7. Какая особая сила, заключенная в Иудушке, служит источником гибели окружающих? Почему же он оказывается «самым живучим»?

8. Последняя глава романа. Какая сила вдруг заставляет Иудушку очнуться? Как сам автор объясняет случившееся с героем превращение? Как кончает жизнь Иудушка Головлев?

9. В чем смысл финала романа?

10. Какие художественные приемы раскрытия образа героя использует автор? (Авторская характеристика, главный жизненный стимул героя, определяющий его поведение в различных ситуациях, предсмертное и смерть.)

Мое воображение рисует довольно мрачную картину: сырую, холодную темницу: ее стены давят на героя стихотворения, свободного духом, мечтающего выбраться на волю. и эта свобода, которая для него является целью, представляется чем-то прекрасным: "за тучей белеет гора", "синеют морские края" - все это к концу произведения несколько меняет его настроение, дает надежду. это стихотворение а. с. пушкин написал в южной ссылке, когда на его творчество большое влияние оказывал романтизм. оно проникнуто свойственным той эпохе вольнолюбием, стремлением к свободе - для романтизма характерен побег от действительности, уход в себя, в свой мир. жанр стихотворения - лирическое стихотворение, такой жанр довольно характерен для романтизма своей малой формой и раскрытием внутреннего мира героя теперь обратимся к композиции. отметим, что произведение разбито на три строфы. как же такое деление связано в логикой развития мысли стихотворения от начала к концу? на мой взгляд, такая композиция объясняется постепенной сменой настроения. вначале рассказывается о тяжелом заключении, конец же противопоставляет всему этому свободу, дальние края, простор - стремление к идеалу. это подчеркивает то, что несвобода неспособна сломить вольнолюбивый дух героя. язык же пушкинской лирики, как и все гениальное, прост. настроение стихотворения создается несколькими штрихами, несколькими эпитетами, например, в "темнице сырой". олицетворение в конце ("гуляет ветер") придает ощущение свободы, воли. лирический герой сравнивается со "всокрмленным в неволе орлом молодым", это сравнение только усиливает противоречие между его заключением и его рвущейся улететь душе. лично на меня это стихотворение произвело большое впечатление. я задумалась о несокрушимой тяге к свободе и одновременной ее невомзможности. ведь это произведение рассказывает не только о пленнике в темнице, оно рассказывает о безысходности романтического стремления к освобождению, ведь на свете нет абсолютной воли. несмотря на кажущуюся простоту, стихотворение

бароко – це стилістичний напрям в європейському мистецтві xvi-xviii сторіч, започаткований в італії. основні його риси: підкреслена урочистість, пишна декоративність, динамічність композиції. в україні під впливом козацтва, його визвольного руху та союзу з православною церквою, яку воно взяло під свій захист, наприкінці xvi-початку xvii сторіч народжується  українське бароко. визначною його рисою є використання традицій народного мистецтва та широка  демократизація  сюжетів.  українське бароко  відбилося в архітектурі, живописі, літературі, скульптуі та театрі україни того часу. серед того, що дійшло до нас у стилі українського бароко, слід відзначити архітектуру духовної академії у києві (й. шедель), ковнірського корпусу в києво-печерській лаврі (с. ковнір), надбрамної церкви кирилівського монастиря у києві (і. григорович-барський); церкви св. юра у львові (б. меретин); картини  художників  і. рутковича, й. кодзлевича, г. левицького, а. голика, ікони та розписи невідомих художників у церквах та  монастирях; літературні твори к. саковича, і. величковського, м. смотрицького, і. галятовського, а. радивиловського, г. кониського, т. прокоповича, д. туптала, г. сковороди, м. довгалевського та інші. в умовах запорізької січі українське бароко поєднується з  аскетизмом  козацького життя, з військово-оборонними  функціями  споруд, набирає стриманої урочистості і одержує назву „козацького  бароко”. запорізька старшина фундувала, або, іншими словами, фінансувала, будівництво деяких споруд і за межами  запоріжжя. переважно це були будівлі  монастирів  та церков. так, наприклад, 1764 року у місті ромни на кошти кошового отамана м. калнишевського було побудовано величну споруду церкви покрови, багато коштів запорожці витрачали на розбудування братського і микільського монастирів у києві, а також найбільш шанованого на запоріжжі межигірського монастиря під києвом. усі гетьмани славного війська запорізького, в першу чергу  іван мазепа, були фундаторами монастирів, чимало коштів втрачали на їх розбудову. серед цих монастирів гадяцький, густинський, мгарський, рихловський та деякі інші. з ім’ям козацького полковника  якова  лизогуба, великого землевласника, пов’язане будівництво збереженої до сьогодні полкової канцелярії у чернігові. звичайно, фундуючи монастирі, церкви, будуючи адміністративні приміщення, козацька старшина мала на увазі перш за все досягнення своїх особистих або станових цілей, та збережений у цих пам’ятках дух народу, дійшовши до нас, промовляє про речі загальнолюдські, про велику силу мистецтва. промовляє він також про  талантнароду, що втілився в галузі архітектури у високий стиль козацького бароко.