Молоде покоління, сьогодні я звиртаюся до вас. до людей, які можуть все, але не хочуть. не багато хто пізнав гіркого позбавлення, тим більше, таких як позбавлення слуху, нюху, здатності пересуватися й тим більше втрата зору. я з дитинства знав один світ, спокійний та надійний. знав тепло сім'ї та добре дружнє відношення евеліни. неможливість побачити колір, зовнішній вигляд предметів, красу навколишнього світу, природи. я мав змогу тільки уявляти це все. в очах моїх завжди панувала темрява. мені так хотілося хоча б на хвилину побачити все, що оточує мене. але людина має іти дізнаватися цього світла: навіть тоді коли руйнується остайня надія. бережіть все, що маєте і радійте кожній хвилині свого життя вона ідеальна.
Володимир короленко в своїй повісті «сліпий музикант» намагається розкрити перед читачем горе людини, що народився сліпим. він хоче показати нам, як важко людині, яка народилася сліпою, знайти своє призначення в житті. петро представляє весь світ у звуках і відчуттях. він представляє деякі зовсім незнайомі йому поняття в звуках. але в той же час, ці ж звуки сиплються на нього з усіх боків, не відпочинку. іноді він навіть не може витримати напору емоцій. кожен новий звук зачіпав у душі петра як би окрему струнку. а якщо торкнутися відразу всі струнки, то механізм розбудовується. так було, коли він вперше вийшов на весняну природу. після цього він кілька днів був у маренні. сприймаючи кожен звук окремо, він міг скласти мелодію. а, почувши чудову гру конюха іохима і своєї мами, у нього з’явилося потяг до музики. музика — ось спосіб висловити емоції, що переповнюють його з усіх сторін. дядько максим і його сестра, мама петра, їй знайти себе в житті. та петро не без їх розуміє своє призначення. дівчинка евеліна, майбутня дружина петра, зрозуміла його і йому своєю любов’ю, ласкою, чуйністю і співчуттям. петро «носився» зі своїм горем, не знаючи і не розуміючи свого призначення в житті, однак після зустрічі з убогим і волоцюгами він розуміє, що він живе в достатку. а жебраки хоч і зрячі, але вони сидять на морозі заради копійок. це дві сюжетні лінії, без яких розповідь втратило б свій сенс. без співчуття до інших петро не зрозумів би, що він не один нещасний в цьому світі. просто є різні сторони нещасть. повість закінчується концертом, який відзначає кінець юнацтва в життя сліпого музиканта. а що виховав його дядько максим каже собі: «так він прозрів…і зуміє нагадати щасливим про нещасні.»
