7. Предположи по названию рассказа его содержание. ...И чего не люблю! Чего не люблю, так это лечить зубы. Как увижу зубное кресло, сразу хочется убежать на край света. Ещё не люблю, когда приходят гости, вставать на стул и читать стихотворение. (По В. Драгунскому)

«Береги честь смолоду» — это пословица, смысл которой в том, чтобы не совершать поступков, оскорбляющих человеческое достоинство. Таким образом, достойное поведение нужно не столько для того, чтобы сохранить хорошую репутацию в обществе, сколько для собственного спокойствия.

Эпиграфом к повести Пушкин выбрал старинную русскую пословицу. Ее смысл раскрывается читателю по ходу повествования. Трагические события, участником которых стал рассказчик, демонстрируют, как меняется человек перед лицом опасности, если у него нет самого главного - нравственного стержня.

Мелкие подлости Швабрина, человека, позволившего себя забыть, что такое честь, постепенно трансформируются в настоящее предательство - ужасное в своем нравственном убожестве.

Поступки Гринева, в основе каждого из которых всегда лежали твердые нравственные принципы, даже в условиях войны (а Пушкин рассматривает бунт Пугачева не как восстание, а как бесчеловечную войну) не становятся менее благородными.

Он смело смотрит в глаза Пугачева, отказываясь присягать ему, самозванцу. Он готов умереть, но не запятнать самое дорогое, что у него есть, - свою честь - низким предательством.

Жизнь с запятнанной репутацией подойдет только для швабриных, подавляющее большинство русских людей не смогут жить без самоуважения. Потеря чести по любой причине - путь в никуда.

Думаю, в этом и состоит смысл эпиграфа к "Капитанской дочке".

Валер'яна Підмогильного називають автором інтелектуальної прози, суть якої полягає в тому, щоб цілісно поєднати художній стиль, філософські роздуми й узагальнення та розкриття психологічних проявів особистості. Власне, творчість Підмогильного і започаткувала інтелектуально-психологічний напрямок у розвитку модернової української прози початку XX ст. Пам'ятаймо, що для модернізму характерними рисами є певна зосередженість на окремій особистості, розкриття її особливостей через нові, нетрадиційні художні засоби. Головний герой твору В. Підмогильного — це людина з її особливим характером, вмотивованою поведінкою за різних життєвих обставин. Автора приваблює можливість аналізувати найтонші порухи душі людини, що пов'язані зі свідомими чи підсвідомими діями. Отже, саме творчість Валер'яна Підмогильного засвідчила, що українська література може бути прочитана в загальноєвропейському контексті й мати своїх прихильників не тільки в Україні, але й у багатьох країнах світу.
Роман "Місто", написаний у 1927 році, — перший урбаністичний роман в українській літературі. Цей твір поєднав у собі національні традиції з європейським психологізмом. У центрі — проблеми взаємин міста й села, становлення нової творчої особистості. Розповідь подана через душевні та інтелектуальні пориви Степана Радченка — енергійного сільського юнака, який приїздить до Києва, вступає до технічного вузу й сподівається повернутися з новими знаннями на село. Перед нами постає образ кмітливо ї людини, яка чітко складає характеристики людей. Перші його знайомства — це крамар ("Дивак, бур'ян, сміття, що зникає без сліду й згадки") та вчитель ("...він і так уже мертвий, як латина, що тільки дідькові потрібна") — дають йому підстави не тільки для роздумів, але й для певного дослідження: яке ж воно — місто. Герой твору сповнений рішучості й упевнений у тому, що він завоює місто, бо воно для нього "старий порох, що треба стерти". Про міщан він мислить ще категоричніше: "їх треба вимести геть, розчавити... і на їх місце прийдуть інші". Блукаючи Хрещатиком ігаючи за натовпами людей, міркуючи про те, скільки хлопців і дівчат з'явилися в містах, Степан доходить висновку: "В місто вливається свіжа кров села, що змінить його вигляд і істоту".