9 Щоб їм розважитись, веселий гурт матросів Серед нестримних вод розбурханих морів Безпечно ловить птиць, величних альбатросів, Що люблять пролітати слідами кораблів
Альбатрос - величний птах, володар морських просторів, що супроводжував кораблі. А на палубі він мав вигляд безпорадного птаха.
На палубу несуть ясних висот владику. І сумлінно тягне він приборкане крило, Що втратило свою колишню міць велику, Мов серед буйних вод поламане весло
Поступово образ альбатроса переріс у романтичний образ - символ поета і його долі у людському вирі життя.
Поет подібний теж до владаря блакиті, Що серед хмар, мов блискавка в імлі. Але, мов у тюрмі, в юрбі несамовитій Він крила велетня волочить по землі.
Поет не знаходив розуміння серед людей і тому не міг злетіти думкою.
Композиційна єдність твору досягла за до центрального образу альбатроса, що став образом-символом. Тому і протиставлені тут реальний і символічний план вираження: альбатрос і матроси, поет і юрба. З образом альбатроса пов'язане все піднесене, він у центрі уваги, автор захоплювався ним і висловив йому співчуття .
10 - Декаданс (від франц. decadence — занепад, розклад) — узагальнена назва кризового світосприйняття, що виявилося в літературі, мистецтві, культурі. Песимістичні настрої, характерні для другої половини XIX — початку XX ст., були пов’язані з дефіцитом духовності у прагматичному буржуазному суспільстві та передчуттям соціоісторичних катастроф — революцій, масштабних війн, що спіткали людство на початку XX ст.
11 - “Альбатрос” аналіз Рік написання – 1842 Цикл – “Сплін та ідеал” Тема: Показ людини, яка відрізняється від суспільства. Поет – мішень в суспільстві в яке всі хочуть потрапити Ідея: Поет доносить до читача, як суспільство ставитися до людини (особливої) Художні засоби “Альбатрос” Епітет “крилатий велетень”, великі білі крила, розбитого, немічний, прекрасний Символи у вірші “Альбатрос” Альбатрос, тобто сам поет – це світ прекрасного, добра. Моряки – зло, символ людства, яке пливе на своєму судні у безмежжі всесвіту. Море – символізує життя; корабель, човен – людську долю; грім, гроза, блискавка – життєві негаразди. В «Альбатросі» стверджується божественна сила мистецтва, з найбільшою повнотою втілена у постаті поета. Автор оспівує душу, що прагне високого ідеалу, краси. У поета, як у альбатроса, “міць велика”, але його намагаються приборкати. Він не може протистояти суспільству, як птиця натовпу матросів. Натовп не розуміє його. І тут зло перемагає добро. Але прекрасне завжди вище за потворне, навіть коли гине. Мистецтво та особистість вищі за натовп. Очевидно, мрії альбатроса залишаться “сумними думками” поета. Надії немає: серед всіх присутніх не виявилося нікого, хто б зупинив дурні розваги або хоча б засудив їх. Таке суспільство ніколи не буде ідеальним, та й не хоче воно прагнути до цього. Чітко простежується схожість долі птиці і долі поета. Це сильний птах з великими крилами, він може підніматися високо і довго триматися в небі. Альбатроса можна назвати мандрівником, який знаходиться у важких і небезпечних мандрах, адже він літає над розбурханим морем. Читаючи поезію Шарля Бодлера, в багатьох віршах відчувається смуток і якась безвихідь, ці почуття часто супроводжували поета в його житті. Він мріяв про світле і прекрасне, але романтична мрія так і залишилася для нього недосяжною.
1)подвиг Жульки: «Вдруг все ахнули от испуга и неожиданности. Откуда-то из-за сарая выскочила маленькая Жулька и во всю прыть своих тоненьких ножек понеслась наперерез бешеной собаке». 2)Необычную внешность Барбоса автор описывает так: «Барбос был невелик ростом, но приземист и широкогруд. Благодаря длинной, чуть-чуть вьющейся шерсти в нем замечалось отдаленное сходство с белым пуделем, но только с пуделем, к которому никогда не прикасались ни мыло, ни гребень, ни ножницы. Летом он постоянно с головы до конца хвоста бывал унизан колючими "репяхами", осенью же клоки шерсти на его ногах, животе, извалявшись в грязи и потом, высохнув, превращались в сотни коричневых, болтающихся сталактитов. Уши Барбоса вечно носили на себе следы "боевых схваток", а в особенно горячие периоды собачьего флирта прямо-таки превращались в причудливые фестоны».Жульку, имеющую обычную внешность маленьких дворовых собачек, автор описывает так: «Жулька также принадлежала к очень распространенной породе маленьких собак, тех тонконогих собачек с гладкой черной шерстью и желтыми подпалинами над бровями и на груди, которых так любят отставные чиновницы. Основной чертой ее характера была деликатная, почти застенчивая вежливость. 3)Появление бешеной собаки во дворе является завязкой этого произведения. В развитии действий описывается как Барбос наблюдал за этим: «Барбос видел ее со своего подоконника, но, вместо того чтобы, по обыкновению, кинуться в бой, он только дрожал всем телом и жалобно повизгивал». 4) страдания Барбоса: «Когда Барбоса позвали, он повиновался и, выйдя из сарая, лег около дверей на земле. Он уже, больше не волновался и не выл, а лишь изредка поднимал голову и как будто бы прислушивался к тому, что делается в сарае. Часа через два он опять завыл, но так громко и так выразительно, что кучер должен был достать ключи и отворить двери. Жулька лежала неподвижно на боку. Она издохла...».
