Меня Володя Мерцалов зовут. Мне восемь лет, а брату Гришке десять. Вчера в самое Рождество случилась с нами чудесная история. А дело было так.
Послала нас маменька с Гришкой с поручением: письмо передать хозяину дома, у которого папенька наш раньше управляющим работал. Потом-то он тифом заболел и на его место другого взяли. Думали мы, может, денег немного одолжат, а там он и работу найдет. Письмо не взяли, а мне швейцар подзатыльник дал.
Пришли мы домой. Холодно в доме и есть почти нечего - вчерашний борщ только, даром что праздник. Младенец в люльке плачет, сестренка Машутка в жару лежит, без сознания. Плохи дела у нас. Машутку лечить не на что. Как бы не померла, как другая наша сестренка этой осенью. Денег нет совсем, папенька пошел милостыню просить. Может, кто и подаст пару копеек...
Едим мы с Гришкой борщ вчерашний, а сами плачем. Папенька пришел, а с ним какой-то старичок. Одет хорошо, в меховом пальто и валенках с галошами. Сразу командовать начал. И что-то в нем такое было, что все его слушались. Сразу и чай появился, и дрова, и сахар с булками. Старичок осматривает Машутку и пишет что-то. Он самым настоящим доктором оказался! Рассказал, как лечить сестренку, велел маменьке никогда не падать духом и ушел. Даже имени своего не сказал. Потом уж мы увидели, что он нам денег на лекарства оставил под чайным блюдечком, чтоб не сразу нашли.
Теперь все хорошо, Машутка выздоравливает чудесному доктору. Век за него Бога молить будем. А фамилию его мы потом на бумажке прочитали. Доктор Пирогов.
Ассоль – головна героїня повісті «Пурпурові вітрила». Ассоль – це дівчина, чия мрія стала дійсністю. Ассоль рано втратила матір, і її виховав батько – суворий і замкнутий Лонгрен. Односельці їх цуралися, так як за версією власника таверни Лонгрен був жорстоким і безсердечним. Він не врятував його, коли того відносило в море. А те, що через нього померла Мері, мати Ассоль, власник таверни промовчав. З тих пір Ассоль та її батька в селі недолюблювали, їх уникали. Крім того, Ассоль вважали несповна розуму після її розповіді про зустріч з чарівником, який обіцяв, що за нею колись приїде відважний принц на кораблі з червоними вітрилами. За це її називали не інакше, як «корабельна Ассоль». За вдачею це була дівчина з багатою уявою і добрим серцем. Вона могла говорити з деревами та чагарниками, як живими, піклуватися про братів менших, і щиро мріяти. Коли вона підросла, то стала справжньою красунею. Все що Ассоль надягала, здавалося новим і чарівним. Її обличчя було по-дитячому наївним і променистим. Вона ні на мить не забувала про свою мрію і часто її уявляла. Навіть Лонгрен думав, що пройде час, і вона забуде слова казкаря Егля. Уміння самозабутньо мріяти і ігнорувати злі глузування оточуючих пішли дівчині на користь. У її житті, насправді, з’явився хтось особливий, надів на її палець кільце, поки вона спала. Після цього, вона ще більше впевнилася в тому, що «він» скоро з’явиться в її житті. Незабаром в селі Каперни з’явився той самий корабель з червоними вітрилами, а з ним і Артур Грей – капітан корабля, відважний моряк, благородна людина, який почув історію про Ассоль і втілив її в реальність.
Меня Володя Мерцалов зовут. Мне восемь лет, а брату Гришке десять. Вчера в самое Рождество случилась с нами чудесная история. А дело было так.
Послала нас маменька с Гришкой с поручением: письмо передать хозяину дома, у которого папенька наш раньше управляющим работал. Потом-то он тифом заболел и на его место другого взяли. Думали мы, может, денег немного одолжат, а там он и работу найдет. Письмо не взяли, а мне швейцар подзатыльник дал.
Пришли мы домой. Холодно в доме и есть почти нечего - вчерашний борщ только, даром что праздник. Младенец в люльке плачет, сестренка Машутка в жару лежит, без сознания. Плохи дела у нас. Машутку лечить не на что. Как бы не померла, как другая наша сестренка этой осенью. Денег нет совсем, папенька пошел милостыню просить. Может, кто и подаст пару копеек...
Едим мы с Гришкой борщ вчерашний, а сами плачем. Папенька пришел, а с ним какой-то старичок. Одет хорошо, в меховом пальто и валенках с галошами. Сразу командовать начал. И что-то в нем такое было, что все его слушались. Сразу и чай появился, и дрова, и сахар с булками. Старичок осматривает Машутку и пишет что-то. Он самым настоящим доктором оказался! Рассказал, как лечить сестренку, велел маменьке никогда не падать духом и ушел. Даже имени своего не сказал. Потом уж мы увидели, что он нам денег на лекарства оставил под чайным блюдечком, чтоб не сразу нашли.
Теперь все хорошо, Машутка выздоравливает чудесному доктору. Век за него Бога молить будем. А фамилию его мы потом на бумажке прочитали. Доктор Пирогов.
Ассоль – головна героїня повісті «Пурпурові вітрила». Ассоль – це дівчина, чия мрія стала дійсністю. Ассоль рано втратила матір, і її виховав батько – суворий і замкнутий Лонгрен. Односельці їх цуралися, так як за версією власника таверни Лонгрен був жорстоким і безсердечним. Він не врятував його, коли того відносило в море. А те, що через нього померла Мері, мати Ассоль, власник таверни промовчав. З тих пір Ассоль та її батька в селі недолюблювали, їх уникали. Крім того, Ассоль вважали несповна розуму після її розповіді про зустріч з чарівником, який обіцяв, що за нею колись приїде відважний принц на кораблі з червоними вітрилами. За це її називали не інакше, як «корабельна Ассоль». За вдачею це була дівчина з багатою уявою і добрим серцем. Вона могла говорити з деревами та чагарниками, як живими, піклуватися про братів менших, і щиро мріяти. Коли вона підросла, то стала справжньою красунею. Все що Ассоль надягала, здавалося новим і чарівним. Її обличчя було по-дитячому наївним і променистим. Вона ні на мить не забувала про свою мрію і часто її уявляла. Навіть Лонгрен думав, що пройде час, і вона забуде слова казкаря Егля. Уміння самозабутньо мріяти і ігнорувати злі глузування оточуючих пішли дівчині на користь. У її житті, насправді, з’явився хтось особливий, надів на її палець кільце, поки вона спала. Після цього, вона ще більше впевнилася в тому, що «він» скоро з’явиться в її житті. Незабаром в селі Каперни з’явився той самий корабель з червоними вітрилами, а з ним і Артур Грей – капітан корабля, відважний моряк, благородна людина, який почув історію про Ассоль і втілив її в реальність.