А. М. Горький. «Детство»
Дайте краткие письменные ответы на следующие во ответы должны быть предложениями, а не отдельным словом или словосочетанием)
1 глава.
1. Найдите портреты бабушки, матери, деда и других членов семьи. Какие детали портретов говорят о характере этих людей?
2. Почему бабушка стала для Алёши самым «дорогим человеком»?
3. Почему Алёше «и взрослые и дети — все не понравились»?
2 глава
4. Почему была «обильна жестокостью тёмная жизнь „неумного племени“»?
5. Почему в семье Кашириных жестоко наказывали детей? Почему об этом вспоминает М. Горький?
6. Какое чувство вызывает история с напёрстком? Какие черты характера героев она выявляет?
7. Был ли он виноват в истории со скатертью?
8. Какое чувство вызывает сцена порки Саши и Алёши: жалость, протест, негодование, смирение и др.?
9. «Дни нездоровья были для меня большими днями жизни»: как понять эти слова?
10. С какой стороны Алёша увидел деда в разговоре с ним?
3 глава
11. Что подчёркивает автор в характере Цыганка?
12. Почему его любил Алёша?
4 глава
13. Какие изобразительно-выразительные средства и с какой целью использует автор, описывая начало пожара?
14. Каково поведение бабушки на пожаре? Приведите примеры. Дайте оценку её поступкам.
7 глава
15. Как Алёшу характеризует его отношение к нищему мастеру Григорию?
8 глава
16. Как появился в доме Кашириных Хорошее Дело? Предположите, чем он занимался. Почему его не любили в доме деда?
17. Какие жизненные советы дал Алёше Хорошее Дело?
18. Почему Алёша отнёс Хорошее Дело к числу «лучших людей» родной страны?
12, 13 главы.
19. Почему, несмотря на жестокость и несправедливость в семье Кашириных, Алёша хорошо учился и старался бабушке? Как это его характеризует?
20. Почему М. Горький, изображая «свинцовые мерзости дикой русской жизни», противопоставляет им лучшие качества и творческие силы народа?
“На його портретах, що збереглися, бачимо людину з обличчям енергійним та виразним, з високим чолом, з відкинутим назад волоссям, з правильною дугоподібною лінією брів. Орлиний ніс з тонкими рухливими ніздрями, витончена звивиста лінія губ, огняні, проникливі, широко відкриті очі з легким відтінком іронії у погляді – все це різке, виразне і свідчить пре натуру пряму та цілісну, людину діяльну та позитивну, що не має нічого спільного з мрійником”
Про “Дон Юхота”, створеного великим Сервантесом, ми знали до того, як прочитали. Довготелесий Дон Кіхот, його опецькуватий зброєносець Санчс Панса, худорлявий Росинант такими живими постають Б нашій уяві, наче ми самі були учасниками дивовижних подій. Минають століття, а твір не старіє, змушує людей сміятися і сумувати, розмірковуючи над пригодами дивного рицаря і його вірного зброєносця. Кожне поколінню людей, кожна нова школа мистецтва шукають і знаходят; в романі Сервантеса щось близьке і черпають із ньог., думки, образи, почуття.
До сьогодні збереглися 8 примірників “Дон Кіхота” 1610 року видання. Саме воно визнано першим. Деякі документи переконують в існуванні видання роману Сервантеса 1604 року.
Рицарські романи давали читачеві змогу забути про ницу дійсність, згадати про гордий іспанський дух. Тому рицарські романи були надзвичайно популярними в країні. Та з часом цей жанр роману виродився. Сервантес зі сторінок свого твору запевняє читачів, що “Дон Кіхот” – спроба висміяти рицарський роман. Чи вичерпується цим сутність роману?
Сучасники Сервантеса були переконані, що він написав “Дон Кіхота” для того, щоб висміяти рицарські романи і назавжди відбити у своїх земляків бажання їх читати. У “Дон Кіхоті” читачами рицарських романів є більшість персонажів роману, майже всі, з ким доля зводить Рицаря Сумного Образу, починаючи з погоничів і закінчуючи родиною герцога. Причому кожен знаходить у цих романах те, що саме йому до серця, що близьке саме його душі – хтось героїчні подвиги, а хтось любовні пригоди. Дружина господаря постоялого двору любить рицарські романи вже за те, що, читаючи їх, чоловік забуває з нею сваритися. Російський дослідник В. Є. Багно зазначає: “Сервантес виступив не стільки проти рицарських романів як таких, скільки проти бездарних письменників, безглуз-достей і перебільшень масового читання, яке заполонило в XVI столітті іспанський книжковий ринок, основну масу якого становили епігонські рицарські романи”.
Роман “Дон Кіхот”, розпочатий як пародія на рицарські романи, переростає в трагікомічний епос іспанського життя. Дія перенесена у сучасну письменникові Іспанію. Вчинки героя викликають у читача сміх, але сміх з гіркотою: Дон Кіхот щиро хоче допомагати людям, але його до тільки шкодить їм за умов ницої дійсності.
Сервантес не ставив собі за мету поглумитися над рицарським романом. Він бачив у образах рицарів високі якості. Та розумів, що дійсність несумісна з рицарським благородством і честю. Адже і сам він постраждав у житті не через жорстокість, підлість чи підступність, а через свою цілеспрямованість, чесність, талановитість. Полон, тюремна камера, бідність… Ці випробування випали на його долю. Всесвітня слава і визнання чекали на Сервантеса аж у XIX ст. (приблизно через 300 років після смерті!), коли його твір був заново прочитаний. Доля і справді не завжди проводить межу між трагічним і комічним.
Роман “Дон Кіхот” має тісні зв’язки з культурними надбаннями античності. Роздуми про вищу справедливість, мир, сутність таланту, свободу, вкладені Сервантесом вустаДон Кіхота, створюють образ гуманіста, наділеного рисами гармонійної людини Ренесансу.
Ставлення Сервантеса до рицарських романів було цілком ренесансним. У “Дон Кіхоті” він вступав в полеміку з тим типом рицарського роману, який тяжіє до французьких середньовічних зразків, а в “Скитаннях Персилеса і Сехісмунди” виступав за відродження античного авантюрного роману. Спираючись на елліністичну прозу, він намагався створити роман нового типу, вбачаючи в цьому єдино можливий шлях оновлення даного жанру. Не випадково він відгукувався із симпатією про ренесансний рицарський роман “Амадіс Галльський”, хоча зміст і не збігається з його поглядами на жанр.
“Дон Кіхот” не лише не знищив ідеали рицарства, благородства, а і був їм підтримкою в житті тоді, коли рицарські романи цією підтримкою бути вже не могли. Три найавторитетніші тенденції іспанської прози XVI ст. становлять стилістику “Дон Кіхота” і його поетику, що виникає із взаємодії естетичних сфер: це рицарський, шахрайський і пасторальний роман одночасно.