917 року змушений емігрувати, залишивши дружину і сина в Україні. Там він пише свої найкращі твори «Минуле України в піснях» та «Земля обітована». Віра Свадковська, залишився в Україні, ледве зводить кінці з кінцями, викладаючи в університеті. Син Олег в свої 22 роки стає наймолодшим доктором археології, але не зміг розділити радість з батьком, який проживав у Чехії. Коли розпочалась Друга світова війна, син Олександра Олеся стає учасником руху Опору. В 1944 році нацисти його схоплюють і закатовують у концтаборі Заксенгаузен. Перебуваючи в еміграції до кінця свого життя, поет вивчає чеську, французьку та німецьку мови. Листуючись з дружиною, він переконує її вивчати українську мову, висилає з-за кордону словники та збірники, написані українською. Між ними збереглися теплі відносини, хоча називали один одного вони лише на «Ви». Помер Олесь в Празі в 1944 році.
