Повість “Простак“ була написана Вольтером у 1767 р. Дія повісті "Простак" повністю розгорталася у Франції, хоча головний герой — індіанець з племені гуронів, який за збігом обставин опинився на території Європи.Незважаючи на доволі примітивну композиційну побудову та стриманий виклад думок, протягом твору наскрізно простежувалася його сатирична спрямованість. Найголовніші риси головного героя – здоровий глузд і відвертість. Простак робить вчинки, які прийнятні з погляду природи, але суперечать моралі французького суспільства, представники якого вважають його досить дивним і навіть небезпечним. Чим глибше Простак знайомиться з французькою дійсністю, тим драматичнішим стає його конфлікт з нею. Поступово він розуміє, що навіть Біблію, джерело мудрості й добра, використовують як виправдання брехні, лицемірства, фарисейства, релігійних конфліктів. Чиста душа Простака, не позначена тавром лицемірства, прагне гармонії з собою та людьми, опирається фальші людських стосунків, тоді як інші й не помічають її. Ідейний зміст повісті Вольтера – згубний вплив суспільства на “природну людину”, що і зумовило складність, багатогранність образу Простака, який протистоїть цивілізації, а не захоплюється нею. Головна суперечність твору: "Природна людина" — "штучна" людина (продукт цивілізації). В центрі уваги ті риси французького життя, які, на думку письменника, суперечили здоровому глузду, природному єству людини: "Його розум, не викривлений помилками, зберіг усю свою природну прямизну. Він бачив речі такими, якими вони насправді є, між тим як ми, під впливом засвоєних у дитинстві поглядів, бачимо їх скрізь і завжди такими, якими вони ніколи не бувають". Природний розум вищий від здорового глузду, набутого в умовах цивілізації, бо остання наскрізь отруєна забобонами. В основі комічного у творі лежала саме невідповідність суджень природного глузду і загальнопоширених суспільних звичаїв (забобонів). Головна сюжетна лінія — історія кохання Простака і юної вродливої Сент-Ів. Спочатку події відбувалися в Нижній Бретані, в пріораті Гірської богоматері. Своїми наївними, але влучними судженнями Гурон, сам того не знаючи, викривав різноманітні суспільні забобони і нісенітниці, зокрема поведінку людей, що заснована на буквальному розумінні релігійних приписів. У другій половині твору Простак, відзначившись у битві з англійцями, що напали на узбережжя, вирушив в Париж за заслуженою нагородою, а заодно за дозволом одружитися з коханою Сент-Ів. Проте "природний розум" не міг знайти спільної мови ні з "державним розумом", ані з "конфесійним розумом".Всі можновладці, до яких звертався Простак, а за ним і Сент-Ів, — це духовні особи; люди, що оточували героїв, говорили майже виключно на релігійні теми і дивилися на світ крізь призму конфесійності. Все суспільство розподілене на ворогуючі релігійні групи. Тут релігійність постала швидше не як забобон, а як прагматична, егоїстична позиція, що вела до особистого збагачення.Вольтер прагнув показати, що релігійність не надає французькому суспільству ніякого ладу, не робить його моральнішим і щасливішим.Твір відобразив атмосферу тих років, коли в більшості католицьких монархій почали забороняти діяльність єзуїтів, аж поки рішенням папи Климента XIV орден не був розпущений зовсім. Поблажливіше Вольтер ставився до янсеністів, до яких належить у повісті вчений в'язень Гордон. Іронічно звучало те, що саме у в'язниці, подалі від наукових осередків цивілізації, під керівництвом опального єретика, гурон здобув свої ґрунтовні знання про світ.Співчутливо згадували Вольтер і про гугенотів. Луї XIV, розірвавши "Нантський едикт", прирік на вигнання тисячі працьовитих і розумних людей, "силу-силенну рук, які могли б служити йому". Оскільки на переконання письменника, природний розум мав перемогти, наприкінці твору янсеніст Гордон "відмовився від своїх суворих переконань і став справжньою людиною". Повість закінчилася трагічно для її героїв. Маленька людина виявилася цілком беззахисною перед свавіллям можновладців. Всі її "природні почуття" - доброчесність, сердечність, віра в справедливість — безжально розтоптані державною машиною.
ЧАЦКИЙ И МОЛЧАЛИН И.А. Гончаров писал, что в комедии "главная роль, конечно роль Чацкого, без которой не было бы комедии, а была бы картина нравов". В образе Чацкого Грибоедов впервые в русской литературе во весь рост показал "нового" человека, воодушевленного возвышенными идеями, поднимающего бунт против реакционного общества в защиту свободы, гуманности, ума и культуры человека, пытливо ищущего новые, более совершенные формы жизни, воспитывающего
в себе новую мораль, вырабатывающего новый взгляд на мир и на человеческие отношения. Это - образ смелого и непримиримого борца за дело, за идеи, за правду, остро столкнувшегося с обществом реакционеров и крепостников, оболганного и оскорбленного этим обществом, но не смирившегося перед ним. В этой комедии образ Молчалина является полной противоположностью образа Чацкого. Если Чацкий - сын знатного московского дворянина и воспитывался он в его доме, то
Молчалин - человек более низкого происхождения. Молчалин обладает многими деловыми качествами, достаточно образован. Основные качества его натуры - низость, подлость, которые он умело скрывает. Чацкий напрасно недооценивал Молчалина. Его безмолвие отнюдь не глупость. Он бессловесен только потому, что он "в небольших чинах". Не случайно Белинский писал, что "Молчалин дьявольски умен, когда дело касается его личной выгоды"
. Столкновение между Чацким и Молчалиным - это конфликт между носителями противоположных качеств дворянской молодежи того времени. Фамусову и Молчалину их ум приносит лишь выгоду. Чацкий страдает от своего свободолюбивого ума. Не случайно фамусовское общество объявляет Чацкого безумным. Молчалин не терпит фиаско в глазах Фамусова. Он "мастер услужить", найдет себе нового покровителя.
