5. Що в поведінці хазяєна хвилювало слугу? 6. З якою метою герої здійснили Експедицію в гори? 7. Що знайшли шукачі? 8. Простежте ланцюжок роздумів Містера Леграна (ЗОЛОТИЙ ЖУК)
Эпо́ха Просвеще́ния — одна из ключевых эпох в истории европейской культуры, связанная с развитием научной, философской и общественной мысли. В основе этого интеллектуального движения лежали рационализм и свободомыслие.
Титульный лист французской Энциклопедии Дидро и Д’Аламбера
Начавшись в Англии под влиянием научной революции XVII века, это движение распространилось на Францию, Германию, Россию и охватило другие страны Европы. Особенно влиятельными были французские просветители, ставшие «властителями дум». Принципы Просвещения были положены в основу американской Декларации независимости и французской Декларации прав человека и гражданина.
Интеллектуальное движение этой эпохи оказало большое влияние на последовавшие изменения в этике и социальной жизни Европы и Америки, борьбу за национальную независимость американских колоний европейских стран, отмену рабства, формулирование прав человека. Кроме того, оно поколебало авторитет аристократии и влияние церкви на социальную, интеллектуальную и культурную жизнь.
«Рассуждение о методе» Декарта
Собственно термин просвещение пришёл в русский язык, как и в английский (The Enlightenment) и немецкий (Zeitalter der Aufklärung) из французского (siècle des lumières) и преимущественно относится к философскому течению XVIII века. Вместе с тем, он не является названием некой философской школы, поскольку взгляды философов Просвещения нередко существенно различались между собой и противоречили друг другу. Поэтому просвещение считают не столько комплексом идей, сколько определённым направлением философской мысли. В основе философии Просвещения лежала критика существовавших в то время традиционных институтов, обычаев и морали[1].
Относительно датировки данной мировоззренческой эпохи единого мнения не существует. Одни историки относят её начало к концу XVII века, другие — к середине XVIII века[2]. В XVII веке основы рационализма закладывал Декарт в своей работе «Рассуждение о методе» (1637). Конец эпохи Просвещения нередко связывают со смертью Вольтера (1778) (в том же году скончался Жан Жак Руссо) или с началом Наполеоновских войн (1800—1815)[3]. В то же время есть мнение о привязке границ эпохи Просвещения к двум революциям: «Славной революции» в Англии (1688) и Великой французской революции (1789).
Давньогрецька література — сукупність літературних творів античних авторів, що включає в себе усю творчість давньогрецьких поетів, істориків, філософів, ораторів та інших аж до кінця історії Стародавньої Греції, також вона найдавніша з національних літератур Європи. Вона виникла на основі фольклору грецьких народностей. Виникнення літератури пов'язане із розпадом родових зв'язків всередині полісної громади і підвищенням особистої самосвідомості індивіда, яке ще не переходить у відокремлення від колективу.
Крайніми межами історії давньогрецької літератури визначають 11 століття до н. е., коли склалися численні оповіді про героїв Троянської війни, і першу половину 6 століття н. е., коли за розпорядженням імператора Юстиніана 529 року були закриті філософські школи в Афінах. У цьому проміжку часу розрізняють два періоди:
перший — від зародження літератури до 3 століття до н. е., переважно творчий період;
другий — від початку александрійської вченості до Юстиніана, переважно час вивчення колишньої літератури і засвоєння давньогрецької освіченості іншими народностями.
Эпо́ха Просвеще́ния — одна из ключевых эпох в истории европейской культуры, связанная с развитием научной, философской и общественной мысли. В основе этого интеллектуального движения лежали рационализм и свободомыслие.
Титульный лист французской Энциклопедии Дидро и Д’Аламбера
Начавшись в Англии под влиянием научной революции XVII века, это движение распространилось на Францию, Германию, Россию и охватило другие страны Европы. Особенно влиятельными были французские просветители, ставшие «властителями дум». Принципы Просвещения были положены в основу американской Декларации независимости и французской Декларации прав человека и гражданина.
Интеллектуальное движение этой эпохи оказало большое влияние на последовавшие изменения в этике и социальной жизни Европы и Америки, борьбу за национальную независимость американских колоний европейских стран, отмену рабства, формулирование прав человека. Кроме того, оно поколебало авторитет аристократии и влияние церкви на социальную, интеллектуальную и культурную жизнь.
«Рассуждение о методе» Декарта
Собственно термин просвещение пришёл в русский язык, как и в английский (The Enlightenment) и немецкий (Zeitalter der Aufklärung) из французского (siècle des lumières) и преимущественно относится к философскому течению XVIII века. Вместе с тем, он не является названием некой философской школы, поскольку взгляды философов Просвещения нередко существенно различались между собой и противоречили друг другу. Поэтому просвещение считают не столько комплексом идей, сколько определённым направлением философской мысли. В основе философии Просвещения лежала критика существовавших в то время традиционных институтов, обычаев и морали[1].
Относительно датировки данной мировоззренческой эпохи единого мнения не существует. Одни историки относят её начало к концу XVII века, другие — к середине XVIII века[2]. В XVII веке основы рационализма закладывал Декарт в своей работе «Рассуждение о методе» (1637). Конец эпохи Просвещения нередко связывают со смертью Вольтера (1778) (в том же году скончался Жан Жак Руссо) или с началом Наполеоновских войн (1800—1815)[3]. В то же время есть мнение о привязке границ эпохи Просвещения к двум революциям: «Славной революции» в Англии (1688) и Великой французской революции (1789).
Давньогрецька література — сукупність літературних творів античних авторів, що включає в себе усю творчість давньогрецьких поетів, істориків, філософів, ораторів та інших аж до кінця історії Стародавньої Греції, також вона найдавніша з національних літератур Європи. Вона виникла на основі фольклору грецьких народностей. Виникнення літератури пов'язане із розпадом родових зв'язків всередині полісної громади і підвищенням особистої самосвідомості індивіда, яке ще не переходить у відокремлення від колективу.
Крайніми межами історії давньогрецької літератури визначають 11 століття до н. е., коли склалися численні оповіді про героїв Троянської війни, і першу половину 6 століття н. е., коли за розпорядженням імператора Юстиніана 529 року були закриті філософські школи в Афінах. У цьому проміжку часу розрізняють два періоди:
перший — від зародження літератури до 3 століття до н. е., переважно творчий період;
другий — від початку александрійської вченості до Юстиніана, переважно час вивчення колишньої літератури і засвоєння давньогрецької освіченості іншими народностями.