А.Н. Майков «Осенние листья по ветру кружат». Перед нами стихотворение Аполлона Николаевича Майкова « Осенние листья по ветру кружат». Основное настроение стихотворения
Интонация первого четверостишия
Интонация второй строфы -
Основная мысль стихотворения состоит в -
Здесь есть следующие эпитеты и сравнения -
Стихотворение нужно читать (как?)
ответ:П’єса «Синій птах» написана у період, коли М. Метерлінк від символіста до «театру смерті» прийшов до іншого бачення світу — романтичного. І сенс п’єси в тому, аби показати людству філософський сенс буття, красу сьогоденного життя і його велич. Герої Метерлінка, маленькі діти лісника Тільтіль і Мітіль, вирушають у подорож на пошуки Синього птаха, що має дати здоров’я і щастя. Що і змушує їх іти на пошуки, хоча вони й не знають точно, куди йти? Фея зуміє розбудити в них і доброту, і прагнення пізнати світ. Адже їм треба обов’язківо, навчитися бачити те, що «не на виду». І тоді виявляється, що увесь світ навколо, всі предмети мають свою душу, своє ставлення до людей. Відтак діти вирушають на пошуки не самі, а в колі друзів і недругів. Так само, як завжди життям кожна людина. Їхня подорож лежить Країною Спогадів і Палацом Ночі, садами Блаженств і Царством Майбутнього.
Діти дізнаються, що за померлих треба молитися, бо «молитися — значить згадувати». Таїнство смерті таке ж велике, як і таїнство народження. І над усім цим старий Час, якого неможливо впустити когось на Землю раніше чи пізніше. І кожен несе з собою якесь діяння — добре чи зле. Саме в цьому й полягає сенс його народження — принесенні щось світові. Де не були діти, скрізь вони бачили птахів, що здавалися синіми, але жоден не став тим Синім птахом. І тільки коли діти знову повернулися додому, найбільш схожою виявилася горлиця, що належала Тільтілю. Та й сама подорож не випадково завершується у тій самій хижці лісника, звідки вони вирушили. Тільки тепер вона здається іншою, кращою, бо іншими повернулися дітьми.
Значить головне — це готовність вирушити у похід за істиною, бажані змін, прагнення ідеалу. Саме в цьому, на думку Метерлінка, і полягає сенс життя— зрозуміти, навіщо ти прийшов у світ, який сенс у тому, що ти живеш, тому,що життя — вічне.
Моріс Метерлінк був тією людиною, яка створила символістський «театр». Ось тепер можемо говорити про пошуки щастя героями «Синього птаха». Зрозуміло, що цій феєрії передував складний творчий і духовний шлях, якщо на зміну йому, де всім керує Невідоме, тобто невидимі й невідомі фатальні сили, наміри яких таємні,невідомі. Зрештою, це була Смерть, до якої прислухалися усі особи, що лише чекали.
І ось читачеві і театру пропонується твір, у якому нема відчуття приречеті, герої якого не чекають, а діють і змінюють насамперед свій духовний світ. Через те більша частина дійових осіб є символами духовної діяльності людини, як такої або творчого начала.
Так, Душа Світла відправляється на пошуки Синього птаха щастя родини, яку б ніхто не назвав заможною, у супроводі Душ Вогню, Води, Цукру і двох створінь, які вже давно супроводжують людину на її шляху. Душі дітей не примітивні і багато що пізнали.
Чарівний діамант допомагає дітям на їхньому шляху. І той шлях — найнебезпечніший, яким проходить людина. Це шлях самовиховання. Одна за одною змінюються картини. Із злиденної хижі дроворуба ми потрапляємо до розкішних покоїв феї, аби зустрітися з надбаннями ще первісних людей — вогнем, водою, хлібом, цукром, першими свійськими тваринами. Спершу, як і слід було чекати, на шляху самопізнання ми звертаємося до наших згадок… Страшна демонстрація материнської долі бідних для мене повністю знімає ідилічний настрій картини: семеро померлих дітей один за одним виходять на кінець.
Заглиблення у подальше приводить маленьких людей до жахів і темних поривань людської, отже, і їхньої, психіки. Спіймані тут Сині птахи не витримують світла. «Ліс» особистості недалеко пішов від «лісу» природи, який намагався засудити людину, якій, проте, не під силу її перемогти. Відкриття Діаманта кладовище запевняє хлопчика й дівчинку, що смерті нема.
