Я хочу рассказать Вам о книге, которую я недавно прочитала. Артур Конан Дойл "Записки о Шерлоке Холмсе". Это невероятная книга, которая заставила заново посмотреть на этого персонажа. Автор прекрасно передал все эмоции детектива и Доктора Ватсона, их действия. Прекрасно рассказал о делах, над которыми они работали. После прочтения этой книги, я сама стала более внимательной, потому что взяла в пример Шерлока. Его разум, который может найти разгадку на всё, его острое чувство юмора, его скрытность от всего мира, кроме лучшего друга - все это заставляет меня возвращаться к этой книге снова и снова.
«гроші, які він ощадливо збирав два роки, літаючи над розпеченою пустелею, давали можливість дружині пристойно жити в Кембриджі».
«потрібно було швидко заробити побільше грошей, і з’явилася така можливість».
“Как и всякий подводник, он ненавидел акул и очень боялся, но не мог ими не любоваться.”
«Але тут же зміркував, що треба щось робити: коли його не стане, хлопець залишиться сам, і про це страшно навіть думати. Це було ще гірше, ніж його власне становище…»
«Головне вижити до Каїра і показати хлопцеві, як посадити літак. Тільки на це він надіявся, це була його найдальша мета. І ця надія до йому забратися у літак…»
Деві:
«…десятирiчного сина, що народився надто пiзно i, – Бен розумiв десь у глибинi душi, – чужого їм обом, самотнього, неприкаяного хлопчика, який у десять рокiв розумiв, що мати ним не цiкавиться, а батько – стороння людина, яка не знає, про що з ним говорити, рiзка й небагатослiвна в тi лiченi хвилини, коли вони бували разом.»
«Маленький “Остер” нещадно кидало в розпеченому повiтрi то в один, то в другий бiк, але переляканий хлопчина все ж не губився i, вiдчайдушно смокчучи цукерку, розглядав прилади, компас, рухливий авiагоризонт»
«Коли вiн про що-небудь запитував батька, голос його зразу ставав сумним: вiн наперед чекав рiзкої вiдповiдi. Тепер хлопчик уже й не пробував розмовляти i мовчки виконував те, що йому наказували.»
«”Вiн, здається, хлопець розвинутий”, – подумав Бен, дивуючись чудному напрямку своїх думок. Цей хлопець iз спокiйним обличчям був чимось схожий на нього самого: за дитячими рисами приховувався, можливо, твердий i навiть невгамовний характер. Але блiде, трохи широкувате обличчя виглядало зараз нещасним.»
«Отже, Девi все-таки запам’ятав, що треба вирiвняти лiтак, держати потрiбнi оберти мотора i швидкiсть! Вiн це запам’ятав. Славний хлопчина! Вiн долетить, Вiн впорається! Бен бачив рiзко окреслений профiль Девi, блiде обличчя з темними очима, в яких йому так важко було щось прочитати.»
” Он боялся отца. Правда, не сейчас. Сейчас он просто не мог на него смотреть: тот спал с открытым ртом, полуголый, весь залитый кровью. Он не хотел, чтобы отец умер; он не хотел, чтобы умерла мать, но ничего не поделаешь: это бывает. Люди всегда умирают. ”
После прочтения этой книги, я сама стала более внимательной, потому что взяла в пример Шерлока. Его разум, который может найти разгадку на всё, его острое чувство юмора, его скрытность от всего мира, кроме лучшего друга - все это заставляет меня возвращаться к этой книге снова и снова.
Бен:
«гроші, які він ощадливо збирав два роки, літаючи над розпеченою пустелею, давали можливість дружині пристойно жити в Кембриджі».
«потрібно було швидко заробити побільше грошей, і з’явилася така можливість».
“Как и всякий подводник, он ненавидел акул и очень боялся, но не мог ими не любоваться.”
«Але тут же зміркував, що треба щось робити: коли його не стане, хлопець залишиться сам, і про це страшно навіть думати. Це було ще гірше, ніж його власне становище…»
«Головне вижити до Каїра і показати хлопцеві, як посадити літак. Тільки на це він надіявся, це була його найдальша мета. І ця надія до йому забратися у літак…»
Деві:
«…десятирiчного сина, що народився надто пiзно i, – Бен розумiв десь у глибинi душi, – чужого їм обом, самотнього, неприкаяного хлопчика, який у десять рокiв розумiв, що мати ним не цiкавиться, а батько – стороння людина, яка не знає, про що з ним говорити, рiзка й небагатослiвна в тi лiченi хвилини, коли вони бували разом.»
«Маленький “Остер” нещадно кидало в розпеченому повiтрi то в один, то в другий бiк, але переляканий хлопчина все ж не губився i, вiдчайдушно смокчучи цукерку, розглядав прилади, компас, рухливий авiагоризонт»
«Коли вiн про що-небудь запитував батька, голос його зразу ставав сумним: вiн наперед чекав рiзкої вiдповiдi. Тепер хлопчик уже й не пробував розмовляти i мовчки виконував те, що йому наказували.»
«”Вiн, здається, хлопець розвинутий”, – подумав Бен, дивуючись чудному напрямку своїх думок. Цей хлопець iз спокiйним обличчям був чимось схожий на нього самого: за дитячими рисами приховувався, можливо, твердий i навiть невгамовний характер. Але блiде, трохи широкувате обличчя виглядало зараз нещасним.»
«Отже, Девi все-таки запам’ятав, що треба вирiвняти лiтак, держати потрiбнi оберти мотора i швидкiсть! Вiн це запам’ятав. Славний хлопчина! Вiн долетить, Вiн впорається! Бен бачив рiзко окреслений профiль Девi, блiде обличчя з темними очима, в яких йому так важко було щось прочитати.»
” Он боялся отца. Правда, не сейчас. Сейчас он просто не мог на него смотреть: тот спал с открытым ртом, полуголый, весь залитый кровью. Он не хотел, чтобы отец умер; он не хотел, чтобы умерла мать, но ничего не поделаешь: это бывает. Люди всегда умирают. ”