Дія повісті "Простак" повністю розгорталася у Франції, хоча головний герой — індіанець з племені гуронів, який за збігом обставин опинився на території Європи.Незважаючи на доволі примітивну композиційну побудову та стриманий виклад думок, протягом твору наскрізно простежувалася його сатирична спрямованість.
Найголовніші риси головного героя – здоровий глузд і відвертість. Простак робить вчинки, які прийнятні з погляду природи, але суперечать моралі французького суспільства, представники якого вважають його досить дивним і навіть небезпечним. Чим глибше Простак знайомиться з французькою дійсністю, тим драматичнішим стає його конфлікт з нею. Поступово він розуміє, що навіть Біблію, джерело мудрості й добра, використовують як виправдання брехні, лицемірства, фарисейства, релігійних конфліктів. Чиста душа Простака, не позначена тавром лицемірства, прагне гармонії з собою та людьми, опирається фальші людських стосунків, тоді як інші й не помічають її.
Ідейний зміст повісті Вольтера – згубний вплив суспільства на “природну людину”, що і зумовило складність, багатогранність образу Простака, який протистоїть цивілізації, а не захоплюється нею.
Головна суперечність твору: "Природна людина" — "штучна" людина (продукт цивілізації). В центрі уваги ті риси французького життя, які, на думку письменника, суперечили здоровому глузду, природному єству людини: "Його розум, не викривлений помилками, зберіг усю свою природну прямизну. Він бачив речі такими, якими вони насправді є, між тим як ми, під впливом засвоєних у дитинстві поглядів, бачимо їх скрізь і завжди такими, якими вони ніколи не бувають". Природний розум вищий від здорового глузду, набутого в умовах цивілізації, бо остання наскрізь отруєна забобонами. В основі комічного у творі лежала саме невідповідність суджень природного глузду і загальнопоширених суспільних звичаїв (забобонів).
Головна сюжетна лінія — історія кохання Простака і юної вродливої Сент-Ів.
Спочатку події відбувалися в Нижній Бретані, в пріораті Гірської богоматері. Своїми наївними, але влучними судженнями Гурон, сам того не знаючи, викривав різноманітні суспільні забобони і нісенітниці, зокрема поведінку людей, що заснована на буквальному розумінні релігійних приписів.
У другій половині твору Простак, відзначившись у битві з англійцями, що напали на узбережжя, вирушив в Париж за заслуженою нагородою, а заодно за дозволом одружитися з коханою Сент-Ів. Проте "природний розум" не міг знайти спільної мови ні з "державним розумом", ані з "конфесійним розумом".Всі можновладці, до яких звертався Простак, а за ним і Сент-Ів, — це духовні особи; люди, що оточували героїв, говорили майже виключно на релігійні теми і дивилися на світ крізь призму конфесійності. Все суспільство розподілене на ворогуючі релігійні групи. Тут релігійність постала швидше не як забобон, а як прагматична, егоїстична позиція, що вела до особистого збагачення.Вольтер прагнув показати, що релігійність не надає французькому суспільству ніякого ладу, не робить його моральнішим і щасливішим.Твір відобразив атмосферу тих років, коли в більшості католицьких монархій почали забороняти діяльність єзуїтів, аж поки рішенням папи Климента XIV орден не був розпущений зовсім. Поблажливіше Вольтер ставився до янсеністів, до яких належить у повісті вчений в'язень Гордон. Іронічно звучало те, що саме у в'язниці, подалі від наукових осередків цивілізації, під керівництвом опального єретика, гурон здобув свої ґрунтовні знання про світ.Співчутливо згадували Вольтер і про гугенотів. Луї XIV, розірвавши "Нантський едикт", прирік на вигнання тисячі працьовитих і розумних людей, "силу-силенну рук, які могли б служити йому". Оскільки на переконання письменника, природний розум мав перемогти, наприкінці твору янсеніст Гордон "відмовився від своїх суворих переконань і став справжньою людиною". Повість закінчилася трагічно для її героїв. Маленька людина виявилася цілком беззахисною перед свавіллям можновладців. Всі її "природні почуття" - доброчесність, сердечність, віра в справедливість — безжально розтоптані державною машиною.
в себе новую мораль, вырабатывающего новый взгляд на мир и на человеческие отношения. Это - образ смелого и непримиримого борца за дело, за идеи, за правду, остро столкнувшегося с обществом реакционеров и крепостников, оболганного и оскорбленного этим обществом, но не смирившегося перед ним. В этой комедии образ Молчалина является полной противоположностью образа Чацкого. Если Чацкий - сын знатного московского дворянина и воспитывался он в его доме, то
Молчалин - человек более низкого происхождения. Молчалин обладает многими деловыми качествами, достаточно образован. Основные качества его натуры - низость, подлость, которые он умело скрывает. Чацкий напрасно недооценивал Молчалина. Его безмолвие отнюдь не глупость. Он бессловесен только потому, что он "в небольших чинах". Не случайно Белинский писал, что "Молчалин дьявольски умен, когда дело касается его личной выгоды"
. Столкновение между Чацким и Молчалиным - это конфликт между носителями противоположных качеств дворянской молодежи того времени. Фамусову и Молчалину их ум приносит лишь выгоду. Чацкий страдает от своего свободолюбивого ума. Не случайно фамусовское общество объявляет Чацкого безумным. Молчалин не терпит фиаско в глазах Фамусова. Он "мастер услужить", найдет себе нового покровителя.