1 б 2б 3в 4а 5а 6в 7б 8а
9 Щоб їм розважитись, веселий гурт матросів Серед нестримних вод розбурханих морів Безпечно ловить птиць, величних альбатросів, Що люблять пролітати слідами кораблів
Альбатрос - величний птах, володар морських просторів, що супроводжував кораблі. А на палубі він мав вигляд безпорадного птаха.
На палубу несуть ясних висот владику. І сумлінно тягне він приборкане крило, Що втратило свою колишню міць велику, Мов серед буйних вод поламане весло
Поступово образ альбатроса переріс у романтичний образ - символ поета і його долі у людському вирі життя.
Поет подібний теж до владаря блакиті, Що серед хмар, мов блискавка в імлі. Але, мов у тюрмі, в юрбі несамовитій Він крила велетня волочить по землі.
Поет не знаходив розуміння серед людей і тому не міг злетіти думкою.
Композиційна єдність твору досягла за до центрального образу альбатроса, що став образом-символом. Тому і протиставлені тут реальний і символічний план вираження: альбатрос і матроси, поет і юрба. З образом альбатроса пов'язане все піднесене, він у центрі уваги, автор захоплювався ним і висловив йому співчуття .
10 - Декаданс (від франц. decadence — занепад, розклад) — узагальнена назва кризового світосприйняття, що виявилося в літературі, мистецтві, культурі. Песимістичні настрої, характерні для другої половини XIX — початку XX ст., були пов’язані з дефіцитом духовності у прагматичному буржуазному суспільстві та передчуттям соціоісторичних катастроф — революцій, масштабних війн, що спіткали людство на початку XX ст.
11 - “Альбатрос” аналіз Рік написання – 1842 Цикл – “Сплін та ідеал” Тема: Показ людини, яка відрізняється від суспільства. Поет – мішень в суспільстві в яке всі хочуть потрапити Ідея: Поет доносить до читача, як суспільство ставитися до людини (особливої) Художні засоби “Альбатрос” Епітет “крилатий велетень”, великі білі крила, розбитого, немічний, прекрасний Символи у вірші “Альбатрос” Альбатрос, тобто сам поет – це світ прекрасного, добра. Моряки – зло, символ людства, яке пливе на своєму судні у безмежжі всесвіту. Море – символізує життя; корабель, човен – людську долю; грім, гроза, блискавка – життєві негаразди. В «Альбатросі» стверджується божественна сила мистецтва, з найбільшою повнотою втілена у постаті поета. Автор оспівує душу, що прагне високого ідеалу, краси. У поета, як у альбатроса, “міць велика”, але його намагаються приборкати. Він не може протистояти суспільству, як птиця натовпу матросів. Натовп не розуміє його. І тут зло перемагає добро. Але прекрасне завжди вище за потворне, навіть коли гине. Мистецтво та особистість вищі за натовп. Очевидно, мрії альбатроса залишаться “сумними думками” поета. Надії немає: серед всіх присутніх не виявилося нікого, хто б зупинив дурні розваги або хоча б засудив їх. Таке суспільство ніколи не буде ідеальним, та й не хоче воно прагнути до цього. Чітко простежується схожість долі птиці і долі поета. Це сильний птах з великими крилами, він може підніматися високо і довго триматися в небі. Альбатроса можна назвати мандрівником, який знаходиться у важких і небезпечних мандрах, адже він літає над розбурханим морем. Читаючи поезію Шарля Бодлера, в багатьох віршах відчувається смуток і якась безвихідь, ці почуття часто супроводжували поета в його житті. Він мріяв про світле і прекрасне, але романтична мрія так і залишилася для нього недосяжною.
2)Необычную внешность Барбоса автор описывает так: «Барбос был невелик ростом, но приземист и широкогруд. Благодаря длинной, чуть-чуть вьющейся шерсти в нем замечалось отдаленное сходство с белым пуделем, но только с пуделем, к которому никогда не прикасались ни мыло, ни гребень, ни ножницы. Летом он постоянно с головы до конца хвоста бывал унизан колючими "репяхами", осенью же клоки шерсти на его ногах, животе, извалявшись в грязи и потом, высохнув, превращались в сотни коричневых, болтающихся сталактитов. Уши Барбоса вечно носили на себе следы "боевых схваток", а в особенно горячие периоды собачьего флирта прямо-таки превращались в причудливые фестоны».Жульку, имеющую обычную внешность маленьких дворовых собачек, автор описывает так: «Жулька также принадлежала к очень распространенной породе маленьких собак, тех тонконогих собачек с гладкой черной шерстью и желтыми подпалинами над бровями и на груди, которых так любят отставные чиновницы. Основной чертой ее характера была деликатная, почти застенчивая вежливость.
3)Появление бешеной собаки во дворе является завязкой этого произведения. В развитии действий описывается как Барбос наблюдал за этим: «Барбос видел ее со своего подоконника, но, вместо того чтобы, по обыкновению, кинуться в бой, он только дрожал всем телом и жалобно повизгивал».
4) страдания Барбоса: «Когда Барбоса позвали, он повиновался и, выйдя из сарая, лег около дверей на земле. Он уже, больше не волновался и не выл, а лишь изредка поднимал голову и как будто бы прислушивался к тому, что делается в сарае. Часа через два он опять завыл, но так громко и так выразительно, что кучер должен был достать ключи и отворить двери. Жулька лежала неподвижно на боку. Она издохла...».