Проте і світло можна затьмарити — є блаженства різні за сутністю, і якщо зірвати маски, виглядають, як чудовиська. І тільки й радості Розуміти, Бачити, Не боятися, так само, як Материнська Любов, істинні. Найтрагічніші символи, мабуть, у блакитному палаці, де чекають на життя, про нього все заздалегідь, ненароджені діти…
І тому повертаємось до хижі дроворуба, так і не знайшовши Синього птаха. І щось подібне було вже тільки ще до початку його мандрів. Він передасть його дівчині-сусідці, а та не утримає Птаха щастя. Може, тому, що щастя не можна вибрати або отримати у подарунок. За ним треба йти. Даремно звертається до глядачів Тільтіль:
Ми дуже вас якщо хтось із вас його знайде, то нехай принесе до нас,він нам потрібний для того, щоб стати щасливими у майбутньому…
Предыдущие Сочинения: Проблема людських можливостей пізнання Царини Невідомого
Следующие Сочинения: Проблема морального максималізму в драмі Г. Ібсена «Ляльковий дім»
Нужна шпаргалка? Тогда сохрани - » «Синій птах» М. Метерлінка - п’єса про сенс буття . Литературные сочинения!
Объяснение:
1. Тема рассказа.
Это и тема подвига, слишком быстро прожитой (но без оглядки, в полную силу) жизни молодых ребят, ушедших на войну и сгоревших в её огне, отдавших жизнь во имя Великой Победы.
Это и тема благодарной памяти потомков о героях Великой Отечественной войны.
2. Главные герои:
А) Сам рассказчик, по роду занятий писатель, снимающий комнату в деревенском доме тёти Оли. Это он украдкой посадил семена мака на клумбу тёти Оли.
Б) Тётя Оля деревенская женщина, вдова, получившая похоронку о гибели на войне единственного сына. Она очень любит цветы и каждый год разбивает в своём саду великолепную клумбу. Но самое дорогое для неё - память о сыне Алёше. Воспоминаниями о нём она и живёт...
В) Алексей, сын тёти Оли, который погиб, спикировав на своем крошечном «ястребке» на спину тяжелого фашистского бомбардировщика. Погибшего отважного лётчика тоже можно считать героем (едва ли не самым главным), хотя о нём рассказчик и тётя Оля только говорят. Но рассказ посвящён светлой памяти Алексею и другим не вернувшимся с войны героям.
Г) маки тоже полноправные герои этого рассказа (они - олицетворение героев, погибших в годы войны)
3. Рассказ построен на приёме контраста, антитезы (сравни отношение к макам тёти Оли в начале рассказа:
- Ну, какой из маков цвет! - убежденно ответила она. - Это овощ. Его на грядках вместе с луком и огурцами сеют.
- Цветом он всего два дня бывает, - упорствовала Ольга Петровна. - Для клумбы это никак не подходит, пыхнул и сразу сгорел. А потом все лето торчит эта самая колотушка и только вид портит.
и в конце произведения:
- Да, сгорел... - вздохнула, словно по живому существу, тетя Оля. - А я как-то раньше без внимания к маку-то этому Короткая у него жизнь. Зато без оглядки, в полную силу прожита. И у людей так бывает..)
4. Основная мысль рассказа заключена в его названии - "Живое пламя". Живое пламя - это не только цветущие на клумбе маки, своими языками напоминающие огонь, в котором сгорел Алёша. Это пламя Вечного Огня - живое и неугасимое - горящее у Кремлёвской стены на могиле Неизвестного солдата. И это живое пламя никогда не погаснет. Наша задача - «... не дать погаснуть этому живому огню».
Писатель предлагает нам, читателям, жителям 21 века, задуматься о смысле жизни, чтобы прожить её ярко, не пугаясь трудностей, преодолевая непреодолимые обстоятельства. Прожить так, как прожил жизнь, пусть короткую, но яркую и героическую, сын тёти Оли - молодой лётчик Алексей. Именно такую жизнь автор называет жизнью в полную силу.
5. Смысл названия рассказа. (см. во Живое пламя - это не только цветущие на клумбе маки, своими языками напоминающие огонь, в котором сгорел Алёша. Это пламя Вечного Огня - живое и неугасимое - горящее у Кремлёвской стены на могиле Неизвестного солдата. И это живое пламя никогда не погаснет.
Название рассказа не только указывает на цвет мака, не только на очень скоротечную, как пламя, жизнь цветка, но и на такую же яркую, подобную пламенеющему маку, жизнь людей в годы войны.
6. Выразительные средства:
А) метафоры: «большим костром маков», «вспыхивали трепетно-ярким огнём», «зажжённые факелы с живыми, весело полыхающими на ветру языками пламени», «наливались густым багрянцем», «слепили своей озорной, обжигающей яркостью»;
Б) эпитеты: «полупрозрачные алые лепестки», "трепетно-ярким огнём», "утомительной дороги", "кружевную тень", "нежно-горьковатым ароматом"
В) олицетворения: маки «вдруг осыпались и погасли», "жасминовый куст ронял на письменный стол кружевную тень", "на своем крошечном "ястребке"
Г) сравнения: "А лоб у нее, точно мрамор, бел. А щеки горят, будто маков цвет".