Анализ монолога по плану

петрушка, вечно ты с обновкой,
с разодранным локтем. достань‑ка календарь;
читай не так, как пономарь;
а с чувством, с толком, с расстановкой.
постой же. – на листе черкни на записном,
противу будущей недели:
к прасковье федоровне в дом
во вторник зван я на форели.
куда как чуден создан свет!
пофилософствуй – ум вскружится;
то бережешься, то обед:
ешь три часа, а в три дни не сварится!
отметь‑ка, в тот же день… нет, нет.
в четверг я зван на погребенье.
ох, род людской! пришло в забвенье,
что всякий сам туда же должен лезть,
в тот ларчик, где ни стать, ни сесть.
но память по себе намерен кто оставить
житьем похвальным, вот пример:
покойник был почтенный камергер,
с ключом, и сыну ключ умел доставить;
богат, и на богатой был женат;
переженил детей, внучат;
скончался; все о нем прискорбно поминают,
кузьма петрович! мир ему! –
что за тузы в москве живут и умирают! –
пиши: в четверг, одно уж к одному,
а может, в пятницу, а может, и в субботу,
я должен у вдовы, у докторши, крестить.
она не родила, но по расчету
по моему: должна родить.

Унее были худенькие загорелые ноги ,тёмные густые волосы ,тёмные глаза ,сама она была не высокого роста, по натуре эта была девушка с чутким воображением и добрым сердцем. она могла заговаривать с деревьями и кустарниками, как живыми, заботиться о братьях меньших, и искренне мечтать. когда она подросла, то стала настоящей красавицей. все что ассоль надевала, казалось новым и очаровательным. её лицо было по-детски наивным и лучистым. она ни на миг не забывала о своей мечте и живо ее представляла.

Михайлик — це маленький хлопчик з безпосереднім та щирим сприйняттям навколишнього світу. як і всі діти в цьому віці, він любить дурачитися і радуватися життю. і хоча він і живе бідно в важкий післявоєнний час, але це не заважає йому насолоджуватись взимку катанням з гірки на ночовках, а влітку жменька спілих черешень приносить йому справжнє щастя. і хоча він іще зовсім малий, але його вже турбуть зовсім не дрібні проблеми: як дістатися до театру, в кого б випросити цікаву книжку. більш за все михайлик хотів вчитися, тому він рано почав читати і книжки йому стали мудрими порадниками та вірними друзями. навіть те, що хлопчик немав взуття, одягу, зошитів та підручників, його не зупиняло йти до своєї мети – стати вчителем. він власноруч виготовляв чорнило і взимку босоніж бігав до школи, або, загорнувши в кирею, через усе село його носив батько.   з раннього дитинства в чесних і працьовитих односельчан, він вчиться  любові до рідного подільського краю, щирості, співчуття та людяності, і вже вміє відрізнити злих лицемірних людей від добрих справедливих. він поважає працю дорослих і з радістю є своїм батькам. рідні були для нього найкращими вчителями. від батька він навчився поважати багату на врожаї землю та трудівників в полі, від мами – любити природу рідного краю та з добротою відноситися до людей, від діда навчився бачити в простому прекрасне та незвичайне, а також дотепного гумору та бути майстром на всі руки. оточуючі люди також із задоволенням спілкуються з ним, зокрема, мар’яна намагається йому допо­могти, для дівчини люби він є найщиріший друг, а дядько себастіян часто проводить з ним вечори. михайлик лише починає формуватися як особистість, а дорослі вже бачать великий потенціал в цього хлопчика, адже михайлик не лише кмітливий і розумний, а ще й цілеспрямований, так як для того, щоб дістати нову книжку що лише він не вигадує. дід пророкував йому:   «бу­деш іти межи люди і вибивати іскри…» і пророцтво збулося. з сільського маленького нікому невідомого хлопчика виріс великий український письменник, який не забув свої корені, і добре пам’ятає всіх рідних і односельців, завдяки яким його мрія збулася.