9. Установіть відповідність між висловом на героем, якому він належить 1. «Я - не вшлов, я приятель вашого чоловіка, А старий дідусь («Казка про я Ян») І мене за до вас у гості», Б пастушок («Казка про яян») 2. «Це цього не вистачало, щоб на подвір'ї В жінка рибалки («Говоркша
Запитавши, у себе, що таке справжня
краса, кожен подумає про щось
своє, намалює у себе в уяві свою
картину. Для когось краса - це лише
зовнішність, а для когось -внутрішній
світ людини, такий глибокий та
чаруючий. Взагалі, в нашому житті
краса скрізь, потрібно лише навчитися
бачити. Та не кожен може відкрити
це в собі, бо лише краса власної душі,
а це і доброта, і любовь до життя, і
відкритість, може показати чаріний світ
навколо. Спробуйте стати добрішим
і тоді краса світу відкриється для
вас, внутрішня краса кожної людини
більше не буде загадкою. Чарівність
навколо потрібно плекати та захищати,
бо те що для тебе є дорогим для
когось просто ніщо. Будь уважним до
краси власної душі, розвивай її, та й
ніколи не руйнуй красу навколо.
Зовнішність Івана Мазепи майже не деталізована. Скупий портрет гетьмана Байрон подає у контрастному зіставленні рис, які співвідносять молоді і старі роки гетьмана. В молодості – він «юнак – красень», «веселий і стрункий», «в дні юнацтва золоті» – непереможений жодним вельможою, жодним із мужів чи хлопців. – А тепер, «коли вже сімдесятий» – у нього вигляд» такий, що «не годні …родичі пізнать». Байрон приділяє більше уваги внутрішньому, психологічному портрету героя. Тут також використовується прийом контрасту. В молодості Мазепа – веселий, тепер, коли йому за сімдесят, і він щойно разом із Карлом і лицарями – воїнами отримав поразку під Полтавою, він похмурий. Іноді його тішить надійний вірний помічник – його кінь. Але більше він у зажурі. В його характеристиці поет підкреслює міць, славний життєвий досвід.. Але найбільшої романтичності досягає Байрон, коли змальовує здатність Мазепи кохати. Мазепа Байрона –– це не тільки відважний лицар, але й «щасливий панич із ніжним серцем».8 Мазепа постає самітником – «один супроти всіх». Доля явно не на його боці, тому він «скорився долі». Він страждає, терпить фізичні муки. Але Мазепа ні за що не шкодує. «Терезина судьба» йому теж невідома – це, мабуть, підсилює його біль. Він не чекає пощади від кривдників. Навпаки, він прагне помсти. Мов скажений, дикий кінь мчить його полем «швидше блиску, грому» – «так би й водопад не зміг». Знесилений кінь падає, але герой, прикручений «тугим ремінням» до його спини, порвати пута не зміг, він залишався прив’язаним до трупа коня, і «туге реміння» продовжувало «завдавати мук». Мазепа у цьому епізоді – людина незламної волі, вільнолюбний бунтар із страдницькою душею. До самого кінця жахливої подорожі Мазепа зберігає самовладання. Він залишається сильною особистістю і саме завдяки цьому стає гетьманом України. І хоч він не зміг змінити хід історичних подій (поразка шведів), та він зберіг свою гідність і честь. Розкриттю образу Мазепи сприяє яскрава символіка твору. Картини «дикої» природи підкреслюють незвичайність образу героя, його винятковий характер. Бурхливі потоки, вітри, хвилі уособлюють пристрасті, що охопили серце Мазепи. Вороння символізує смерть, а схід сонця – надію на повернення життя. Серед усіх символів вирізняється образ коня. Взагалі коні посідають значне місце у творі. У романтичній літературі – це символ вдачі, людської долі. Мазепа та його кінь – наче одне ціле. Під час відпочинку старий гетьман спершу подбав про коня. Кінь – вірний товариш Мазепи, і той виявляє турботу про нього, бо він ніколи не зрадить, служить йому впродовж років. Гетьман ставиться до коня, як до розумної істоти, що свідчить про глибоке природне начало у його душі, тісний зв’язок і спорідненість із природою