расказываеться о том что гусеница считала себя очень красивой смотрелась в капельки росы а когда её увидела девочка и сказала что она не красивая, гусеница дала честное слова что больше не покажеться, запозла на ветку дерева сплела кокон и превратилась в бабочку а когда её снова увидела девочка и сказала что она очень красивая гусеница не поверила но когда вновь погляделась в каплю росы увидела что и правда стала красавицей.
учит тому что не нужно смотреть на оболочку , ведь она изменчива.
Любити все прекрасне і земне і, говорити правду..." — так, роздумуючи про громадянське покликання письменника, стверджував Василь Симоненко. Й справді, його чесне і щире слово несло людям художню правду про людину і світ, тому й тривожать душу його вірші.
Витоки творчості В. Симоненка — у фольклорі, у творчості Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки.
Як талановитий і принциповий поет, В. Симоненко мав власний погляд на речі, своє розуміння сутності людини на противагу загальноприйнятому в радянські часи погляду на людину як на гвинтик у "загальнопролетарському механізмі". Свої роздуми він виклав у поезії "Ти знаєш, що ти — людина", в якій змушує читача замислитися над цим складним питанням:
Ти знаєш, що ти — людина?
Ти знаєш про це чи ні?
Усмішка твоя — єдина,
Мука твоя — єдина,
Очі твої — одні.
В.Симоненко наголошує на унікальності кожної особистості, її неповторності. Окрім того, поет роздумує над швидкоплинністю людського життя. На його думку, слід цінувати кожну мить життя, бо вона неповторна:
І жити спішити треба,
Кохати спішити треба —
Гляди ж не проспи!
Ліричний герой поезії В. Симоненка — активна особистість. Він завжди прагне до нового, невідомого, незвіданого, жадає усе пізнати й зрозуміти. Саме такою постає людина у вірші "Гей, нові Колумби й Магеллани...";
Мріяти й шукати, доки жити,
Шкварити байдужість на вогні!..
А якщо відкрию вже відкрите —
Друзі! Ви підкажете мені...
Більше того, людина у розумінні В. Симоненка — талановита, неординарна. Така особистість постає у вірші "Перехожий". Ліричний герой — творчий, працьовитий, цілеспрямований, веселий, оптимістичний.
Як він ішов!
Зачарований світом,
Натхненно і мудро творив ходу —
Так нові планети грядуть на орбіти
З шаленою радістю на виду!
Як відомо, вірш "Перехожий" присвячено відомій поетесі Ліні Костенко. Хоча, на мою думку, він стосується усіх, хто вносить щось нове у це життя. В образі перехожого проглядає особистість самого автора. Безумовно, таких не люблять, адже вони виділяються з натовпу "сірих" особистостей. Натовп не вибачає ніяких помилок:
Одні співчували йому убого,
Інші не втримались докорять:
Треба дивитись ото під ноги,
Так можна голову потерять... .
Які вони убогі ці маленькі люди! І здатні лише "обсмаковувати" чужу біду.
А перехожий знову може піднятися, у нього є для цього усі можливості й сили:
А він знову йшов.
І дивився прямо.
І знову
Натхненно творив ходу!
Майбутнє за сміливими, творчими, натхненними людьми. Саме про таких особистостей мріяв В. Симоненко. Та він і сам був таким. А ще — справжнім патріотом. З палкою синівською любов’ю написані його поезії "Лебеді материнства", "Україні", "Задивляюсь у твої зіниці" та багато інших. Образ України майже завжди невід’ємний у поета від образу матері, адже Батьківщина, як і мати, одна-єдина:
Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.
Отже, людина в поезії В. Симоненка сповнена гідності, порядності, відповідальності за все, що відбувається довкола. Поет намагався переконати у цьому своїх сучасників. Та його думки і прагнення є актуальними й у наші дні.
главный герой:гусеница
расказываеться о том что гусеница считала себя очень красивой смотрелась в капельки росы а когда её увидела девочка и сказала что она не красивая, гусеница дала честное слова что больше не покажеться, запозла на ветку дерева сплела кокон и превратилась в бабочку а когда её снова увидела девочка и сказала что она очень красивая гусеница не поверила но когда вновь погляделась в каплю росы увидела что и правда стала красавицей.
учит тому что не нужно смотреть на оболочку , ведь она изменчива.
Любити все прекрасне і земне і, говорити правду..." — так, роздумуючи про громадянське покликання письменника, стверджував Василь Симоненко. Й справді, його чесне і щире слово несло людям художню правду про людину і світ, тому й тривожать душу його вірші.
Витоки творчості В. Симоненка — у фольклорі, у творчості Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки.
Як талановитий і принциповий поет, В. Симоненко мав власний погляд на речі, своє розуміння сутності людини на противагу загальноприйнятому в радянські часи погляду на людину як на гвинтик у "загальнопролетарському механізмі". Свої роздуми він виклав у поезії "Ти знаєш, що ти — людина", в якій змушує читача замислитися над цим складним питанням:
Ти знаєш, що ти — людина?
Ти знаєш про це чи ні?
Усмішка твоя — єдина,
Мука твоя — єдина,
Очі твої — одні.
В.Симоненко наголошує на унікальності кожної особистості, її неповторності. Окрім того, поет роздумує над швидкоплинністю людського життя. На його думку, слід цінувати кожну мить життя, бо вона неповторна:
І жити спішити треба,
Кохати спішити треба —
Гляди ж не проспи!
Ліричний герой поезії В. Симоненка — активна особистість. Він завжди прагне до нового, невідомого, незвіданого, жадає усе пізнати й зрозуміти. Саме такою постає людина у вірші "Гей, нові Колумби й Магеллани...";
Мріяти й шукати, доки жити,
Шкварити байдужість на вогні!..
А якщо відкрию вже відкрите —
Друзі! Ви підкажете мені...
Більше того, людина у розумінні В. Симоненка — талановита, неординарна. Така особистість постає у вірші "Перехожий". Ліричний герой — творчий, працьовитий, цілеспрямований, веселий, оптимістичний.
Як він ішов!
Зачарований світом,
Натхненно і мудро творив ходу —
Так нові планети грядуть на орбіти
З шаленою радістю на виду!
Як відомо, вірш "Перехожий" присвячено відомій поетесі Ліні Костенко. Хоча, на мою думку, він стосується усіх, хто вносить щось нове у це життя. В образі перехожого проглядає особистість самого автора. Безумовно, таких не люблять, адже вони виділяються з натовпу "сірих" особистостей. Натовп не вибачає ніяких помилок:
Одні співчували йому убого,
Інші не втримались докорять:
Треба дивитись ото під ноги,
Так можна голову потерять... .
Які вони убогі ці маленькі люди! І здатні лише "обсмаковувати" чужу біду.
А перехожий знову може піднятися, у нього є для цього усі можливості й сили:
А він знову йшов.
І дивився прямо.
І знову
Натхненно творив ходу!
Майбутнє за сміливими, творчими, натхненними людьми. Саме про таких особистостей мріяв В. Симоненко. Та він і сам був таким. А ще — справжнім патріотом. З палкою синівською любов’ю написані його поезії "Лебеді материнства", "Україні", "Задивляюсь у твої зіниці" та багато інших. Образ України майже завжди невід’ємний у поета від образу матері, адже Батьківщина, як і мати, одна-єдина:
Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.
Отже, людина в поезії В. Симоненка сповнена гідності, порядності, відповідальності за все, що відбувається довкола. Поет намагався переконати у цьому своїх сучасників. Та його думки і прагнення є актуальними й у наші дні.
Объяснение: