Прямо над нашою хатою пролітають лебеді. Я дивлюся на них, і так мені хочеться, щоб вони повернулися. Птахи ніби послухалися мене й повернулися. А може, це був новий ключ. Дідусь говорить, що лебеді приносять на крилах весну, а сонце своїми ключами відмикає землю.
Я уявив собі, що буде, коли сонце, як це часто буває у мами, загубить ключі, і злякався. Сказав про це дідові, чим його дуже насмішив.Дивлюся навкруги, і так мені хочеться побувати в тих краях, куди полетіли лебеді. Але дивлюся на свої босі посинілі ноги — й швиденько до хати, щоб не схопити від мами запотиличника.
А як перепало мені, коли я вискочив на перший льодок! Уся дітвора висипала тоді на прицерковний пагорб, хто з чим — із саморобними ковзанами, санчатами, шматками жерсті, ослінчиками. Головне було — не на чому їхати, а їхати, коли ж упадеш — реготати з усіма. Я тихцем узяв ночовки, в яких місили тісто, й побіг кататися.Коли утворилася копиця з дітей, що попадали, мене раптом хтось витяг за комір. Це була налякана й гнівна мама. Вдома спочатку з мене вибивали дурість, потім лікували. Бабуся вирішила повести мене в церкву показати картину Страшного суду, щоб я покаявся. За всі гріхи була якась кара, та, на моє щастя, не було кари за те, що бігаєш босоніж по льоду й катаєшся на маминих ночовках.
У нас у дворі живе стара однокрила качка. Навесні вона клопочеться біля каченят, відганяє ворон. Розбирається і в людях. Як добра йде людина — чути її догідливе й розважливе "так-так-так", а як — сердите "ках-ках-ках!".
Островский «Гроза», действие 3, сцена 1, явление 1 – кратко
Кабаниха и странница Феклуша беседуют на скамейке. Феклуша пророчит, что наступают последние времена. «У вас вот в городе ещё тихо, а в Москве содом и суета. Бегает народ взад и вперед, неизвестно зачем. Везде там гульбища да игрища, а по улицам-то индо грохот идет, стон стоит. А теперь ещё огненного змея [паровоз] стали запрягать. От суеты не видят ничего. Он им машиной показывается, а я сама видела, как он лапы растопыривает». (См. полный текст монолога Феклуши о городе и последних временах.)
Кабаниха соглашается: «Народ глуп, машиной назови – он и будет верить. А меня хоть ты золотом осыпь, так я на нём не поеду».
Феклуша говорит, что и время теперь начало «в умаление приходить»: «Бывало, лето и зима тянутся, не дождешься, когда кончатся; а нынче и не увидишь, как пролетят».
Островский «Гроза», действие 3, сцена 1, явление 2 – кратко
Появляется пьяный купец Дикой. Он вначале подходит к Кабановой и Феклуше с ругательствами, но бойкая Кабаниха быстро затыкает ему рот. Дикой осекается. Кабанова советует ему идти домой проспаться, но Дикой отказывается: «У меня дома война идёт». – «Ты один только там воин-то и есть, всю жизнь с бабами воюешь», – пеняет ему Кабаниха.
Розділ перший
Прямо над нашою хатою пролітають лебеді. Я дивлюся на них, і так мені хочеться, щоб вони повернулися. Птахи ніби послухалися мене й повернулися. А може, це був новий ключ. Дідусь говорить, що лебеді приносять на крилах весну, а сонце своїми ключами відмикає землю.
Я уявив собі, що буде, коли сонце, як це часто буває у мами, загубить ключі, і злякався. Сказав про це дідові, чим його дуже насмішив.Дивлюся навкруги, і так мені хочеться побувати в тих краях, куди полетіли лебеді. Але дивлюся на свої босі посинілі ноги — й швиденько до хати, щоб не схопити від мами запотиличника.
А як перепало мені, коли я вискочив на перший льодок! Уся дітвора висипала тоді на прицерковний пагорб, хто з чим — із саморобними ковзанами, санчатами, шматками жерсті, ослінчиками. Головне було — не на чому їхати, а їхати, коли ж упадеш — реготати з усіма. Я тихцем узяв ночовки, в яких місили тісто, й побіг кататися.Коли утворилася копиця з дітей, що попадали, мене раптом хтось витяг за комір. Це була налякана й гнівна мама. Вдома спочатку з мене вибивали дурість, потім лікували. Бабуся вирішила повести мене в церкву показати картину Страшного суду, щоб я покаявся. За всі гріхи була якась кара, та, на моє щастя, не було кари за те, що бігаєш босоніж по льоду й катаєшся на маминих ночовках.
У нас у дворі живе стара однокрила качка. Навесні вона клопочеться біля каченят, відганяє ворон. Розбирається і в людях. Як добра йде людина — чути її догідливе й розважливе "так-так-так", а як — сердите "ках-ках-ках!".
Сцена 1
Островский «Гроза», действие 3, сцена 1, явление 1 – кратко
Кабаниха и странница Феклуша беседуют на скамейке. Феклуша пророчит, что наступают последние времена. «У вас вот в городе ещё тихо, а в Москве содом и суета. Бегает народ взад и вперед, неизвестно зачем. Везде там гульбища да игрища, а по улицам-то индо грохот идет, стон стоит. А теперь ещё огненного змея [паровоз] стали запрягать. От суеты не видят ничего. Он им машиной показывается, а я сама видела, как он лапы растопыривает». (См. полный текст монолога Феклуши о городе и последних временах.)
Кабаниха соглашается: «Народ глуп, машиной назови – он и будет верить. А меня хоть ты золотом осыпь, так я на нём не поеду».
Феклуша говорит, что и время теперь начало «в умаление приходить»: «Бывало, лето и зима тянутся, не дождешься, когда кончатся; а нынче и не увидишь, как пролетят».
Островский «Гроза», действие 3, сцена 1, явление 2 – кратко
Появляется пьяный купец Дикой. Он вначале подходит к Кабановой и Феклуше с ругательствами, но бойкая Кабаниха быстро затыкает ему рот. Дикой осекается. Кабанова советует ему идти домой проспаться, но Дикой отказывается: «У меня дома война идёт». – «Ты один только там воин-то и есть, всю жизнь с бабами воюешь», – пеняет ему Кабаниха.