Дажьбог упоминается в украинских народных песнях. В песне говорится, что Дажьбог послал раннюю пташку соловья запереть зиму и отомкнуть лето: Ой, соловейку, ти ранній пташку, Ой чого так рано із вир'їчка вийшов? Не сам же я вийшов, Дажбог мене вислав — З правої ручейки — літо відмикати, З лівої ручейки — зиму замикати...
Он являлся Богом плодородия и солнечного света, и живительной силы, соотносимый с Гелиосом, дед славян. В древнерусской культуре часто находили коньков или уткоконей. Есть предположение, что этот символ знаменует собой движение солнца конь в дневное время, а в ночное время уточка. Такое сопоставление не точно, но археологические находки относятся к периоду «правления» Дажьбога, что и допускает возможность данного сравнения. Коней с движением солнца можно найти у А.Н. Афанасьева, где он в «Поэтических воззрениях славян на природу» пишет: «У сербов есть предание о золотой колеснице и белых, ретивых конях Cолнца; по словам польской сказки, Солнце ездит в алмазной двухколесной повозке, на двенадцати сивках-златогривках; хорутане представляют Солнце вечно юным воином, который разъезжает по небу на одноколке, запряженной двумя большими белыми конями(…)».
Сохранились посвященные Даждьбогу фрагменты древних текстов. Вот один из них: "По умертви же Сварога (Гефеста), править стал сын его именем Солнце, коего нарицают Дажбогом." Это сообщает Ипатьевская летопись, за 1144г.
Загадок не нашел. похоже их знают только почитатели Даждьбога)
Доля «маленької людини» безвихідна. Він не може, не має сил піднятися над обставинами життя. І лише після смерті з соціальної жертви Акакій Акакійович перетворюється на соціального месника. У мертвій тиші петербурзької ночі він зриває шинелі з чиновників, не визнаючи бюрократичної різниці в чинах і діючи як за Калінкіна мостом (в бідній частині столиці), так і в багатій частині міста. Але недарма розповідь про «посмертне існування» Акакія Акакійовича в рівній мірі виконаний жаху і комізму, фантастичного правдоподібності й глузливо поданої неправдоподібність. Справжнього виходу з глухого кута автор не бачить. Адже соціальне нікчемність веде до нікчемності самої особистості. У Акакія Акакійовича не було ніяких прагнень і пристрастей, крім пристрасті до безглуздого переписування департаментських паперів, крім любові до мертвим буквах. Ні сім'ї, ні відпочинку, ні розваг. Життєва катастрофа героя визначена як бюрократично-знеособленим, байдужим соціальним устроєм, так і релігійної порожнечею дійсності, якій належить Акакій Акакійович. Гоголь переконує читачів, що дика несправедливість, царююча в житті, здатна викликати невдоволення, протест навіть самого найтихішого, смиренно бідолахи. Заляканий, забутий Башмачкін, тільки й міг проявити своє невдоволення значними особами, грубо його принижує і ображає, лише в стані безпам'ятства, в маренні. Але Гоголь, будучи на стороні Башмачкіна, захищаючи його, здійснює цей протест у фантастичному продовженні повісті.
Тема «маленької», безправну людину, ідеї соціального гуманізму і протесту, так голосно прозвучали в повісті «Шинель», зробили її етапним твором російської літератури. Вона стала прапором, маніфестом натуральної школи, відкрила собою низку творів про принижених та ображених.
Дажьбог упоминается в украинских народных песнях. В песне говорится, что Дажьбог послал раннюю пташку соловья запереть зиму и отомкнуть лето:
Ой, соловейку, ти ранній пташку,
Ой чого так рано із вир'їчка вийшов?
Не сам же я вийшов, Дажбог мене вислав —
З правої ручейки — літо відмикати,
З лівої ручейки — зиму замикати...
Он являлся Богом плодородия и солнечного света, и живительной силы, соотносимый с Гелиосом, дед славян. В древнерусской культуре часто находили коньков или уткоконей. Есть предположение, что этот символ знаменует собой движение солнца конь в дневное время, а в ночное время уточка. Такое сопоставление не точно, но археологические находки относятся к периоду «правления» Дажьбога, что и допускает возможность данного сравнения. Коней с движением солнца можно найти у А.Н. Афанасьева, где он в «Поэтических воззрениях славян на природу» пишет: «У сербов есть предание о золотой колеснице и белых, ретивых конях Cолнца; по словам польской сказки, Солнце ездит в алмазной двухколесной повозке, на двенадцати сивках-златогривках; хорутане представляют Солнце вечно юным воином, который разъезжает по небу на одноколке, запряженной двумя большими белыми конями(…)».
Сохранились посвященные Даждьбогу фрагменты древних текстов. Вот один из них: "По умертви же Сварога (Гефеста), править стал сын его именем Солнце, коего нарицают Дажбогом." Это сообщает Ипатьевская летопись, за 1144г.
Загадок не нашел. похоже их знают только почитатели Даждьбога)
Доля «маленької людини» безвихідна. Він не може, не має сил піднятися над обставинами життя. І лише після смерті з соціальної жертви Акакій Акакійович перетворюється на соціального месника. У мертвій тиші петербурзької ночі він зриває шинелі з чиновників, не визнаючи бюрократичної різниці в чинах і діючи як за Калінкіна мостом (в бідній частині столиці), так і в багатій частині міста.
Але недарма розповідь про «посмертне існування» Акакія Акакійовича в рівній мірі виконаний жаху і комізму, фантастичного правдоподібності й глузливо поданої неправдоподібність. Справжнього виходу з глухого кута автор не бачить. Адже соціальне нікчемність веде до нікчемності самої особистості. У Акакія Акакійовича не було ніяких прагнень і пристрастей, крім пристрасті до безглуздого переписування департаментських паперів, крім любові до мертвим буквах. Ні сім'ї, ні відпочинку, ні розваг.
Життєва катастрофа героя визначена як бюрократично-знеособленим, байдужим соціальним устроєм, так і релігійної порожнечею дійсності, якій належить Акакій Акакійович. Гоголь переконує читачів, що дика несправедливість, царююча в житті, здатна викликати невдоволення, протест навіть самого найтихішого, смиренно бідолахи.
Заляканий, забутий Башмачкін, тільки й міг проявити своє невдоволення значними особами, грубо його принижує і ображає, лише в стані безпам'ятства, в маренні. Але Гоголь, будучи на стороні Башмачкіна, захищаючи його, здійснює цей протест у фантастичному продовженні повісті.
Тема «маленької», безправну людину, ідеї соціального гуманізму і протесту, так голосно прозвучали в повісті «Шинель», зробили її етапним твором російської літератури. Вона стала прапором, маніфестом натуральної школи, відкрила собою низку творів про принижених та ображених.