80 ! почему хорошее дело захватил и потянул к себе алешу? "детство"только не вот этими словами: "потому что когда ты сделал человеку доброе дело, а он тебя ,(например: дал денег,сказал доброе слово)то человеку который это сделал станет приятно и будет продолжать это делать".если так напишете-удалю решение
Голубое и зелёное... Это наш мир, мы в нём живём. А если мы в нём живём, значит мы зависим от него. Голубое - это небо, много людей не понимает о том на сколько оно слабое... Они ездят на машинах, строят заводы, и еще много чего делают, что плохо отражается на озоновом слое нашей планеты. Зелёное - это деревья, трава, кусты, и я бы взял сюда и животных, т.к. животные без Зелёного существовать не могут, а так же и зелёное без них. Люди этого тоже не понимают. Они уничтожают редкие виды животных и растений, даже не задумываясь о последствиях. Голубое и Зелёное это два наших лучших друга и защитника, давайте береч их!
Пам’ять серця про грізну війну
Слово «Війна» завжди викликає у мене асоціації з кровопролиттям, стражданнями, холодом та голодом. Друга світова війна, в якій брала участь 61 країна, а це приблизно 80 відсотків всього населення Землі, мала величезний вплив на долю людства. Воєнні дії відбувалися впродовж 40 місяців на територіях 40 країн. Усього було мобілізовано 110 мільйонів чоловік по всьому світу. За весь період війни людські втрати досягли 50-55 мільйонів чоловік, з них на фронтах загинуло 27 мільйонів людей.
Війна в пам’яті тих, кому довелося її пережити назавжди залишиться тяжким спогадом. Багато книжок написано про цей тяжкий період історії. Моїм головним джерелом інформації про події того часу служать телепередачі, фільми та книжки, а не розповіді моїх близьких, які на власні очі бачили війну.
Мій прадід, наприклад, пройшовши всю війну і отримавши два поранення, ніколи не любив розповідати мені про те, що йому довелося пережити.
Перед святом Дня Перемоги мій прадід діставав свою фронтову шинель з безліччю медалей. Він завжди мовчки, зі сльозами на очах дивився на свої нагороди. По його обличчю можна було здогадатися, де були його думки. Інколи прадід починав розповідати якусь фронтову історію, але обривав свою розповідь на половині і ніколи вже її не продовжував. Я часто замислювався, чому він не розповідає мені про свої подвиги, про своїх бойових товаришів, про поранення. Напевно тому, що він прагне назавжди позбутися тих тяжких спогадів. Спогади про війну, це також спогади про загибель фронтових товаришів, про страждання дітей, про голод та холод. Тільки тепер я розумію, що ці спогади були для нього дуже важкими.
Я низько вклоняю голову перед подвигами людей. Світла вам п’ямять та низький уклін!